ЗАДАРІВ | Монастириський район | Тернопільська область

 В Адміністративно-територіальний устрій, ДОВІДКОВІ РЕСУРСИ, Історія регіону

ЗАДАРІВ — село Монастириського району Тернопільської області. До села приєднано хутір Підмонастир (Монастирок). Розташоване на берегах р. Золота Липа (ліва притока Дністра), за 14 км від районного центру і 32 км від найближчої залізничної станції Бучач. Територія – 4,78 кв. км. Дворів – 277. Населення – 950 осіб (2014). Поблизу села виявлено археологічні пам’ятки пізнього палеоліту, трипільської, комарівсько-тшинецької, голіградської та черняхівської культур і римські монети перших століть нашої ери.

Перша письмова згадка – 1437 р., коли король грамотою передав село у володіння маґнатів Бучацьких. Відомо дві леґенди про походження назви села. Згідно з першою, неподалік ставу на горбі був монастир. Тепер на тому місці побудована невеличка церква, і тому ця частина села зветься Підмонастир.

Поміщиця, яка володіла монастирем і його землями, вирішила зробити своєму новонародженому онукові подарунок. Вона наказала випустити зі ставу воду, а осушену землю передала як дар. Подарована земля починалася від рова, так і виникла назва Задарів.

За другою версією, пан, який володів землями, де нині село, мав наймита, дуже йому вірного. Наймитові пан подарував став. Наймит був добрим господарем, тож випустив із ставу воду, осушив землю та й почав господарювати. Минули роки, і цю землю почали заселяти люди. Нагадуючи, що став був переданий наймитові як дар, поселення на цьому місці почали називати Задарів.

Наприкінці 15 ст. село перейшло у власність Потоцьких, належало до Устенського ключа.
У 16 ст. в селі засновано монастир оо. Василіян (до наших днів не зберігся). У 17 ст. село зазнало спустошення від нападу татар: 1672 р. його пограбувало турецьке військо. Від 1772 р. Задарів належав до Австрійської імперії (Станіславська округа). Землі передані у власність Агапсовичів, село стало центром домінії.

1818–1819 рр. в Задарові закрито монастир св. Параскеви, а монахів переведено до Бучацького монастиря св. Хреста оо. Василіян. У селі функціонувала однокласна школа; працювали винокурня, пивоварний завод, млин. 1841 р. в Задарові проживали 862 українці. За переписом:

  • 1880 – 1052 українці, 64 поляки, 16 євреїв, 3 особи інших національностей;
  • 1900 – 1470 українців, 52 поляки, 16 євреїв;
  • 1912 – 1542 українці;
  • 1939 – 1720 українців, 25 поляків, 5 євреїв.

1902 р. велика земельна власність належала Альбіні Слонецькій. Мешкальних домів у 1921 р. – 257, 1931 р. – 300. 1902 р. в Задарові відбувся хліборобський страйк. Із початком Першої світової війни до австрійського війська були мобілізовані понад 60 осіб. Добровольцями  Леґіону УCС стали: Микола Зубатий і Ярослав Скаліш. На початку листопада 1918 р. в селі було встановлено владу ЗУНР. До УГА вступили 16 осіб, серед них – підстаршина Іван Климицький (1896 р. н.).

У1920-х рр. функціонувала початкова школа, де викладали українською і польською мовами. У 1920–1939 рр. діяли філії товариств “Просвіта”, “Січ”, “Луг”. “Рідна школа”, три Народних доми, дві споживчі кооперативи, аматорський театральний гурток, хор. Відомо, що 1925 р. в селі був млин власника Адама Слонецького, де працював 1 робітник.

1 вересня 1939 р. до польської армії були мобілізовані 14 осіб. У 1941 р. органи НКВС заарештували 5 членів ОУН, 12 родин депортували в Сибір; заарештовані були розстріляні на початку липня в Чортківській тюрмі. Від 5 липня 1941 р. до липня 1944 р. село – під нацистською окупацією. Від 1942 р. почалися облави, під час яких молодь забирали до Німеччини. Впродовж 1942–1945 рр. у Задарові було знищено 13 осіб; це зокрема:

  • Микола Батіг (1906–1944), Ганна (1904–1944) та Степан (1926–1943) Жилаві, Іван (1913–1943) і Петро (1890–1944) Кришталі, Василь Кашуба (1927–1945), Микола Магухняк (1928–1944), Ганна (1915–1942) і Михайло (1906–1945) Пулики, Іван Рожаловський (1929–1945), Михайло Сенюк (1902–1944), Степан Штикований (1922–1944), Степан Шмирко (1915–1945).

В УПА вступило 35 осіб, загинуло 19. У Марківському лісі під час бою сотні “Тура” у вересні 1944 р. загинуло 4 уродженці с. Задарів. На фронтах німецько-радянської війни в Червоній армії воював 51 чоловік з села, загинули – 17, пропали безвісти –16. У національно-визвольній боротьбі впродовж другої половини 1940-х–початку 1950-х рр. брали участь понад 90 осіб. Репресовано і вивезено в Сибір більше як 120 осіб.

1950 р. колгоспи сіл Красіїв і Задарів об’єдналися в один – у с. Задарів. 1954 р. відкрито дитячий садок (нині не діє). Збудовано ГЕС. Під час повені 1957 р. частина села була затоплена.

ПАМ‘ЯТКИ:

  • церква Покрови Пресвятої Богородиці (1886, кам’яна, 2011 реставрована),
  • церква-каплиця (16 ст., дерев’яна, перебудована 1997, мурована),
  • капличка,
  • пам’ятник воїнам-односельцям, полеглим у німецько-радянській війні (1967),
  • пам’ятний хрест на честь скасування панщини (відновлений 1990),
  • символічна могила Борцям за волю України (1992),
  • братська могила австрійських воїнів часів Першої світової війни.

Діють ЗОШ 1–3 ступенів, клуб, бібліотека, амбулаторія загальної практики та сімейної медицини, відділення зв’язку, 5 закладів торгівлі, ТзОВ “Задарівський цегельний завод”, ПАП “Колос”.

У селі народилися:

  • юрист, еколог Микола Батіг (1975 р.н.),
  • громадський діяч, посол до УНРади ЗУНР Михайло Плиска (1881–1961),
  • педагог, учасниця національновизвольних змагань, громадська діячка Ольга Савчинська (1916–2008).

Джерело

Рібний, І. Задарів [Текст] / І. Рібий, І. Федечко // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. Т. 3. — Тернопіль, 2014. — С. 54—56 : фот.

Рекомендовані публікації

Залишити коментар

Цей сайт захищений reCAPTCHA і застосовуються Політика конфіденційності та Умови обслуговування Google.

Contact Us

We're not around right now. But you can send us an email and we'll get back to you, asap.

Not readable? Change text. captcha txt