СЕМИКІВЦІ | Теребовлянський район | Тернопільська область

 В Адміністративно-територіальний устрій

СЕМИКІВЦІ — село Теребовлянського району Тернопільської області. Село, центр сільської ради, до якої належить с. Підруда. Розташоване на правому березі р. Стрипа (ліва притока Дністра), за 40 км від районного центру і 13 км від залізничної cтанції Денисів–Купчинці. Територія – 2,27 кв. км. Дворів – 87. Населення – 222 особи (2014).

Перша письмова згадка – 1468 р. Назва походить від словосполучення “сім кінців” – сім кінних опорних татарських військових залог. За переказами, у 14 cт. тут було військове поселення татарів. Семиківці належить до старих поселень, є відомості, що власник села на ім’я Петро з Дудієва продав містечко Семиківці у 1578 р. Львівському архієпископові Григорієві.

Упродовж 1578–1600 рр. Семиківці мали статус містечка. Згодом його знищили турки. В 1785 р. село нараховувало лише 54 будинки. 1902 р. велика земельна власність належала Марії Літинській; цього ж року в селі споруджено римо-католицьку каплицю; зруйнована під час 1-ї світової війни.

У жовтні–листопаді 1915 р. у боях УСС на семиківських полях полягли Кушнірук (обидва – 10 жовтня), Осип Семенчук (11 жовтня), Северин Яремкевич (хорунжий; 12 жовтня), Михайло Бандур, Микола Барабаш, Андрій Верес, Осип Журавчук, Федь Зупник, Іван Іванічек, Іван Медвідчук, Іван Островський, Михайло Пика, Василь Рабараський, Юрко Терпливець, Михайло Турянський, Гриць Шавінський (усі – 1 листопада), Іван Берегуляк (підхорунжий), Михайло Вербняк (підхорунжий), Антін Веселовський (десятник), Михайло Воробець, Віктор Городиський, Антін Гунька, Дмитро Джанджалас, Василь Дулеба, Василь Кікнинчук, Василь Кушина (вістун), Микола Лебідь, Михайло Лещишин, Дмитро Марцінковський, Омелян Паславський, Дмитро Романюк, Степан Терпливець, Федь Чопик,Осип Ярема (десятник; усі – 2 листопада), Яцко Ґнип, Іван Кавецький (обидва – 3 листопада), Федь Кисіль (4 листопада); від поранень у лікарнях померли Юрко Гладилович (2 листопада м. Підгайці), Михайло Гордієвич (вістун; 5 листопада містечко Козова); понад 130 вояків Леґіону УСС зазнали поранень.

У боях брали участь сотні Леґіону УСС Дмитра Вітовського, Андрія Мельника, Зенона Носковського, Осипа Яримовича.
На пам’ять про них побратими навесні 1916 р. висипали високу могилу-курган. Кожного року на Зелені свята до неї приходили не тільки місцеві жителі, а й селяни із сусідніх Дарахова і Тютькова з оркестром та хором читальні.

Про битву на семиківських полях написали картини маляр, стрілець Осип Курилас (1870–1951) “Семиковецьке побоїще” та поет, художник, хорунжий Юліан Назарак (1893–1916) “Семиківська битва”, “Барабанний вогонь на Семиківці”. 1 листопада 1915 р. внаслідок запеклих боїв село спалене. Відбудоване після закінчення 1-ї світової війни.

До 1939 р. у Семиківцях діяла філія товариства “Просвіта”, члени якої збирались у хаті Луки Фаріона, бо читальні в селі не було. До “Просвіти”, крім цього господаря, належали Антон Василак, Мирон Данилишин, Богдан Данилишин. Протягом 1940–1962 рр. село належало до Золотниківського району.

Від 5 липня 1941 р. до 21 липня 1944 р. Семиківці – під нацистською окупацією.
Внаслідок військових дій у квітні 1944 р. більше половини села зруйнована. Із мобілізованих на фронти німецько-радянської війни чоловіків загинули 18, пропали безвісти 17 чоловіків із села. 1949 р. примусово заснований колгосп. Нині селянські паї орендує ПАП “Агропродсервіс”.

ПАМ‘ЯТКИ:

  • церква святого Димитрія (1926, УГКЦ, перебудована з костелу; жертводавець – П. Данилиш),
  • пам’ятник воїнам-односельцям, полеглим у німецько-радянській війні (1985, архітектор М. Ковальчук),
  • могила УСС (1916, відновлено 1991).

У Семиківцях працюють клуб, бібліотека, фельдшерський пункт, відділення зв’язку, приватна пекарня (2001), два торгові заклади. У селі народилися:

  • музикант, педагог, релігійний діяч Володимир Терещук (1944–2005),
  • правник, літератор Володимир Чіпак (1968–2006).

На території сільської ради є гідрологічний заказник загальнодержавного значення “Студинка” (53 га).

Джерело

Вальчишин, Д. Семиківці [Текст] / Д. Вальчишин, Г. Івахів, О. Палка, В. Уніят // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. Т. 3. — Тернопіль, 2014. — С. 320—321 : фот. кольор.

Рекомендовані публікації

Залишити коментар

Цей сайт захищений reCAPTCHA і застосовуються Політика конфіденційності та Умови обслуговування Google.

Contact Us

We're not around right now. But you can send us an email and we'll get back to you, asap.

Not readable? Change text. captcha txt