ВЕЛИКІ БІРКИ | Тернопільський район | Тернопільська область

 В Адміністративно-територіальний устрій, ДОВІДКОВІ РЕСУРСИ, Історія регіону

ВЕЛИКІ БІРКИ — селище міського типу, центр селищної ради. До Великих Бірок належали Бірківські Хутори. Розташоване на берегах р. Гнізна Гнила – верхньої частини р. Гнізна – лівої притоки Серету (басейн Дністра), за 12 км від Тернополя, залізнична станція. Через територію селища протікає річка Теребна – ліва притока Гнізни Гнилої. Проліг автошлях Тернопіль–Гусятин. Площа – 6,8 кв. км. Дворів 1100 (з них – 5 багатоповерхівки). Населення – 3444 особи (2014). Поблизу і на території селища виявлено археологічні пам’ятки неоліту, енеоліту, могильник 8–6 ст. до н. е., висоцької і черняхівської культур.


Перша письмова згадка – 10 березня 1410 р., коли, за часів правління короля Владислава ІІ Ягайла, населений пункт належав до Корони Польської. Староста подільський і теребовльський Петро Владкович у Теребовлі 10 березня 1410 р. підтвердив уклад кордону, що розмежував село Чернилів (тепер Чернелів-Руський) від Борка. Щоправда, у Літописі руському згадана битва русько-галицького війська з монголами 1243 р. в Борку; тож, можливо, тут уперше йдеться про Великі Бірки чи територію, де вони розташовані.

Сучасна назва Бірки походить, наймовірніше, від старослов’янського слова “бор”, що означає сосновий ліс. У 15 ст. між річками Серетом та Гнізною був великий ліс, тому селище отримало назву Борки від місцевості, де воно виникло; згодом назви трансформувались: у 16–17 ст. – містечко Борек, у другій половині 17 ст. – село Подбор’є, у 18–20 ст. Борки Великі, з 1967 р. – с. Великі Борки, від 27 травня 1978 р. – смт Великі Бірки.

У 15–16 ст. королівщина Борек належала до Теребовельського староства (повіту) Галицької землі Руського воєводства Корони Польської. 15 червня 1530 р. підстароста Кам’янецький Ян Срочицький отримав від короля Сиґізмунда І Старого дозвіл заснувати на місці села Борек місто з маґдебурзьким правом.

Однак він не зміг побудувати місто, тому через деякий час уступив ці маєтки галицькому підкоморієві Миколі Синявському, якому король дозволив викупити королівське село Борек разом із належними до нього селами: Дичковом, Ходачковом, або Качавою (тепер Малий Ходачків), Галущинцями і Заднишівкою (нині в межах смт Підволочиськ). У його власності воно перебувало близько тридцяти років.

Від 1565 р. містечко Борек – власність королівського управителя Кам’янецького замку Миколи Потоцького і перебувало під пануванням родини маґнатів Потоцьких понад сто років. Згідно з люстрацією 1565 р., населення містечка становило близько 550 душ, які утримували в своїх господарствах 720 волів, 720 овець, 480 свиней і 320 вуликів.

У містечку була православна церква св. вмч. Параскевії П’ятниці. Працювали млин, ґуральня, також виготовляли солод і розводили рибу в ставку. Фільварок був у сусідньому селі Дичкові, що належало до Борківського маєтку. В 1624 і 1626 рр. містечко Борек спустошили татари.

У 16 ст. було закладено замок, що належав до системи фортифікаційних споруд охорони східного кордону Корони Польської. Борецький замок мав товсті стіни, складені з дубових колод, що оточували й замикали всередині житлові та господарські будівлі, ще вищі чотири вежі, розміщені за сторонами світу, на кутах ряди бійниць; із південно-західного боку в’їзну браму посилювали земляні вали, залишки яких збереглися до 1950-х рр.

Замок спорудили на високому пагорбі (326 м), який до кінця 1930-х рр. називали “Огрудек”; біля його підніжжя лівий берег р. Теребна утворив орієнтований на північний захід крутий схил, порослий чагарниками, а з північно-східного боку оточений глибоким яром, що ускладнював підхід до фортеці.

Долини річок Теребни та Гнізни Гнилої, що зливаються в тому місці, творили сильно заболочену непрохідну місцевість. А коли загачували греблю, дорога до якої дугою пролягала від в’їзної брами замку до млина, тут розливався обширний став. Тільки з південно-східного боку залишалася відкрита місцина.

За кілька кілометрів від цього місця були викопані підсилені плотом із товстих колод глибокі окопи; звідси походить сучасна назва урочища – За шанцями. Таким побачили Борецький замок місіонери оо. Єзуїти, які відвідали Тернопіль у 1608 р.

Внаслідок неодноразових нападів татар зазнавав руйнувань, і його не раз перебудовували. При закладанні у 1970–1980 рр. фундаментів житлових будинків по вул. Гагаріна (прилегла територія до колишнього замку) забудовники натрапляли на сліди згарищ, знаходили уламки холодної зброї, наконечники стріл, козацькі глиняні люльки та ін.

У Борецькому замку Миколу Потоцького 9 липня 1643 р. відвідав син каштеляна Краківського і великого коронного гетьмана Станіслава Конєцпольського Олександр; вони обговорили поточні військові справи. Влітку 1649 р.під час Збаразької облоги містечко і замок були зруйновані дощенту (відбудовані наприкінці 17 ст.).

Після припинення 1699 р. татарських набігів, із установленням відносного спокою та безпеки закінчилась і військова роль замків. У 18 ст. Борецький замок перебудували на тому самому місці як т. зв. муровану “форталіцію” – двір заможного шляхтича, оточений чотирикутним муром, ровом і валом із палісадом, укріпленим на кутах кам’яними вежами, а також оборонною в’їзною брамою.

Із утворенням Борецького староства замок став осідком старости. У святковий день Преображення Господнього, або Спаса, 19 серпня 1759 р. ґенерал-поручник, ґраф Михайло-Станіслав Корвін-Камінський – староста Борецький і управитель маєтку видав у замку грамоти про дозвіл на створення парохії в сусідньому селі Дичкові та передачу у власність земель церкві св. Архістратига Михаїла в с. Малий Ходачків. Із плином часу власники замку змінювалися. Останній із них – ґраф Вікторунь Залеський отримав у довічне користування королівщину Борек разом із Борецьким староством.

Після Першого поділу Польщі Галичина приєднана до Габсбурзької монархіі. Нова влада ліквідувала королів-
щини і староства, тому в 1784 р. В. Залеський змушений був викупити у Галицького губернаторства Борки, які стали його власністю. Але ні він, ні не менш імениті ґрафи, наступні власники Борок Адам Стаженський (володів у 1796–1825 рр.) і Франц Водзіцький (у 1825–1840 рр.) в замку постійно не проживали й поступово втратили в ньому потребу.

Замок, що перестав бути садибою свого власника, швидко занепадав. За наступних власників ґрафів Баворовських замок щез із лиця землі, натомість постали кілька міцних мурованих будинків, котрі слугували приміщенням адміністрації фільварку і були тимчасовою садибою власників маєтку.

1749 р. у Борках було 85 господарств. 1763 р. на землях фільварку працювали 139 сімей. Від 1785 р. Борки зафіксовані у джерелах як село. 22 жовтня 1849 р. засновано початкову двокласну народну школу. В жовтні 1857 р. проживало 1424 осіб. У 1903 р. римо-католики села збудували костел Відвідання Єлизавети Пресвятою Дівою Марією; протягом 1950–1960-их рр. його використовували як склад, підірваний у грудні 1967 року. 1875 р. споруджено будівлю залізничної станції Бірки Великі.

12 серпня 1897 р., за участю міністра залізниць ґенерала Гуттенберґа, врочисто відкрито локальну залізницю Бірки Великі–Гримайлів через м. Скалат. Під час Першої світової війни, з 18 серпня 1914 р. до 25 липня 1917 р., Великі Бірки перебували під російською окупацією, належачи до Тернопільської губернії Галицько-Буковинського ґенерал-губернаторства.

В УСС і УГА воювали: Іван Балабан, Петро Бігус, Василь Гуцал, Степан Данилків, Антін Дудар, Степан Жидек, Федір (Теодор) Замора, Іван і Микита Зваричі, Іван Лаган, Леон Мацелюх, Томко і Василь Сидяги, Євген Садовський, Василь Сила та ін.

18 серпня 1914 р. частини 8-ї армії під командуванням ґенерала О. Брусилова оволоділи рядом населених пунктів до лінії р. Серет, у т. ч. Великими Бірками. Протягом перших днів перебуваня російського війська в селі підірвано вибухівкою ґуральню і встановлено заборону на алкогольні напої, закрито читальню “Просвіти”.

В середині 1915 р. у Великих Бірках був розташований невеликий військовий аеродром. 24–26 липня через село пролягала лінія фронту, частина населення заздалегідь евакуйована на схід. Унаслідок бойових дій Великі Бірки зазнали значних втрат, багато будівель спалено і зруйновано.

Після Листопадового зриву від 1918 р. до 17 липня 1919 р. Великі Бірки належали до ЗУНР. Тут у червні 1919 року базувалася Підстаршинська школа вишколу І-го Галицького корпусу УГА. Під час польсько-радянської війни 1920 р. з 26 липня до 21 вересня – в складі т. зв. ГСРР. Від вересня 1921 р. належало до Тернопільського повіту новоутвореного воєводства Тернопільського.

У вересні 1921 р. в населеному пункті – 393 будинки, 2246 осіб. Діяли філії товариств “Просвіта” (1899 р.), “Січ”, “Сокіл” та інших, гурток “Рідна школа” (1926 р., при ньому дошкільний заклад), “Сільський господар”, “Союз Українок” (1933 р.), Братсво тверезості (1878 р.), “Союз сільських господарок” (1935 р.), “Хліборобський вишкіл молоді”, кооператива “Будучність”, районова молочарня, аматорський драматичний гурток, хор, оркестра.

Упродовж 1934–1939 рр. – центр ґміни, до якої належали 11 навколишніх сільських громад. Від грудня 1939 р. Великі Бірки увійшли до Тернопільської області УРСР. У 1940 р. примусово створено колгосп. Від січня 1940 р. до липня 1941 р. і від 21 березня 1944 до 1 січня 1963 р. село – районний центр Великоборківського району Тернопільської області.

Під час німецької окупації (02. 07. 1941–21. 03. 1944 рр.) Великі Бірки від серпня 1941 р. – центр волості Тернопільської округи. Поблизу села в липні 1941 р. на місці колишнього концтабору НКВС нацисти утримували дві тисячі військовополонених, яких стратили 24 грудня зазначеного року.

Того ж дня їхнє місце зайняли 200 євреїв, прислані зі Скалата; концтабір перетворено в ґетто, остаточно ліквідоване в ночі з 10 на 11 липня 1943 року. Усього тут було знищено близько 3-х тисяч євреїв.

Навесні 1942 р. до Дня героїв місцеві мешканці насипали високу (8 м) символічну могилу УСС і воякам УГА (зруйнована бульдозерами у 1956 р.). Також навесні 1942 р. внаслідок пожежі згоріла четверта частина житлових будинків. У серпні 1942 року нацисти розстріляли Кароля Дудара за переховування єврейської родини; Михайлина і Станіслав Навлоки нагороджені в 2010 р. (посмертно) відзнакою Праведників народів світу.

У січні 1944 р. нацисти розстріляли в селі 34-х привезених із Тернопільської тюрми в’язнів, більшість із яких були підпільниками ОУН та вояками УПА, 7 квітня 1991 р. відбулось урочисте перепоховання останків загиблих; на місці розстрілу встановлено пам’ятний хрест.

Під час німецько-радянської війни в Червоній армії загинули або пропали безвісти 63 уродженці села. В ОУН і УПА перебували, загинули, репресовані, симпатики цих об’єднань – 51 особа, у т. ч. Віктор Худзій (“Задорожний”; 1992 р. вулицю, на якій він загинув, перейменовано на вул. Братів Задорожних); у дивізії “Галичина” воювали Павло Закревський, Василь Хома та ін. За час окупації на примусові роботи до Німеччини було вивезено понад 60 осіб.

Від квітня 1945 р. виходила районна газета “Зоря” (орган Великоборківського райкому КПУ і райради). У березні 1947 р. відновлено колгосп. Головами його правління працювали Олександр Шаповалов, Ірина Ґудзь, Іван Левченко та ін. (у 2001 р. реорганізований у ПАП “Бірки”).

Головами виконкому сільської ради були обрані Євген Мацелюх, Марія Крохмальна (споруджено водогін, корпус школи, відділення райлікарні, універмаг, п’ятиповерхові будинки) та ін. У 1946–1948 рр. закладено парк відпочинку. 1947 р. відкрито лікарню. У 1955 р. створено підприємство “Міжколгоспбуд”.

Протягом 1963–1966 рр. с. Великі Бірки – Підволочиського, з кінця грудня 1966 р. – Тернопільського району. 1964 запрацювала районне відділення “Сільгоптехніки” (у листопаді 1995 р. реорганізоване у ВАТ “Агропромтехніка”). У січні 1970 р. у Великих Бірках проживали 2399 осіб. 1974 р. почала працювати фабрика господарських виробів (від 1995 р. ТОВ “Фабрика “Веснянка”). У 1989 р. створено філії “Товариства української мови ім. Т. Шевченка”, “Просвіти”, 1990 р. – НРУ, “Союзу Українок”.

ПАМ‘ЯТКИ:

  • церква УГКЦ св. Параскеви П’ятниці (1902, мурована; у храмі було рукописне напрестольне Євангеліє (кін. 16 ст.) нині зберігається у відділі рукописів Львівської національної наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України),
  • греко-католицький жіночий монастир Введення в храм Пресвятої Богородиці (1997),
  • каплиця Відвідання Єлизавети Пресвятою Дівою Марією (2005),
  • чотири каплички.
  • На військовому цвинтарі, де у братських могилах поховані понад 1 тис. воїнів Червоної армії, встановлено пам’ятники: червоноармійцям, які загинули на території Великоборківського району (1955), полеглим під час німецько-радянської війни воїнам-односельцям (1967).
  • пам’ятник Т. Шевченку (1995, скульптор М. Невеселий),
  • меморіал Борцям за волю України, до якого належать дві насипні могили і пам’ятна стела з написом: “Тут впали за волю сини України. Тут наша історія, слава і честь” (ліва могила з березовим хрестом – на пам’ять про полеглих Українських Січових Стрільців та вояків УГА, права – на місці перезахоронення 34-х полонених вояків УПА, підпільників ОУН та заручників, яких гітлерівці розстріляли в селищі у січні 1944 року (1992, архітектор П. Галоха);
  • пам’ятні хрести на честь скасування панщини (друга пол. 19 ст.) і заснування Товариства тверезості (1878),
  • меморіальна дошка академіку Степанові Балею (1998).

Діють навчально-виховний комплекс Великобірківська ЗОШ 1–3 ступ.-гімназія ім. С. Балея, Будинок культури, Будинок творчості школярів, центральна районна бібліотека, бібліотека для школярів та юнацтва, музична школа, відділення Тернопільської центральної районної лікарні, відділення зв’язку, дитячий садочок, крамниці.

Найбільші промислові підприємства: ВАТ “Агропромтехніка”, сільськогосподарське ТОВ “Обнова”, ПП “Хлібодар”, ТОВ “Українські Технологічні Системи”, ТзОВ “Фабрика Веснянка”, млини підприємців О. та В. Клепачів, дві хлібопекарні, приватні підприємства з деревообробки, виробництва меблів, будівельних матеріалів, металообробки та ін.

У Великих Бірках народилися:

  • доктор філософії і медицини, професор, академік Польської АН Степан-Максим Балей (1885–1952),
  • військовик УГА Петро Біґус (1882–1966),
  • спортсмен (футбол), заслужений тренер України Ярослав Бойко (1952 р. н.),
  • польський мовознавець-славіст, доктор філології, професор, академік Польської АН Кароль Дейна (1911–2004),
  • правник, поручник УГА Антін Дудар (1886–1919),
  • військовик, польський і радянський ґенерал Степан Жидек (1900–1970),
  • педагог та громадський діяч, делеґат УНРади ЗУНР Федір (Теодор) Замора (1887–1937),
  • польський військовий історик, полковник Антоній Карпінський (1924–2004),
  • багатолітній в’язень сталінських концтаборів, священик УГКЦ у підпіллі, доктор філософії і богословських наук Євген Кравчук (1912–1992),
  • громадський і культурний діяч в Естонії Анатолій Лютюк (1944 р. н.),
  • громадський діяч, священик, поет і драматург Євген Мацелюх (1893–1972),
  • педагог, спортивний діяч, суддя національної категорії з гандболу Євген Мацелюх (1938 р. н.),
  • селищний голова протягом 4-х скликань місцевої ради, краєзнавець Роман Мацелюх (1961 р. н.),
  • заслужений лікар України, доктор медичних наук, професор, ґенерал-лейтенант медичної служби, член НСПУ Володимир Пасько (1946–2014),
  • громадська діячка, почесний голова Союзу Українок Америки Катерина Пелешок (Шумейко; 1898–1981),
  • просвітянин, кандидат історичних наук, доцент ТНТУ Олександр Рокіцький (1951 р. н.),
  • громадський діяч Віталій-Роман Сидяга (1941 р. н.),
  • підпільниця ОУН, голова Об’єднання жінок Ліги Визволення України (Канада) Марія Солонинка (1912–1982),
  • ґенерал-майор міліції, кандидат юридичних наук Василь Фатхутдінов (1956 р. н.),
  • військовий моряк капітан ІІІ рангу ВМС України Юрій Федаш (1980 р. н.)
  • та ін.

Проживали:

  • священик, фольклорист, історик Петро Білинський,
  • священик, доктор філософії і богослов’я, громадський діяч, письменник Володимир Ґавліч,
  • актор, режисер та діяч театру Йосип Стадник;

Перебували:

  • єпископ, новомученик УГКЦ Василь Величковський,
  • поет Платон Воронько,
  • кардинал УГКЦ Любомир Гузар,
  • перший Президент України Леонід Кравчук,
  • художник Антін Манастирський,
  • Головний отаман Армії УНР Симон Петлюра,
  • депутат ВР СРСР, тричі Герой Радянського Союзу Олександр Покришкін,
  • політичний діяч Юрій Шухевич
  • та ін.,

Археологічні дослідження проводив Ігор Ґерета. У 1984–1987 рр. тут працював лікар-хіруг Ігор Вардинець – нині кандидат медичних наук, заслужений лікар України, Верховний отаман Галицько-Волинського округу Українського козацтва, головний лікар Тернопільського територіального медичного об’єднання.

На південно-західній околиці селища є гідрологічний заказник місцевого значення (16,3 га), на схід від селища – ботанічний пам’ятник природи місцевого значення “Лиса Гора” (1,3 га).

Роман Мацелюх видав книги “Церква св. Параскеви П’ятниці у Великих Бірках” (2001) та “Великі Бірки з глибини віків – до наших днів” (2005; у співавторстві з Богданом Побером і Володимиром Ханасом; обидві – Тернопіль). Нині Р. Мацелюх готує доповнену книгу про Великі Бірки.


БІРКІВСЬКІ ХУТОРИ – хутір за 1 км від смт Великі Бірки. Назва походить від місця розташування будинків – на порівняно великій відстані один від одного. У лютому 1952 р. в 4-х хатах проживали 19 осіб. Протягом 1952–1953 рр. будинки знесли, а мешканців переселили у Великі Бірки.

Джерело

Мацелюх, Р. Великі Бірки [Текст] / Р. Мацелюх, В. Уніят-Карпович // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. Т. 3. — Тернопіль, 2014. — С. 343—347 : фот. кольор.

Рекомендовані публікації

Залишити коментар

Цей сайт захищений reCAPTCHA і застосовуються Політика конфіденційності та Умови обслуговування Google.

Contact Us

We're not around right now. But you can send us an email and we'll get back to you, asap.

Not readable? Change text. captcha txt