СУЩИН | Теребовлянський район | Тернопільська область

 В Адміністративно-територіальний устрій

СУЩИН — село Теребовлянського району Тернопільської області. Центр сільської ради, якій підпорядковане село Остальці. Розташоване на лівому березі р. Гнізна (ліва притока Серету, басейн Дністра), за 10 км від районного центру і 7 км від найближчої залізничної станції с. Прошова. Територія – 2,52 кв. км. Дворів – 204. Населення – 444 особи (2014). Поблизу Сущина виявлено археологічні пам’ятки черняхівської культури; розкопано кілька поховань, де знайдено жіночі прикраси та глиняну римську амфору (3 ст.).

Перша письмова згадка про Сущин датована 1512 р. За однією із версій, назва села Сущин походить від старослов’янського слова “суще” – те, що існує насправді. Назва Сущин, за однією з леґенд, зародилась як наслідок жорстокого нападу на поселення розташоване на лівому березі Гнізни турецько-татарських орд, які повністю знищили його.

Оселі згоріли дотла, залишилося попелище і висушена від пожежі суха земля – суш. Від цього й пішла назва – спочатку Сушин, а згодом Сущин. Поселення на правому березі Гнізни залишилося неушкодженим. Отже, від слова “осталось” і пішла назва – Остальці.

На підставі першого поділу Польщі 1772 р. Галичина опинилася під владою Австрійської імперії. На той час Сущин та Остальці були власністю Цеполовських. На пагорбі в центрі села у 1863 р. була споруджена мурована церква на честь двох святих: Юрія – покровителя Сущина і Дмитрію – покровителя Остальців. Так вирішили тому, що жителі цих двох сіл належать до однієї парафії – в с.Сущин; тут відзначають два храмових празники.

В церкві є “Божий Гріб”, котрий подарувала Анастасія Петровська (Бейбак), яка після смерті своєї дочки Теклі продала її посаг і купила до церкви Божий Гріб, а до костелу – дзвін. До 1946 р. церква св. Юра була греко-католицькою; від 1946 р.

– православна, нині належить до УПЦ КП.

На церковному подвір’ї є дерев’яна (перевезли із с. Остальці, коли там згорів храм) і мурована дзвіниці. Дерев’яна дзвіниця, збудована з дубів колишнього Микулиного лісу, колись мала два дзвони – “Дмитро” та “Юрій”.

Парохами в Сущині служили: греко-католицькі отці Ігнатій Левицький, Климентій Слюзар, Володимир Слюзар, о. Юшкевич. Довголітній парох села Климентій Слюзар тривалий час був деканом Микулинецького деканату.
Після його смерті парафію посів син – Володимир Слюзар, який згуртував вірних і молодь, працював катехитом у місцевій школі.

У центрі Сущина є невеликий костел, гроші на будівництво якого дав Микола Фриз, а також купив за власні кошти дзвін, що називається “Микола” (він донині є на дзвіниці православної церкви). Католицька громада була невеликою, тому ксьондз приїздив із Лошнева. Від 1991 р. костел належить греко-католицькій громаді, перероблений в церкву у 2001 р. Біля нього є “фіґура” Матері Божої з написом: “Сію фігуру создал на хвалу Божу Семко Сірант з женою своєю Меланією, года 1876” (відновлена у 1991).

6 лютого 1915 р. населення Сущина – 2460 осіб, селянам належало 1088 морґів землі. Власником сіл і прилеглих до них земель (1284 морґи) був польський ґраф Олександр Пілінський. У панському маєтку функціонувала ґуральня, де виготовляли спирт із “синьої” картоплі. Готову продукцію в дерев’яних бочках возили фірами на станцію Прошова.

Панові належав невеликий кінний завод, де розводили скакунів англійської породи. Пілінський служив у 22-му Уланському полку в чині майора. Постійно проживаючи у Кракові, навідувався у свій маєток в Сущині лише для того, щоб ознайомитись із господарськими справами та відпочити на природі.

Велику територію навколо маєтку займали панський сад з цінними сортами фруктових дерев і ставки за палацом. У невеликій оранжереї впродовж року вирощували квіти, деякі овочі. За радянської влади в маєтку були розміщені інфекційний і туберкульозний відділи районної лікарні; нині його викупив благодійний фонд “Карітас” для створення тут центру реабілітації дітей із церебральним паралічем.

На старому цвинтарі в Сущині поховані командир сотні УСС Григорій Бейбак (народився в Сущині, загинув восени 1918 р. у бою поблизу с. Прошова біля Тернополя) та інші усусуси. Сотника УГА Івана Сіранта разом із сином заарештували в 1939 р. більшовики, і ці сущинці пропали безвісти.

До 1927 р. села Сущин і Остальці належали до Скалатського, до 1936 р. – до Тернопільського, згодом – до Теребовлянського повітів. У 1932 р. директором чотирикласної школи і вчителем історії працював Володимир Левицький.
Від вересня 1939 р. Сущин – під радянською владою.

Почалися масові арешти (14 жовтня 1939 р. ув’язнено Романа Слюзара, який мав адвокатську канцелярію в Бучачі й від 1935 р. був головою повітового товариства “Просвіта”) і розстріли “неблагонадійних”, зокрема були закатовані без суду і слідства в Тернопільській тюрмі у 1941 р. Євстахій Антонюк, Юліан Бейбак, Володимир Миколаїв.

Від 6 липня 1941 р. до 23 березня 1944 р. село – під німецькою окупацією. Після другого приходу радянської влади почалася нова хвиля масових арештів “ворогів народу”. У 1947 р. о. Володимира Слюзара заарештували, засудили до 10 років позбавлення волі та відправили в концтабір у АР Комі, де священик і помер у 1952 р. Під час відбуття покарання о. Слюзар зустрівся з кардиналом Йосифом Сліпим, який також деякий час перебував в ув’язненні.

У районі сіл Сущин–Остальці діяло кілька озброєних загонів повстанців, якими керував Володимир Жукевич (“Голка”). У квітні 1945 р. в одній із хат в Остальцях загинули 16 повстанців, коли в село наїхали солдати, й почалася перестрілка.

Людей примусили викопати за селом яму, до якої перевезли тіла загиблих, їх засипали та зрівняли могилу із землею, не дозволивши поставити навіть хреста; їхні родини, як і тих, хто виступав проти колгоспу, вислано на заслання в концтабори у Сибір. У 1990 р. останки 14 вояків УПА перепоховали на цвинтарі в Сущині, поставили березовий хрест і прапор.

йни загинуло 23 чоловіки, 14 – пропали безвісти. На братській могилі в селі Лошнів зазначені імена та прізвища воїнів із Лошнева, Сущина та Остальців, які загинули під час німецько-радянської війни.

1948 р. у Сущині та Остальцях організований колгосп, який у 1970 р. приєднаний до колективного господарства с. Лошнів; 1986 р. роз’єднаний, за керівництва Миколи Головенка збудували тваринницький комплекс, оновили машино-тракторний парк. У 1996 р. почалося розпаювання колгоспних земель. Нині селянські паї орендує “Агропрогрес-Теребовля”.

ПАМ‘ЯТКИ:

  • пам’ятник воїнам-односельцям, полеглим у німецько-радянській війні (1986),
  • хрест, що охороняв “від грому і тучі” (1800),
  • хрест на честь скасування панщини (друга половина 19 ст.),
  • “фіґури” хрещення Ісуса (2000), Матері Божої (2011), святого Антонія (старовинна, у 1997 відреставрував художник Петро Петровський),
  • символічна могила Борцям за волю України (1991).

Нині у селі діють ЗОШ 1–2 ступенів, Будинок культури, бібліотека, фельдшерський пункт, відділення зв’язку, два торгових заклади.

У Сущині народилися священики Василь Гетьман (1978 р. н.), Володимир Копит (1978 р. н.) та Юрій Чайка (1982 р. н.).
Гідрологічна пам’ятка природи місцевого значення – комплекс Сущинських джерел (1 га); під охороною – три джерела, що живлять потічок Ремезівський, ліву притоку Гнізної.

У межах сіл Сущин і Остальці є місця, де можна добувати пісок та глину. Збереглися залишки колишніх каменоломень, з яких місцеві жителі добували білий камінь та пісковик для індивідуального будівництва.

Джерело

Безкоровайний, А. Сущин [Текст] / А. Безкоровайний, Г. Івахів, Г. Фурка // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. Т. 3. — Тернопіль, 2014. — С. 334—336 : фот. кольор.

Рекомендовані публікації

Залишити коментар

Цей сайт захищений reCAPTCHA і застосовуються Політика конфіденційності та Умови обслуговування Google.

Contact Us

We're not around right now. But you can send us an email and we'll get back to you, asap.

Not readable? Change text. captcha txt