ВАСИЛІЯНИ (ЧСВВ)

 В Церкви | Монастирі | Некрополі | Культові споруди
ВАСИЛІЯНИ – члени чернечого греко-католицького Чину святого Василія Великого (ЧСВВ; латин. назва – Ordо Sancti Basilii Magni).

Офіційна назва – Василіянський чин св. Йосафата, прийнята на генеральному капітулі 1931. Ченці живуть за правилами архієпископа Кесарії Кападокійської св. Василія Великого (укладені 362, згодом справили значний вплив на візантійський світ).

До 1596 василіянські монастирі не були пов’язані між собою, підпорядковувались місцевим єпископам або ж Константинопольському патріархові (ставропігійні монастирі).

1617 на капітулі в Новгородовичах представники 5-и монастирів, що прийняли унію з Римом, під проводом митрополита Й. Рутського та архієпископа Й. Кунцевича об’єдналися в єдиній Конгрегації Пресвятої Трійці – під керівництвом виборного протоархімандрита.

1624 і 1631 складено нові правила ЧСВВ, за якими орден підпорядковано митрополитові і папі Римському. За папським декретом від 1635 на католицьких єпископів східного обряду висвячували лише василіян. 1720 Синод у Замосці (нині Польща) зобов’язав усі монастирі східного обряду приєднатися до ЧСВВ. Як наслідок, 1739 у Львові постала Конгрегація Покрови Матері Божої (Руська конгрегація).

З наказу папи Бенедикта ХІV обидві конгрегації 1743 об’єднано в Руський чин св. Василія Великого. 1780 на соборі у Тараканові (Волинь) ЧСВВ поділено на 4 провінції – Литовську, Білоруську, Руську і Галицьку, – на той час чин мав 155 монастирів (1235 ченців, серед них 950 священиків). Особливо культурна місія василіян проявилася у 18 ст., коли після заборони у Росії 1720 друкувати богослужбові книги українською мовою, василіянські друкарні продовжували видавати книги київської церковної традиції.

Головним осередками видавничої діяльності Василіян були Почаїв, Супрасль, Унів. Лише Почаївська друкарня 1733–1800 видала понад 100 богослужбових книг, проповідей, зокрема збірку української релігійної та духовної поезії «Богогласник» (1790).

Василіяни побудували церкви у Почаєві та Жировичах (Білорусь), собор св. Юра у Львові (1744–70). Після поділу Польщі у 19 ст. місійна і культурна діяльність Василіян звузилася, 1839 в Росії була остаточно заборонена, а в Галичині і на Закарпатті значно обмежена (з 50-и монастирів Галичини станом на 1772–73 діяли близько 15).

Чин відродився, коли папа Лев ХІІІ доручив 1882 здійснити реформу ЧСВВ єзуїтам. 1905 обрано протоігуменом П.-П. Філяса, 1931, коли вже діяли Галицька, Закарпатська і Амер.-Канад. провінції, а також Бразильська віце-провінція, архімандритом обрано Д.-Д. Ткачука, який, як і його послідовиники Т.-Т. Галущинський, П. Мисків, А.-Г. Великий, І.-І. Патрило (троє останніх – протоархімандрити), мав осідок у Римі.

Активну місійну діяльність серед українців провадили Андрей Шептицький (пізніше – митрополит), С.-С. Ортинський, Я. Сеньківський, В. Байрак. Після 1-ї світ. війни В. провадили єпарх. семінарії у Львові (діяла до 1926) і Заґребі (1924– 55), читали лекції у Перемишлі й Станіславі.

Жовква стала важливим видавничим центром ЧСВВ у Галичині – виходили щомісячники «Місіонар», «Наш приятель» (для молоді), релігійна література. Навколо журналу «Записки Чину святого Василя Великого» («Analecta Ordinis S. Basilii Magni») об’єдналися українські католицькі історики, серед яких Т.-Т. Галущинський, І.-Й. Скрутень, Д. Головецький, Р.-С. Лукань, Т. Коструба, А.-Г. Великий, М.-М. Войнар, М. Соловій.

Від 1921 В. з Галичини працювали над відновленням чернечого життя у монастирях на Закарпатті (священики – Є. Малицький, Г.-Г. Кінах, С. Решетило), видавали «Благовісник» і «Місіонер», відкрили гімназію в Ужгороді та новіціат у Мукачевому. Л. Долгий та його послідовники розгорнули діяльність в угорських монастирях з осередком у Маріаповчі, А. Максим розвивав місії та видавничу справу у Румунії.

Після 2-ї світ. війни діяльність В. в Україні заборонено (1946 ліквідовано Галицьку провінцію Найсвятішого Спасителя, 1946 – карпато-русинську провінцію св. Миколая), більшість ченців вивезено до Сибіру, окремі осередки василіянського чернечого життя діяли підпільно.

Також ліквідовано провінцію св. Йосифа в Румунії (1948), св. Кирила і Мефодія в Чехословаччині та св. Стефана в Угорщині (1950). У Польщі та Югославії діяльність В. обмежена в рамках парафій. Активніше ЧСВВ діяв у діаспорі, зокрема Римі, Варшаві і в американських чернечих провінціях – у США, Канаді, Бразилії та Арґентині.

1897 перші Василіяни прибули до Бразилії, у Прудентополісі вони утримували школи, видавали місячник «Український місіонар у Бразилії» і тижневик «Праця». 1932 утворили Бразильську віце-провінцію, що від 1948 діє як провінція. Першим українським католицьким єпископом у Бразилії був василіянин Й. Мартинець (1958–1978), його наступником – Є.-В. Кривий.

Від 1934 діяльність В. поширилася і на Арґентину, 1948 утворено віце-провінцію, засновано місячник «Життя».

У Канаді місійну діяльність розгорнули від 1902 П.-П. Філяс, С. Дідик і А. Строцький. Донині у Канаді діють василіянські новіціати, монастирі та школи, видавничий дім (Торонто), виходять журнал і календар «Світло». Єпископами у Канаді були василіяни В. Ладика (1929, Вінніпеґ; згодом – архієпископ), Н. Саварин (1943, Едмонтон), Є.-І. Химій (1974, Британська Колумбія) і М. Дацюк (1983, єпископ-помічник у Вінніпезі).

У США Василіяни зосередили свою діяльність у Нью-Йорку, Чикаґо та Детройті. Першим українським католицьким єпископом у США був С.-С. Ортинський (1907). Від 1926 тут працювали Є. Теодорович, С. Журавецький, Г. Трух, А.-А. Сенишин (від 1942 – єпископ-помічник, від 1963 – митрополит). 1932 утворено Американсько-Канадську провінцію, яка 1942 була розділена на дві окремі.

У Римі продовжується видання наук. ж. «Записки Чину святого Василя Великого», співробітниками якого стали дослідники-василіяни М. Соловій, І. Назарко, І.-І. Патрило, А.-В. Пекар та ін.  1946–1990 видано у 3-х секціях 120 т. «Записок…» і 100 т. у серії «Укр. духовна б-ка».

Від 1990 Василіяни відновили легальну діяльність в Україні. Відродилися давні монастирі у Львові, Бучачі (з колегіумом), Крехові (з новіціатом), Жовкві (з друкарнею), . – усього 20.

У Тернопільській області – 16 Василіян у монастирях у Бучачі, Панівцях, Кранопущі, Струсові, Улашківцях . Крім них зареєстровано ще 2 монастирі: в Михайлівці Борщівського району та Чорткові. Діє жіночий василіянський монастир у Тернополі. При Бучацькому монастирі Чесного Хреста Господнього відкрито ліцей св. Йосифа.

 

 

Джерело

Стоцький, Я. Василіяни [Текст] / Я. Стоцький  // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль, 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 227.

Рекомендовані публікації

Залишити коментар

Цей сайт захищений reCAPTCHA і застосовуються Політика конфіденційності та Умови обслуговування Google.

Contact Us

We're not around right now. But you can send us an email and we'll get back to you, asap.

Not readable? Change text. captcha txt