ПЛЕБАНІВКА | Теребовлянський район | Тернопільська область

 В Адміністративно-територіальний устрій

ПЛЕБАНІВКА — село в складі Теребовлянської міської територіальної громади. Плебанівка ділиться на дві частини – Плебанівка і Хатки. Розташоване на лівому березі р. Гнізна (ліва притока Серету, басейн Дністра), за 2 км на південний схід від районного центру і найближчої залізничної станції м. Теребовля, обабіч автошляху Луцьк–Тернопіль–Чернівці. Північною околицею села пролягла залізниця Тернопіль–Чернівці. До Плебанівки належав присілок Лозівка, хутір Хатки. Територія – 3,74 кв. км. Дворів – 346. Населення – 1196 осіб (2014). Поблизу Плебанівки виявлено археологічні пам’ятки мезоліту, раннього залізного часу і давньоруської культури, а з боку села Залав’є – залишки поселення епохи палеоліту.

Перші згадки про село належать до 1425 р. За переказами старожилів, свого часу землі навколо Теребовлі належали церквам і костелу, заснованому в 14 ст. (діяв до 18 ст.). Територію на південний схід від міста почали називати “плебанією”, тобто землею, яку держава виділила на утримання церков і костела кармелітів. Люди, котрі працювали на цій землі, збудували собі тут хатини. Так поволі виникло село, яке почало називатися Плебанівкою.

Найстаріша частина села – Хатки. Хатками (халупами) називали помешкання для найманих працівників на території поміщицьких маєтків. Неподалік села було кілька таких хатин (халуп), що становили присілок Хатки (згодом також був відомий як Пшибишівка (польс. Przybyszówka). Назва Хатки збереглася й донині, хоча хаток давно уже нема, а присілок став частиною Плебанівки. Плебанівка зазнала неодноразових нападів турецько-татарських орд.

На кінець 18 ст. село розбудувалось. Основну масу населення становили селяни, які обробляли поміщицьку та церковні землі за десятий сніп. 1004 морґи землі належали костелу кармелітів. На початку 19 ст. велика земельна власність належала поміщикові Козібродському. 1895 р. в селі збудовано приміщення однокласної школи з польською мовою навчання. Протягом 1930-х рр. функціонувала двокласна публічна загальна школа.

1896 р. у Плебанівці при прокладанні залізниці Тернопіль–Копичинці був побудований дев’ятиарковий кам’яний залізничний віадук (міст), що зберігся донині. У 19 ст. багато жителів Плебанівки і Залав’я еміґрували в пошуках кращої долі до Арґентини, Канади, Франції та інших країн Заходу.

1904 р. велика земельна власність належала Теребовлянському проборству. Громадське життя в селі було порівняно слабо розвинуте, бо свідоміші селяни, з огляду на близьку віддаль, належали до українських організацій у Теребовлі, зокрема до філій товариств “Просвіта” з читальнею, “Сокіл”, “Луг”.

1922 р. в Плебанівці була заснована бібліотека товариства молоді ім. Костки; на 1 січня 1930 р. вона нараховувала 50 читачів, її фонд становив 200 примірників видань польською мовою.

7 вересня 1939 р. німецька авіація розбомбила міст біля Плебанівки. Від 6 липня 1941 р. до 22 березня 1944 р. село – під німецькою окупацією. Нацисти вивезли 26 людей на примусові роботи до Німеччини. Після другого приходу радянської влади почалася нова хвиля масових арештів “ворогів народу”.

У перші повоєнні роки на території села діяли боївки УПА, учасниками яких були жителі села. Їхні сім’ї та багатьох інших, яких запідозрювали у зв’язках з повстанцями, вивезли у концтабори в Сибір. Із 48 чоловіків, мобілізованих на фронти німецько-радянської війни, загинули 19, пропали безвісти 18, подальша доля 1 чоловіка невідома.

1950 р. у селі примусово організовано колгосп, який у 1959 р. об’єднали з колективним господарством с. Залав’є. Нині селянські земельні паї орендують СФГ “Вікторія”, ПП “Зоря-Агро”, ТзОВ “Довіра” та “Ніка”.

ПАМ‘ЯТКИ:

  • греко-католицькі церкви св. апостола Івана Богослова (1994, хутір Хатки) та (2013),
  • дві каплички (1992, відбудована і 2009),
  • “фіґура”
  • пам’ятний знак на місці поховання понад 800 євреїв, яких 1943 р. розстріляли нацисти (1986, архітектор М. Ковальчук),
  • хрест “Благословення полів” (1991),
  • могила невідомого солдата Червоної армії (1944),
  •  залишки колишньої церкви,
  • давній цвинтар, де ще донедавна можна було знайти рештки гробів з кам’яними плитами та нечіткими написами.

Збереглися перекази про місцеві пам’ятки природи – криниці “Варварина” і “Кам’яна”.

Працюють ЗОШ 1–2 ступенів, дитячий садочок “Пролісок”, Будинок культури (при ньому діє народний фольклорно-обрядовий ансамбль), бібліотека (при ній 2011 відкрито інтернет-клуб у рамках програми “Бібліоміст”), фельдшерсько-акушерський пункт, поштове відділення, автозаправна станція, крамниця.

У селі народилися:

  • музикант, педагог, директор Тернопільського музичного училища ім. С. Крушельницької Михайло Рудзінський (1956 р. н.),
  • господарник, громадський діяч Володимир Шенгера (1955 р. н.);
  • журналістка Галина Гулик-Цубера (1946 р. н.),

навчалися:

  • спортсментка (біатлон) Наталя Буряк (1989 р. н.),
  • кандидат філологічних наук Наталія Ліщинська (1977 р. н.),
  • кандидати технічних наук Михайло Палюх (1942 р. н.) і Володимир Турковський (1945 р. н.).
  • Г. ІВАХІВ, В. КОЗАК, в. уніят .

ЛОЗІВКА – присілок. До 1 квітня 1927 р. належав до с. Плебанівка. Польська адміністрація переймейнувала його на “Юзефівка”. Нині село Лозівка належить до Іванівської сільської ради.

ХАТКИ – хутір, приєднаний до с. Плебанівка; розташований за 200 м на південний схід від нього. 1952 р. на хуторі було 97 дворів (434 осіб). Нині – вулиця Князя Василька.

Джерело

Івахів, Г. Плебанівка [Текст] / Г. Івахів, В. Козак, М. Ониськів, В. Уніят // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. Т. 3. — Тернопіль, 2014. — С. 314—315 : фот. кольор.

Рекомендовані публікації

Залишити коментар

Цей сайт захищений reCAPTCHA і застосовуються Політика конфіденційності та Умови обслуговування Google.

Contact Us

We're not around right now. But you can send us an email and we'll get back to you, asap.

Not readable? Change text. captcha txt