СОКОЛІВ | Теребовлянський район | Тернопільська область

 В Адміністративно-територіальний устрій

СОКОЛІВ  — село Теребовлянського району Тернопільської області.  Розташоване на лівому березі річки Стрипа (ліва притока Дністра), за 23 км від районного центру і найближчої залізничної станції м. Теребовля. До Соколова належав хутір Гончарки. Через село проліг автошлях Галич–Сатанів. Територія – 5,46 кв. км. Дворів – 166. Населення – 492 особи (2014).


Соколів належить до найдавніших поселень Східної Галичини. У документах воно вперше згадується у 1487 р. У давнину було невеликим поселенням, розросталося повільно через постійні спустошення татарськими ордами і польськими загарбниками.

За переказами в давні часи власник поселення полював на соколів, а селяни утримували і доглядали цих птахів, виконуючи тим самим одну з головних повинностей на користь пана. Оскільки жителі села постійно мали справу з соколами, які, мабуть, повинні були бути в кожному селянському дворі чи утримувалися на окремій птахівні, то й село стали називати Соколів, а його жителів – сокільниками.

1564 р. Соколів згаданий як містечко, на поч. 16 ст. родина Вільчиків збодувала замок, руїни зберігалися до 20 ст.
Восени 1648 р. на території краю створювалися озброєні повстанські загони, які нападали на садиби польських панів, захоплювали їхні замки.

Один із них діяв у Соколові і здобув перемогу над місцевим феодалом та розправився з ним. У 1808 р. у Соколові було 176 хат, де проживало 260 родин (нараховували 964 чоловіки); на 260 родин було 118 коней, 84 воли, 82 корови і 116 овець.

У 1910 р. у ньому проживало 1423 мешканці. За переписом 1931 р. у селі було 322 будинки, проживало 1562 чоловіки.
На честь скасування панщини селяни встановили пам’ятний хрест, який під час сталінського режиму знищили.
1880 р. велика земельна власність належала Вільгельмові Семінському-Левицькому; функціонувала початкова школа.
Напередодні Першої світової війни у селі діяли філії товариств «Просвіта», молодіжні спортивні товариства “Січ”, “Сокіл”, “Пласт”.

7–8 вересня 1915 р. 2-й курінь УСС забезпечував відступ австрійських і німецьких полків на 7-кілометровому фронті між Панталихою та Настасовом. 1-й курінь УСС обороняв міст у Соколові. 12–13 вересня московська кіннота розтрощила кілька австрійських полків.

Сотні УСС 1-го куреня відбили кілька атак кінноти, проте росіяни прорвали оборону угорців біля Сокільників, перейшли Стрипу та із заходу зайняли Соколів. Усуси опинились у кліщах, з яких курінь врятував його отаман С. Горук. Він залишив в окопах одну чоту з хорунжим І. Каратницьким для маскування оборони, а з рештою вояків куреня перейшов берегом Стрипи до Соснова.

В цих боях 14 вересня 1915 р. загинули стрільці Роман Гайоха, Іван Слижук, Михайло Тимощук, Іван Томащук, Петро Фербей; поранені: Михайло Горбовий, Микола Костів, Петро Полюк, Михайло Савула (вістун), Микола Сковронський; у полон потрапив заслужений організатор стрілецтва четар Іван Чмола. Полеглих стрільців похоронили в захристії старої дерев’яної церкви.

Коли у 1936 р. стару церкву зносили останки вояків склали в одну труну і з великими почестями перепоховали на українському цвинтарі. У складі УСС був дяк соколівської церкви – сотник Олекса Гюгуш.

Від вересня 1939 р. Соколів – під радянською владою. Серед перших мобілізованих до Червоної армії були Михайло Бабій, Петро Паласюк, Євстахій і Володимир Півтораки, Микола Теслюк, Андрій Хамелко, Володимир Цюприк, які після кількох місяців поневірянь на фронтах війни, були обвинувачені в “измене родине”, відправлені в спеціальні батальйони для будівництва військових заводів у Сибірі.

Від 5 липня 1941 р. 21 липня 1944 р. село – під німецькою окупацією. На селян було накладено непосильні податки, більше 100 юнаків і дівчат відправлено на важкі роботи в Німеччину та Австрію. Під час запеклих боїв 5–7 квітня 1944 р. Соколів і Сокільники опинилися в серцевині вогняного пекла і були майже повністю знищені, згоріло більшість хат.

Вціліло лише кілька будинків на окраїнах. Під час боїв жителі сіл перебралися в Лошнів, Остальці, Сущин та інші села.
Із мобілізованих на фронти німецько-радянської війни загинуло 34 чоловіки, 24 – пропали безвісти.

До 1939 р. село належало до Підгаєцького повіту, з 1940 – у складі Золотниківського, від 1962 р. – Теребов-
лянського районів. У 1951 р. в селі організовано колгосп. Після 1984 р. побудовано двоповерховий садочок, відгодівельний комплекс. Нині селянські земельні паї орендують ТзОВ “Західагропродукт”, ТОВ “Золотники-Агро”; діє птахофабрика.

ПАМ‘ЯТКИ:

  • кам’яна церква святої Великомучениці Параскеви П’ятниці (1936, реставрована 2012).
  • пам’ятник воїнам-односельцям, полеглим у німецько-радянській війні (1968),
  • символічна могила Борцям за волю України (2002),
  • хрест сьомої стації Хрестої дороги (2012).

Працюють ЗОШ 1–2 ступенів, дитячий садочок, клуб, бібліотека, фельдшерський пункт, відділення зв’язку, два торгових заклади.

У селі народилися:

  • громадський діяч в Австралії Іван Атаманюк (1919–1967),
  • прокурор Микола Зелінський (1964 р. н.),
  • господарники Дмитро Гандзюк (1938 р. н.),
  • Ганна Мандзюк (1931 р. н.),
  • Анастасія Кіцкай (1929–2010),
  • педагог, громадський діяч, краєзнавець Роман Півторак (1957 р. н.),
  • польський художник Людвік Чайковський (1895–1961).

П. Гуцал і С. Півторак видали про село книжку “У краю соколиних злетів: Нариси історії сіл Соколів та Сокільники землі Теребовлянської” (1998 р.)

Джерело

Горун, М. Соколів [Текст] / М. Горун, Г. Івахів, С. Півторак // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. Т. 3. — Тернопіль, 2014. — С. 323—324 : фот. кольор.

Рекомендовані публікації

Залишити коментар

Цей сайт захищений reCAPTCHA і застосовуються Політика конфіденційності та Умови обслуговування Google.

Contact Us

We're not around right now. But you can send us an email and we'll get back to you, asap.

Not readable? Change text. captcha txt