САС (Драґ) | шляхетський герб

 В Геральдика | Родознавство
Сас (Драґ) — шляхетський герб, до якого належала більша частина руської (української) шляхти в Галичині (Червоній Руси). Цей шляхетський рід виводиться від Грифичів, які в кінці I тисячоліття володіли землями в межиріччі Одри і Лаби. В X—XII ст. землі Грифичів перебувають під постійним тиском саксів і данців, тому велика кількість люду відходить на південь і осідає на інших землях.

Існує версія, що один чи декілька загонів таких переселенців, взявши участь в одному з перших Хрестових походів, на запрошення угорської корони осідає в самому центрі Європи, в Марамороші — так донедавна називалася частина сучасного Закарпаття.

Тут, на землях, де стрункі гірські пасма змінюються полонинами, помережаними нитками сотень безіменних гірських потоків, що несуть свої води до розлогих долин Тиси, Боржави і Сирету, проживало давньоукраїнське плем’я бродників.

Новоприбулі лицарі швидко освоюються на нових землях. Тут вони стають відомими як Драґ-Саси. Символом Драґ-Сасів був знак стріли в польоті. Так починається українська історія роду. Коли ж в 1222 році угорський король Андраш II віддає землі на захід від поселень Драґ-Сасів Тевтонському орденові, перші звертають свої погляди на Північ, в бік Галицько-Волинської держави, яка вела активну експансіоністську політику в західному та південному напрямках.

У 1236 році відбувається знаковий перехід марамороського воєводи Гуйда на службу до Данила Галицького. Хоругва новоприбулого загону містила родовий знак воєводи — стрілу в польоті, покладену на синє поле щита, з півмісяцем і двома золотими зірками на його ріжках.

Відбувши успішні воєнні кампанії проти мазурів і ятвягів, Гуйд здобув особливу прихильність Данила, отримав у нагороду земельний ґрант та одружився з його небогою.

Цим самим він заклав перший осередок шляхтичів герба Драґ-Сас у Галичині. Впродовж наступних десятиліть сформувалися родини Даниловичів, Дрогомирецьких, Татомирів, Княгиницьких, кожна з яких послуговувалася родовим знаком стріли.

Монголо-татарська навала прокотилася карпатськими перевалами і спустошила землі за Карпатами, в тому числі й Мараморощину. Тільки в середині XIV ст. Драґ-Саси знову появляються в угорських хроніках. В цей час марамороським землями володіють брати Драґош і Драґх; третій брат Богдан за незгоду з політикою угорського короля був позбавлений титулу.

В 1359 році уже немолодий Драґош утверджує королівську владу на землях сучасних Буковини та Молдови. Але в 1365 році бунтівний Богдан виганяє нащадків Драґоша з регіону і утворює незалежне князівство Молдову.

У XIV ст. воєводи Драґош і Драґх та їхній брат Богдан були православними. Вони опікувалися православними церквами та монастирями Мараморошу, водночас закладаючи нові. Драґи були покровителями і Грушевського чоловічого монастиря, що поблизу Тересви. Перша згадка про нього пов’язана з монголо-татарами і датується 1242 роком.

Упродовж наступних століть монастир славився як найвідоміший центр переписування русинських і волоських рукописів. В 1390 році з ініціативи родини Драґів монастир одержує від Константинопольського патріарха ставропігійське право, а в 1404 році Дмитро і Олександр Драґи дарують Грушевському монастиреві нові землі, на яких стояли села Тересва, Грушево, Крива. З цього приводу видана грамота, написана кирилицею. Вона є однією з найдавніших на Закарпатті пам’яток української писемності.

З Грушевським монастирем пов’язана також загадкова історія про книгодрукування на теренах Угорської Русі. В 1491 році Швайпольт Фіоль друкує у Кракові перші українські кириличні книги «Часослов» та «Октоїх».

Існує нічим не підтверджене припущення, що після заборони на книгодрукування у Кракові Фіоль перевозить свою друкарню до Грушевського монастиря і, нібито. видає там «Тріодь Пісну і Цвітну».

Ці відомості спираються на непевні слова ігумена мукачівського монастиря Кралицького, що марамороський вікарій Кисегій в кінці XVIII ст. бачив видрукований грушевською друкарнею «Буквар».

Щоб там не було, Грушевський монастир відіграв одну з провідних ролей у підтримці розвитку української культури. Саме з цих земель покоління геральдичного роду Драґ-Сасів розселяється спочатку в Галичині, а потім і по всій Україні, даючи їй не лише видатних політиків і воїнів, але й відомих церковно-освітніх діячів, поетів, письменників, музикантів.

Герб Сас виступає в кількох відмінах, найважливіші з яких є такі:

  • Сас I: В блакитному полі — золотий півмісяць, обернений ріжками вгору, над ним, між двома золотими зірками — срібна стріла, скерована гострим кінцем угору. У нашоломнику — 7 павиних пер, простромлених срібною стрілою ліворуч.
  • Сас II (Сас-Комарницький): В червоному полі — золотий півмісяць, обернений ріжками вгору, над ним, між двома шестикутними золотими зірками — золота стріла, скерована гострим кінцем угору. У нашоломнику — 7 павиних пер, простромлених срібною стрілою ліворуч.
  • Сас II — Сас-Комарницькі

Герб виступає також у графському варіанті (графи Дідушицькі, Комарницькі, Уруські), з доданими ранґовими коронами, відмінами та щитотримачами.

Герб має угорське походження. Найімовірніше, пов’язаний з лужанами, яких угорські королі у 13 ст. розселили на теренах Марамарошу (Мармарощина, Марамуреш) з метою захисту від татар. З 1359 року їхні потомки, представники роду Драґо-Сасів, з’явилися на землях Червоної Руси, та мали осади засновані переважно на волоському праві.

Слід волоського походження гербу зберігся в гербовій легенді (гербовник Каспара Несецького), яка виводить Сасів від волоського графа Ванчалуха (Ваньча Волошина), що у 15 ст. отримав від польського короля обширні землеволодіння в околицях Турки.

  • Сас III — відміна гербу Сас

Сас II (Сас-Комарницький) пов’язаний з волоськими родами (передусім, Драґо-Сасами) — серед кількасот родин, що користуються цим гербом, найбільше було переселенців із Молдови та Волощини, які ще в 13-му (або навіть 12-му) ст. оселилися у Галицькому князівстві. Ті переселення були спробою створення щільної системи захисту перед татарськими набігами, а також впровадження нового типу скотарства на неосвоєних землях.

Походження

Перші відомості про герб Сас на північ від Карпат походять з 1253 р. 1262 року в Польщі зафіксовані Драгомирецькі гербу Сас, які походили з Русі. За твердженням польського історика Францішека Пекосінського,

найдавніші згадки про герб Сас у Польщі походять з 15 ст., а найдавніше збережене зображення на печатці — з 1462 р. Більшість родин — дрібна галицька шляхта.

Походження назви гербу не до кінця з’ясоване. Згідно з однією з теорій, ім’я Драґо-Сасів походить від імені воєводи Саса, сина Драґа (Драгоша), намісника короля Угорщини у Молдавії. Семигород, угорська територія, прикордонна з Молдовою, у ті часи була густо заселена «сасами» — саксонськими колоністами. Можливо, слово «Сас», яке спочатку було придомком, а згодом стало назвою цілого роду, є відлунням родинних зв’язків волохів з лужицькими поселенцями.

Інша теорія спирається на угорське походження слова «сас» (угорськ. szasz), що в перекладі означає «орел». Своєю чергою, drago означає дорогий, любий, безцінний. Угорське походження назви пов’язують з історією міграцій волохів. В Угорщині таким самим гербом від 15 століття користується родина Dragffy, що мало би підтверджувати угорське походження гербу.

Символіка

Півмісяць — походить від сарацинів, від яких його перейняли хрестоносці (вживали як символ надії, слави). Є також символом віри, вірності, успіху, сімейного щастя. У магічних обрядах символізує таємницю або срібло.

Зірка — зазвичай свідчить про прагнення до мети (згідно з засадою Per aspera ad astram). Є атрибутом волі, натхнення, амбітної мети. Шестикінечна зірка означає високі вчинки, надійного провідника.

Стріла — звичай її вживання також, можливо, походить з часів хрестових походів. Може означати когось, хто без вагання взяв участь у битві без огляду на те, якою буде її фінал, а також вміння бути напоготові, швидкість.

Блакитний колір — символізує вірність, постійність, чуйність, патріотизм, побожність, довіру.

Є розшифровка символіки гербу САС зроблена В.М.Височанським, яка підтримана українськими фахівцями з образотворчого мистецтва – знавцями древніх символів і рун.

Стріла – центральний елемент гербу SAS. В давніх зображеннях гербу SAS прослідковується стилізоване зображення, яке складається з двох рунічних знаків. Це значно давніші символи, які широко вживались задовго до хрестових походів.

В центрі щита знаходиться стріла, яка може трактуватись поєднанням двох рун, а саме, Т-руни і повернутої Z-руни. Тобто це з’єднувальна руна – сплав двох рун в цілісному гармонійному малюнку. Це центральна рунічна монограма у виді зв’язуючої руни, яка належить власнику особисто. В цьому розумінні стріла це надпис — графічне зображення слова.

Верхня частина стріли може розглядатись, як Т-руна ТІР, що символізує чоловічу силу. Ця руна характеризується сміливістю, рішучими діями, потужністю і натиском. Вона має форму списа — символу рішучості і наміру добитись успіху.

Разом з тим Т-руна є символом “Духовного воїна”, якому притаманні сила, честь, мужність. ТІР — сила прагнення до вищої мети, тобто руна моральної сили. Сила цього знаку надає відчуття напряму, мужність рухатись по вибраному шляху, переборюючи будь-які перешкоди. Водночас, це сила чоловічого початку природи, що направлена творчим руслом.

Другим аспектом цього знаку є жертовність, здатність відмовитись від свого особистого заради духовного розвитку. В цілому верхня частина стріли відображає ТІР-руну успіху.

В нижній частині стріли можна розгледіти перевернену Z-руну, ОЛГІЗ, що уособлює послання. Це куряча лаба , тризуб, сокіл або гусак в польоті. Корчавий корінь. Символізує зв’язок між духовним і земним. Ця руна характеризується відношенням до поєднання і захисту.

Поєднує життя і смерть, світ духу і матерії. Z-руна надає захист від гордині та духовного егоїзму. Це стержень, на який можна опиратись. Поле Z-руни захищає на всіх рівнях: фізичному, емоційному і духовному. Для воїна це з’єднуюча та прискорююча сила, яка здатна захищати ауру, зміцнювати рішучість в досягненні цілі. В цілому нижня частина стріли відображає ОЛГІЗ-руну захисту.

Таким чином стріла може розглядатись, як гармонійне поєднання двох рун — Т-руни і Z-руни, яка її підсилює. Тому стріла служить особистим підписом власника, як складний елемент, утворений з більш простих рунічних знаків.

Півмісяць — місячна руна – “рука захисту”. Місяць в рунічних трактуваннях символізує нічні знання, видумки і самозахист. Вона відображає пам’ять, звички і речі, через які проходимо, коли відмовляємось рухатись вперед. В цьому сенсі антипод чоловічого початку. Це жіночий символ родючості, материнства й кохання, шлюбу і війни. Півмісяць символізує “місячні роги” – символічне зображення всього земного.

Півмісяць гербу SAS, подібно до цього символу на гербах інших слов’янських народів Балкан, відображає візантійське походження. В різних варіантах зображення — серпа, кресала, ланцюга, елементів ланцюга, окремої половини ланки ланцюга тощо використовується, як символ захисту.

Шестикутна зірка — символ Духу, що зображається двома суміщеними рівносторонніми трикутниками з крапками над вершинами, які дивляться в протилежні сторони, і всевидющим оком посередині. Шестикутна зірка мовою символів своїх трикутників говорить, що вдосконалення Духу проходить на Землі. Це узагальнюючий, об’єднуючий символ всіх існуючих сил.

Дві шестикутні зірки вказують на закон симетрії. Двоєдину сутність домінанти моральних принципів у світській та духовній сферах.

Одним з найбільших серед шляхетських загонів, що брали участь у Грюнвальдській битві, був загін, над яким майорів блакитний стяг зі срібною стрілою та золотим півмісяцем. Під цим прапором виступав найчисельніший український шляхетський рід Драг-Сас.

Зображення на блакитному полі срібної стріли над золотим півмісяцем було їхнім родовим гербом. „С-а-с-!” – лунав бойовий клич над полем бою, і лицарі стріли й півмісяця атакували ворога.

Представники

У XV—XVI ст. угорський рід Драґ-Сасів зазнав відчутних втрат в угорсько-турецьких війнах і остаточно вигас після поразки угорців під Мохачем. Інакше велося Драґ-Сасам на північних схилах Карпат.

Польські королі регулярно запрошують для захисту кордонів і торговельних шляхів у Карпатах шляхту герба Сас, причому не лише з Мараморошу, а і з інших земель Трансільванії, яку в Україні називали Волощиною.

Тож не дивно, що численні нові родини Драґ-Сасів ведуть свої родоводи від предків, яких у документах часто називали «волохом» чи «венґрином».

Так в Україні в XV ст. появляються сасівські родини Берестянських, Бісківських, Волосецьких, Губицьких, Ільницьких, Комарницьких, Риботицьких, Турчанських, Турянських, Яворських, а в XVI ст. — Бачинських, Білинських, Винницьких, Гординських, Жураківських, Кобилянських, Кропивницьких, Сасів, Тарнавських, Терлецьких, Ясинських та низки інших.

Якщо українські магнатські роди вигасли або сполонізувалися ще в XVII ст., то проста шляхта продовжувала служити Батьківщині якщо не мечем, то пером. До видатних Сасів належать

Станіслав Оріховський (1513—1566). Український гуманіст епохи Ренесансу, публіцист, автор низки політичних трактатів і памфлетів антитурецького спрямування.

Кирило Терлецький (?—1607). Церковний і політичний діяч, єпископ Пінський і Турівський, згодом Луцький і Острозький. Один з ініціаторів створення греко-католицької церкви.

Йов Княгиницький (1550—1621). Церковний і освітній діяч. Засновник Скиту Манявського.

Іван Вишенський (1550? —1620?). Письменник-полеміст, захисник православ’я.

Захарія Копистенський (1560? —1627). Церковний і освітній діяч, письменник. Архімандрит Києво-Печерського монастиря, автор «Палінодії» — книги, спрямованої проти унії.

Петро Конашевич-Сагайдачний (1570? —1622). Гетьман реєстрового козацтва, успішно воював з Турецькою імперією, герой оборони Хотина. Ініціатор вступу Війська Запорозького до Київського братства.

Варлаам Ясинський (1630? —1707). Церковний і освітній діяч, письменник, митрополит київський. Автор віршів і полемічних трактатів.

Стефан Яворський (1658—1722). Церковний і політичний діяч, письменник, президент Синоду Російської Православної Церкви, протектор Слов’яно-греко-латинської академії.

Максим Березовський (1745—1777). Композитор і співак. Випускник Болонської академії. Автор першої української опери «Демофонт».

Антін Ангелович (1756—1814). Релігійний та освітній діяч. Вихователь та радник імператора Йосифа ІІ, відновник Галицької греко-католицької митрополії, автор книги «Annales ecclesiae ruthenae» («Історія української церкви»).

Денис Зубрицький (1777—1862). Історик, етнограф, автор праць з історії та культури Галичини, член-кореспондент Петербурзької Академії Наук.

Юрій-Осип Федькович (1834—1888 ). Поет і прозаїк.

Марко Кропивницький (1840—1910). Драматург, режисер і актор. Основоположник українського професійного театру.

Едвард-Ян Корчинський (1844—1905). Один з провідних медиків Галичини XIX ст., ректор Ягелонського університету.

Іван Франко (1856—1916) Поет, прозаїк, вчений, громадсько-полі тичний діяч.

Андрій Чайківський (1857—1935). Письменник.

Ольга Кобилянська (1863—1942). Письменниця.

Андрей Шептицький (1865—1944). Церковний, громадсько-політичний і освітній діяч. Митрополит Української греко-католицької церкви.

Соломія Крушельницька (1872—1952). Оперна співачка.

Юліан Бачинський (1870—1940). Політик і публіцист. Автор книги «Ukraina irredenta», в якій стверджував, що самостійність України є необхідною.

Олена Ручка-Сас-Кульчицька (1877—1967). Художниця.

Святослав Гординський (1906—1993). Поет, перекладач, літературознавець, художник. Автор поетичних збірок та розписів собору Св. Софії в Римі.

Юрій-Франц Кульчицький (?—1692). Перекладач на Січі, герой оборони Відня від турків. Заснувавши у Відні першу в Європі кав’ярню, він тим самим стимулював творчість всіх наступних поколінь європейських письменників, музикантів, артистів, учених.

Джерела:

Волчко-Кульчицький І. Історія села Кульчиць і роду Драго-Сасів. — Дрогобич, 1995.

Терлецький, М. Контури роду Драго-Сасів /М. Терлецький. — Львів, 2005.

Рекомендовані публікації
Коментарів
  • Wolodymyr de Vancza-Weryha-Wysoczański-Dmyrykowicz
    Відповіcти

    Цікавий матеріал.
    Можем надати для публікації на сайті нові ексклюзивні матеріали на тему Drag-Sas.
    Наприклад, як княгиня Ольга посилала посольство до Drag-Sas і чим завершилась його місія.

    • library
      Відповіcти

      Будемо щиро вдячні за Ваші матеріали та подальшу співпрацю.
      Спасибі!

      • Wolodymyr de Vancza-Weryha-Wysoczański-Dmyrykowicz
        Відповіcти

        Прошу розглянути можливість розміщення на сайті авторського матеріалу з генеалогії та геральдики – “Драго-Саси в битві під Обертином” про господаря Петра IV Безбородого, коронного гетьмана Яна Тарновського, Обертин та Тернопіль, який заснований графом Тарновським гербу Леліва невдовзі після цієї битви.

        • library
          Відповіcти

          доброго дня, дякуємо за пропозицію співпраці та очікуємо на матеріал (можна через реєстрацію на порталі, або на електронну пошту – tynejgerlib@gmail.com, або library.ternopil@gmail.com), з вказівкою “Для порталу” та автора

          дякую, хорошого дня 🙂

  • Wolodymyr de Vancza-Weryha-Wysoczański-Dmyrykowicz
    Відповіcти

    Прошу повідомити на яку електронну адресу відправити матеріал.

Залишити коментар до Wolodymyr de Vancza-Weryha-Wysoczański-Dmyrykowicz Скасувати коментар

Цей сайт захищений reCAPTCHA і застосовуються Політика конфіденційності та Умови обслуговування Google.

The reCAPTCHA verification period has expired. Please reload the page.