ВИСОКЕ | Монастириський район | Тернопільська область

 В Адміністративно-територіальний устрій, ДОВІДКОВІ РЕСУРСИ, Історія регіону

ВИСОКЕ — село Монастириського району Тернопільської області. До 1965 р. – Товстобаби. До
Висоцької сільської ради належав х. Суходіл; нині належить х. Ставок. Розташоване за 15 км від районного центру і 36 км від найближчої залізничної станції Бучач. Територія – 7,15 кв. км. Дворів – 390. Населення – 1172 особи (2014).

Відоме від другої половини 15 ст., як власність Білецьких. Згодом згадане у 1574 році. Розташоване на платоільського гербогір’я неподалік р. Золота Липа. Звідти й походить назва Високе. За переказами 1230 р. село існувало під назвою Ялівець в урочищі Кальники. У другій половині 16 ст.–на початку 17 ст. турки внаслідок частих набігів спустошували українські села та міста. Однієї ночі ввірвалися в Ялівець. Село чинило опір. Сто сміливих жінок відбивали нападників, а коли вороги відступили, ці жінки почали почали будувати нове село. Щоб краще оборонятися, вони розчистили ділянку серед лісу й облаштовували перші землянки, а потім зводили хати. На честь тих сміливих жінок село назвали Товстобаби (Состобаби).

Побутує і друга леґенда: ще за Данила Галицького на лісовому Опіллі було село Кальники. Коли на нього напали татари, хлопців і одружених чоловіків забрали до війська для оборони Бучача; у селі залишилися жінки та діти. Дійшла звістка, що наближається орда. І один загін увірвався в село. Всі жінки кинулись, як “левиці”, на ворога. Розгромили татар дощенту, а один ординець прикинувся мертвим і ввечері заховався на дереві. Вночі жінки зібралися на майдані й вирішили втекти з худобою до лісу. Коли вони з мішками та клунками вирушили туди, татарин із дерева спостерігав за ними. Доплентавшись на третій день до орди, розповів про битву з “товстими бабами”. Довго татари зі страхом обминали село Кальники і прозвали його “Злі Товстобаби”.

За станом на 28 липня 1785 р. в Товстобабах було 130 дворів, 843 жителі. У другій половині 19 ст. встановлено хрест на честь скасування панщини. Село – власність Богдановичів, згодом розділено між 4-а власниками. У 1866 р. в селі спорудили костел, зруйнований у 1950- х рр. У 1890 р. проживало 2100 осіб, діяла двокласна школа.

Найбільшого розвитку Товстобаби досягли в 19 ст. 1902 р. велика земельна власність належала Наполеонові Голушевському та Лейбі Фаєрштейну. У 1906 р. відбувся селянський страйк. 1910 р. в селі проживало 2448 осіб. На 9 грудня 1914 р. власникові Голушевському належало 716 морґів орної землі, 483,5 морґа пасовищ, 560 морґів лісу.

До Леґіону УСС із села вступив Іван Стасюк (1895 р. н.). Із 4 липня до 28 серпня 1915 р. у Карачинському лісі біля села стояли частини УСС. Коли Східна Галичина була підпорядкована ІІ Речі Посполитій, до села прибули польські колоністи, їх називали мазурами; в селі й нині є вулиця Мазурівка. 1925 р. діяв млин пана Станіслава Голушевського, у якому працювало 2 особи. 1925 р. у селі відкрито читальню “Просвіта”. Діяли філії товариств “Рідна школа”, “Сільський господар”, “Луг”, споживча кооператива.

Від вересня 1939 р. село – під радянською владою. 1939 р. засновано колгосп, діяв цегельний завод. У вбитого Йосипа Орихівського знайшли список українських націоналістів, у т. ч. 18 осіб із с. Високе. Всіх заарештували. Двох відпустили з тюрми як малолітніх. Володимир Скрипник і Стах Лашта пережили тортури в тюрмах і повернулися в рідне село. Решта в’язнів були замордовані та розстріляні:

  • Гриць Гаєцький (1920–р. см. невід.), Сафат Дутчак (1917–р. см. невід.), Михайло Зіник, Микола Колодій (1909–р. см. невід.), Микола Косаківський (1915–р. см. невід.), Антон, Дмитро (1917–р. см. невід.) та Фетод Лашти (1910–р. см. невід.), Михайло Лотоцький (1915–р. см. невід.), Сафат Орихівський, Наталія Семенець, Стах Скрипник (1915–р. см. невід.), Михайло Хоптій (1921–р.
    см. невід.).

Від 4 липня 1941 р. до 23 липня 1944 р. село – під нацистською окупацією. На роботи до  Німеччини вивезено 146 осіб із села. Під час німецько-радянської війни понад 60 місцевих жителів воювали в Червонїй армії, 14 загинули, серед них: Олексій Білінський (1913–1945), Данило Гаєцький (1912–1945), Василь Дармограй (1910–1945), Антон Лашта (1913–1945), Михайло Скринник (1905–1945); 11 пропали безвісти.

У національно-визвольній боротьбі ОУН і УПА брали участь 72 жителі села: покарання відбували 43 особи; зв’язковими були Омелян Бриндз (1929 р. н.), Марія (1920–р. см. невід.) і Ганна  Орихівські; 12 осіб реабілітовані. 1946 р. відновив діяльність колгосп; у 1990-х рр. майно і землі господарства розпайовані.

ПАМ‘ЯТКИ:

  • церкви св. Василія Великого (1810, дерев’яна) з дзвіницею та (2012, мурована),
  • 2 каплички (1999, 2009),
  • 9 пам’ятних хрестів,
  • пам’ятник (1968) і братська могила полеглим у німецько-радянській війні воїнам-односельцям,
  • символічна могила УСС (1991).

Діють ЗОШ 1–3 ступенів, клуб, бібліотека, аптека, дитячий садочок, амбулаторія загальної практики та сімейної медицини, відділення зв’язку, 4 крамниці.


СТАВОК – хутір, належить до с. Високе. Розташований за 0,3 км від нього. 1949 р. на хуторі було 15 дворів, 51 житель; 1952 р. – 16 дворів, 73 мешканці. У 2012 р. – 28 дворів, 82 особи.

СУХОДІЛ – хутір, що належав до с. Товстобаби, був розташований за 0,3 км від нього. 1952 р. виведений з облікових даних у зв’язку з переселенням жителів. 1945 р. спалено більшість будівель на хуторі. У 1952 р. тут було 8 дворів, 35 осіб.

Джерело

Комарницька, М. Високе [Текст] / М. Комарницька, В. Уніят, І. Федечко // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. Т. 3. — Тернопіль, 2014. — С. 34—35 : фот.

Рекомендовані публікації

Залишити коментар

Цей сайт захищений reCAPTCHA і застосовуються Політика конфіденційності та Умови обслуговування Google.

Contact Us

We're not around right now. But you can send us an email and we'll get back to you, asap.

Not readable? Change text. captcha txt