СКАЛАТ | Підволочиський район | Тернопільська область

 В Адміністративно-територіальний устрій, ДОВІДКОВІ РЕСУРСИ, Історія регіону

СКАЛАТ — місто, центр Скалатської міської громади в Підволочиському районі Терно. Розташоване на лівому березі р. Руда Велика (верхів’я р. Гнила, права притока Збруча, басейн Дністра), за 20 км від районного центру; залізнична станція. Через місто проліг автошлях Тернопіль–Гусятин. Територія – 6 кв. км.Дворів – 1084. Населення – 4020 осіб (2014).

Перша письмова згадка – 1512 р. як село Теребовлянського повіту Руського воєводства. Назва походить, імовірно, від слова “скала”, адже поселення розташоване біля підніжжя трьох скель гір Медоборів. 1600 р. населений пункт отримав маґдебурзьке право.

1602 р. Скалат належав Ходкевичам, 1614 р. – Корецьким. 1630 р. мечник польського короля в Галичині Кшиштоф Віхровський спорудив у південно-західній частині міста замок, що нині є пам’яткою архітектури національного значення і належить до Національного заповідника “Замки Тернопілля” (м. Збараж).

Фортеця розташована на невисокому підвищенні, яке оточують береги р. Руда Велика. На відміну від більшості оборонних споруд, зведених на рівнині, захист забезпечували водні перешкоди – болота і мочари; з півдня та південного сходу – глибокий рів (до двох метрів), заповнений водою.

Архітектурно-оборонний ансамбль твердині – у формі чотирикутника з прямими куртинами, чотирма п’ятикутними вежами на кутах, орієнтованими за сторонами світу. У роки війни 1648–1676 рр. Скалатський замок неодноразово захоплювали козацьке військо та повстанські загони. На початку вересня 1648 р. фортецею заволодів козацький загін полковника І. Чорноти (Чарноти).

Під час польсько-турецької війни (кінець 17 ст.) фортеця зазнала значних руйнувань і втратила оборонні функції. Наступні власники – Я. Фірлей (Філей), В. Фірлеєва (Філеєва), Марія Сцип’янова (з Водзіцьких) – перетворили замок на житлову садибу.

Посеред подвір’я збудували двоповерховий палац, у північно-західній стіні – вишукану в’їзну браму з двома бічними воротами, які прикрашали кам’яна “фіґура” лицаря в шоломі та овальний щит із гербами “Сціпіон”, “Леліва”, “Равіч” та “Єліта”. Над брамою – кам’яні плити, де зазначений рік побудови (1795) та подано опис історії замку.

Наприкінці 19 ст. вежі Скалатського замку відреставрували в неоґотичному стилі, внаслідок чого вони втратили первісний вигляд. Фортеця зазнала значних пошкоджень під час Першої світової війни і відбудована після 1918 року. Протягом 1920–1930 рр. чотири вежі з бароковою брамою відновили і пристосували під казарми. Тогочасний власник замку Розеншток передав його повітовому урядові на шкільні потреби.

Унаслідок руйнувань після Другої світової війни цілковито втрачені палац та в’їзна брама. Збереглися залишки мурів, фраґменти підземних комунікацій та чотири вежі, відреставровані у 1950-ті рр.

Консерваційні роботи у Скалатському замку розпочаті у 1960-ті рр. (архітектори М. Говденко, А. Кулагіна, В. Петричинський). У 1990-ті рр. група архітекторів під керівництвом М. Гайди створила ескізний проект реставрації та виведення замку з аварійного стану; у 2013 р. реставрований.

У 17 ст. в Скалаті спорудили синагогу (зазнала руйнувань під час німецько-радянської війни). У 1672 й 1675 рр. містечко зруйнували турецько-татарські орди. У липні 1667 р. поблизу Скалата проходили козацький корпус А. Ждановича й угорське військо Д. ІІ Ракоці. Відомо, що 1711 р. в містечку діяв греко-католицький монастир.

У 1734 р. закладено шпиталь для вбогих. 1785 р. Скалат був власністю ґрафа Тарлова, 1876 р. містечком заволоділи князі Понятовські та Розенштоки. На початку 19 ст. у Скалаті й окрузі діяла ватага народного месника Панталихи.

Від 1810 р. місто належало до Російської імперії, від 1815 р. – до Австрії. Від 1867 р. Скалат – повітове місто, центр повіту Тернопільського округу Австро-Угорщини. Кількість населення (греко-католики): 1832 р. – 1245, 1841 р. – 1303 особи; 1880 р. – 5477 осіб (1362 греко-католики, 1657 римо-католиків, 2458 іудеїв), 1914 р. – 6118 осіб (1805 греко-католиків, 1523 римо-католики, 2740 іудеїв); 1921 р. – 5937 осіб (913 дворів), 1924 р. – 6054 особи (1801 греко-католик, 1523 римо-католики, 2730 іудеїв); 1931 р. – 7223 особи (1162 двори).

На початку 1919 р. на чолі сотні, сформованої з мешканців Скалатського повіту, вирушив на фронт під м. Львів уродженець Скалата Стефан Яремішин (1891–1970). Діяли філії товариств “Просвіта”, “Рідна школа”, “Січ”, “Луг”, “Сільський господар”, “Союз Українок”; кооператива. При “Просвіті” функціонувала хата-читальня, а парох Скалата Антін Онуферко постійно поповнював читальню книгами; діяли мішаний хор (керівник – дяк Микола Крушельницький) і дитячий садок; відбувалися шахові змагання, ставили аматорські драматичні вистави.

1928 р. у Скалаті відбулося свято Союзу українських кооператив, що вилилось у торжество національної ідеї. Після святкування на учасників дійства напав воєнізований загін польських “стшельців”, який побив хлопців, а дівчатам бандити повідрізали коси; також порвали вишиті сорочки й блузки. Цього ж року в місті виходив часопис “Ziemіa Skałacka”.

У 1933 р. за патріотичну діяльність польська влада засудила й ув’язнила у Березі Картузькій жителя Скалата, члена ОУН та місцевої “Просвіти” Стефана Яремішина. Від вересня 1939 р. – радянська влада. Від січня 1940 року до грудня 1962 Скалат – районний центр Тернопільської області. У 1940 р. примусово створено колгосп.

Від 7 липня 1941 р. до 22 березня 1944 р. місто – під нацистською окупацією. У серпні 1941 р. у Скалаті вийшла газета, орган окружної екзекутиви ОУН “Нове життя”. Наприкінці 1942 р. на теренах Скалатщини виникли перші повстанські загони. Їхнім центром стало с. Остра Могила, що складалось із семи хуторів.

У 1950-х рр. більшовики знищили цей населений пункт. 8 липня 1943 р. Скалат зайняло радянське партизанське з’єднання під командуванням С. Ковпака. Партизани захопили велику кількість мануфактури й продовольства, звільнили з ґетто близько 100 євреїв, підпалили німецьку жандармерію, замінували міст на дорозі зі Скалата до Тернополя.

У період національно-визвольної боротьби загинула 41 особа – члени ОУН та вояки УПА, мешканці м. Скалат і с. Поплави. У Червоній армії на фронтах радянсько-німецької війни загинули 54 жителі міста, 20 пропали безвісти.

В ОУН і УПА перебували Л. Барановський, М. Герман, Я. Дем’янчук, П. Кивелюк, С. Котова, С. Лозинська, Г. Муха, В. Паливода, Я. Протасевич, М. Садовський, Г. Сандомирська, А. Шар, М. Шуляк та ін.

1948 р. районовий провідник Лука Барановський за завданням Проводу ОУН створив у Скалатській середній школі молодіжну підпільну організацію “Мета”, провідником якої став Григорій Гайдамаха, членами – Теодор Остап, Мирон Дручик, Михайло Лещишин. “Мета” була покликана готувати молодіжні кадри для продовження національно-визвольної боротьби.

Невдовзі, за доносом провокатора, організація була викрита, а її членів засудили на тривалі терміни ув’язнення. Протягом 1945–1962 рр. у Скалаті виходила газета, орган Скалатського РК КП(б)У і районної ради депутатів трудящих “Червоний Скалат”.

На початку 1990-х рр. у Скалаті розпочалося національно-культурне відродження міста: організовано осередок Народного руху України, відновили діяльність “Просвіта”,”Союз Українок” та інші патріотичні організації.

ПАМ‘ЯТКИ:

  • церкви Преображення Господього (УГКЦ, 1872,кам’яна),
  • Собор на честь Всіх святих (УПЦ КП, 2014),
  • каплиця (1939),
  • костел св. Анни (2002, мурований),
  • капличка з “фіґурою” Матері Божої,
  • “фіґури” Ісуса Христаі Матері Божої,
  • братські могили воїнів Червоної армії(1944),
  • пам’ятники:
    • Б. Хмельницькому (1956),
    • землякам, полеглим у німецько-радянській війні (1967),
    • Т. Шевченку (1993, скульптор В. Купецький),
  • монумент євреям, знищеним під час нацистської окупації у 1943 р. (2002, автор проекту – Я. Музичка),
  • пам’ятна таблиця на будинку, де була катівня НКДБ і МДБ,
  • символічна могила Борцям за волю України (1990).

Діють ЗОШ 1–3 ступенів ім. А. Малишка, музична школа, дитячий садочок, Скалатський професійний ліцей, Будинок культури, дві бібліотеки, Будинок школяра, міська світлиця (музей) “Гомін віків” ім. І. Гулеватого (від 1996), відділення зв’язку, районна лікарня, газонаповнювальна станція, ЗАТ “Фабрика “Лотос”, МП “Агромлин” і “Сузір’я”, вантажна залізнична станція, торгові заклади; працюють понад 70 приватних підприємців.

У Скалаті народилися:

  • заслужений працівник промисловості України Антон Баран (1945 р. н.),
  • архітектор Микола Білик (1959 р. н.),
  • польський правник, професор Лешек Віновський (1910–1979),
  • художник-аматор, громадський діяч Ігор Гулеватий (1953–2007),
  • художник, мистецтвознавець Володимир Кивелюк (1898–1976),
  • правник, громадсько-політичний діяч Іван Кивелюк (1866–1922),
  • лікар, громадський діяч Семен Кивелюк (1897–1967),
  • польський славіст, професор Едвард Кліх (1878–1939),
  • учений-психолог та соціолог, організатор вищої школи і науки, педагог, публіцист, громадський діяч, доктор філософії Олександр Кульчицький (1895–1980),
  • живописець, скульптор, член НСХУ Василь Купецький (1942 р. н.),
  • священик, військовик, громадський діяч Володимир Пилипець (1902–1968),
  • лікар, поет, перекладач Йосип Свіжак (1955 р. н.),
  • заслужений працівник культури України, народна артистка України, тележурналіст, редактор Христина Стебельська (1958 р. н.),
  • доктор педагогічних наук Алла Степанюк (1956 р. н.),
  • спортсмен, майстер спорту СРСР, суддя республіканської категорії з настільного тенісу Віктор Юзвяк (1955–1997),
  • військовик Стефан Яремішин (1891–1970).

Навчались:

  • актор, народний артист України Іван Бернацький (1946 р. н.),
  • історик, краєзнавець, журналіст Петро Гуцал (1958 р. н.),
  • доктор технічних наук Володимир Лукович (1934 р. н.).

Працювали:

  • літературознавець, доктор філологічних наук, професор Володимир Гладкий (1927–1991);
  • господарниці, Герої соціалістичної праці Антоніна Єременко (1903–1970) та Лідія Якушкіна (1924 р. н.).

Служили:

  • священик, культурно-освітній діяч, письменник, пасічник Іван Наумович (1826–1891),
  • релігійна діячка, мати-ігуменя Згромадження Сестер Студійського Уставу Йосифа (в миру – Вітер Олена Василівна; 1904–1988).

Проживав правник, громадськополітичний діяч, письменник (1918 р. – повітовий комісар ЗУНР у м. Скалат) Михайло Новаковський (1871–1941).

Перебували:

  • актор, режисер Іван Біберович (1854–1920),
  • адвокат, громадський діяч Іван Борискевич (1815–1892),
  • актор, режисер, педагог Василь Василько (1893–1972),
  • поет Платон Воронько (1913–1988),
  • священик, фольклорист, етнограф, освітній діяч Гнат Галька (1824–1903),
  • поет, публіцист, громадський діяч Павло Думка (1854–1918),
  • поет, священик, мовознавець, перекладач Спиридон Кархут (1869–1931),
  • режисер-новатор, теоретик театру, драматург, перекладач, народний артист УРСР Лесь Курбас (1887–1937),
  • поет, громадський діяч Андрій Малишко (1912–1970),
  • видавець, громадський діяч Михайло Петрицький (1865–1921),
  • військовий діяч, тричі Герой Радянського Союзу, льотчик Олександр Покришкін (1913–1985),
  • публіцист, земельний маґнат, громадсько-політичний діяч Володислав Федорович (1845–1917),
  • його батько – письменник-мораліст, філософ, правник, громадський діяч Іван Федорович (1811–1870),
  • письменник, публіцист, вчений, громадсько-політичний діяч Іван Франко (1856–1916) та ін.;

Похований отаман УГА Алоїз Ляєр (1885–1919).

У Скалатському лісництві, в межах лісового урочища “Кругляк”, є Скалатська степова ділянка – ботанічна пам’ятка природи місцевого значення, де під охороною – скельно-степові фітоценози: гадючник звичайний, авринія скельна – види, занесені до Переліку рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення та ін.

На південно-західній околиці міста розташований Скалатський орнітологічний заказник – природоохоронний об’єкт місцевого значення, де під охороною – орнітологічний комплекс водно-болотної фауни: крижень, вівсянка і мартин звичайні, зяблик, плиска біла та ін.

Про місто йдеться у путівнику Є. Гасая, Р. Матейка і Б. Мельничука “І гомін віків, і природи краса. Дорогами Підволочиського району” (1991).

Джерело

Скалат [Текст] / В. Бойко, П. Гуцал, Л. Джурджук, І. Леньків, В. Парацій, Б. Петраш, Н. Станьковська // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. Т. 3. — Тернопіль, 2014. — С. 96—99 : фот.

Рекомендовані публікації

Залишити коментар

Цей сайт захищений reCAPTCHA і застосовуються Політика конфіденційності та Умови обслуговування Google.

Contact Us

We're not around right now. But you can send us an email and we'll get back to you, asap.

Not readable? Change text. captcha txt