ПІДВОЛОЧИСЬК | Підволочиський район | Тернопільська область

 В Адміністративно-територіальний устрій, ДОВІДКОВІ РЕСУРСИ, Історія регіону

ПІДВОЛОЧИСЬК — cелище міського типу районного підпорядкування, центр Підволочиської громади. Колишні назви – Волочище, Підволочиська, Підволочиське. До Підволочиська приєднано с. Заднишівка, належав хутір Княжина. Розташоване на правому березі р. Збруч (ліва притока Дністра), за 42 км від м. Тернопіль; залізнична станція на лінії Львів–Одеса. Через Підволочиськ проліг автошлях Стрий–Тернопіль–Знам’янка. Територія – 8,56 кв. км. Дворів – 1958. Населення – 8063 особи (2014).

Територія нинішнього населеного пункту і навколо нього була заселена вепоху трипільської та черняхівської культур, прощо свідчать археологічніпам’ятки. Через цю місцевість здавна пролягав торговий шлях (згодом –Кучманський; інші назви– Татарський, Козацький, Шпаків), що перетинав р.Збруч; тут на обох берегах виникло поселення з однаковою назвою – Волочище.

Перша письмова згадка про одне з них, розташоване на правому березі річки, – в акті від 9 липня 1463 р.,коли князі Семен, Солтан і Василь Збаразькі ділили землі“Отчини своєї”. Найпоширеніше твердження, що назва походить від слова “волочити” – через р. Збруч “волочили”(переправляли) вантажі на протилежний берег; інша версія – від слова “волока”, що пов’язане з одиницею земельної міри, яка мала 30 морґів (близько 17 га); також вважають, що давньоруськеслово “волочище” означає низинне заболочене місце.

Поселення під назвою Підволочиськ відоме від 1545 р., але ще у 1553 р. згаданий замок у Волочищі, а 1595 р. зазначено, що князь СтепанЗбаразький продав половину замку Петрові Збаразькому в с. Волочище. Від травня 1518 р. населений пункт належав князеві Костянтинові Острозькому, 1583 р. – князеві В. Збаразькому, 1631 р. – Вишневецьким, після 1744 р. –Мошинським.

Від другої половини 15 до кінця 17 ст. поселення зазнавало спустошливих набігів татарських орд. 1667 р., за Андрусівським перемир’ям, населенийпункт залишився під владою Речі Посполитої. Від 1772 р. Підволочиськ – під владою Австрійської імперії.

15 січня 1775 р. за клопотанням секретаря Великогокнязівства Литовського Фридерика Мошинського польський король Станіслав Авґуст надав містечкові Підволочиськ привілей на проведення шестиденного ярмарку, починаючи від дня свята св. Трійці. Нетривалий час тут діяла масонська ложа, яку організував ґраф Мошинський.

Перші митниці та прикордонний перехід між Австрійською і Російською імперіями відкрито у 1776 р.; 1809 р.кордон перенесено західніше від Тернополя; 1816 р. його знову повернуто на попереднє місце. Головою комерційної митниці у Підволочиську був Міхаель Горват, йому підпорядковувалися митниці у Тарноруді (нині Підволочиського) й Калагарівці (нині Гусятинського районів). 1786 р. між Тернополем та Підволочиськом прокладено шосейну дорогу.

Наприкінці 18 ст. австрійська влада приписала населений пункт під назвою Унтерволочиськ до Староміщинської волості Тернопільського циркулу (округу). Фільварок, ґрафський палац, будівлі для форґелів (прислуги), капличка тагосподарські споруди належали ґрафам Скшинським, котрі були родичами Мошинських й отримали їх як спадщину. Згодом у палаці проживала родина Баворовських.

Від 18 ст. до 1816 р. громади Підволочиська та Волочиська мали спільний міський герб св. Аґати (постать жінки на хмарі з німбом, у піднятій правиці – оливкова гілка, в лівиці – чаша з вогнем).
Від 1810 р. до 1815 р. Підволочиськ належав до Російської імперії, 1815 р. переданий під владу Австрії.

До 1857 р. Підволочиськ був присілком Староміщини.Того ж року йому надано статус волосного містечка у Скалатському повіті. 1859 р. містечко отримало герб, на якому зображенопанну, котра сидить на троні, тримає символи Меркурія (давньоримського бога ремесла і торгівлі) й опираєтся наовальний щит з якорем і ланцюгом. Саме цей герб розташували на міській ратуші, збудованій у 1909 р.

17 березня 1869 р. внаслідок повені, спричиненоїтаненням снігів, були прорвані греблі у Підволочиську і близьких від нього селах – Медині та Скориках. Оскількивласник цих гребель Лєдоховський відмовивсь їх ремонтувати, було вирішено, що греблі від Підволочиська напівніч ремонтуватимуть росіяни, а на південь, разом із Підволочиською, – австрійці.

Упродовж 1869–1871 рр. прокладена залізниця Підволочиськ–Тернопіль–Львів (перший потяг з Тернополядо Підволочиська прибув 1 листопада 1871 р.). Вокзал у Підволочиську мав дві сторони: російську із ширшими йавстрійську з вужчими, європейськими рейками.

Після побудови колії і створення потужної залізничної станції та митниці Галицький сейм видав указ (за підписом цісаря Франца Йосифа І) про створення окремої Підволочиської ґміни як головного ринку торгівлі з прилеглими територіями Російської імперії.

Коли розпочався постійний залізничний рух, у містечку масово поселялися купці й промисловці, а обабіч вокзалу збудовано готелі. Тоді у Підволочиську працювали:

  • дві фабрики альбініму,
  • дві цегельні,
  • два шевці,
  • чотири лікарі,
  • п’ять пекарів,
  • аптекар,
  • дві акушерки,
  • муляр,
  • 43 купці зерна,
  • сім торговців деревом,
  • чотири купці борошна і круп,
  • два купці шовку,
  • купець змішаних товарів,
  • 25 експедиторів та комівояжерів,
  • 17 шинкарів;
  • комерсанти: один – шкірами, чотири – сукном, дев’ять – вином;
  • шість перекупників, кав’яр (торговець ікрою);

Щороку відбувалися два ярмарки. Діяла початкова школа, в якій працювали два вчителі. 1880 р. в містечку мешкали 1874 особи, тоді ж завершено будівництво залізничної станції. У 1885 р. в Підволочиську гастролював Львівський театр товариства “Руська бесіда” під керівництвом Івана Біберовича. 8 вересня 1909 р. у містечку освячено костел св. Софії. Перший камінь під його будівництво заклали 22 липня 1880 р. на землі ґрафа Вацлава Баворовського (1965 р. споруду підірвали атеїсти).

Перед Першою світовою війною Підволочиськомуправляв Сіон Зіммберман. За його наказом споруджено велику будівлю для громадських потреб, де на першому поверсі розмістили крамницю і склади, на другому – квартири. Згодом збудували ратушу (пізніше, за влади Польщі, там діяла початкова школа для хлопчиків).

1914 р. у Підволочиську – 5936 мешканців (528 греко-католиків, 1438 римо-католиків, 3970 іудеїв). Від серпня 1914 р. до лютого 1918 р. містечко займала російська армія, від листопада 1918 р. до липня 1919 р. Підволочиськ належав до ЗУНР.

У серпні 1920 р. містечко зайняли більшовики, був створений ревком. 21 вересня цього ж року Підволочиськ переданий під владу Польщі.20–21 листопада 1920 р. з Великої України до Підволочиська перейшла більша частина Армії УНР, яку інтернували поляки. Тоді в містечку проживали 3670 осіб, було 360 дворів.

Бурґомістром Підволочиська призначили Володимира Бродавчука, який був поляком, але відзначався толерантністю: не втручавсь у міжетнічні відносини, займався тільки господарськими справами. За його сприяння у містечку відновила діяльність семикласна польськомовна школа, де учні вивчали українську мову.

1928 р. завершено будівництво Народного дому. В ньому діяли філії товариств “Просвіта”, “Сокіл” (1931 р. – 111 членів), “Луг”, “Сільський господар”, “Союз Українок”, “Рідна школа”; функціонували драматичний, шаховий і танцювальні гуртки, струнний оркестр, курси кравчинь, техніки вишивання.

При “Просвіті” учнів навчали історії України; голова місцевого товариства Андрій Федорович проводив велику духовно-патріотичну роботу, поширював українські часописи, виступав із патріотичними промовами. При Народному домі була українська футбольна команда “Сокіл”, діяла кооператива. Євреї мали дві футбольні команди – “Маккабі І” та “Маккабі ІІ”. 1931 р. в містечку – 3945 жителів, 1935 р. – 4412 (387 греко-католиків, 1500 римо-католиків, 2515 іудеїв).

17 вересня 1939 р. у Підволочиськ вступила Червона армія; на мітинґу виступив Микита Хрущов – на той час 1-й секретар ЦК КП(б)У. У січні 1940 р. Підволочиськ отримав статус селища міського типу і став центром району. Тоді розпочалася реконструкція залізниці та прокладання другої колії. Наприкінці червня 1941 р. більшовики, очікуючи приходу німецьких військ, знищили приміщення залізничного вокзалу (облили бензином і запалили ракетницями).

Від 5 липня 1941 р. до 21 березня 1944 р. Підволочиськ – під нацистською окупацією. 29 червня 1943 р. тут відбувся масовий розстріл євреїв. У липні цього ж рокупоблизу Підволочиська пройшло радянське партизанське з’єднання під командуванням С. Ковпака.

Наприкінці 1943–на початку 1944 р. у Підволочиськута навколишніх селах – епідемія тифу.
У березні 1944 р. більшовики почали відновленняорганів влади та мобілізацію до Червоної армії місцевого населення. На фронтах німецько-радянської війни загинули або пропали безвісти 16 жителів Підволочиська. Після вигнання з містечка нацистів і встановленнярадянської влади відновилися репресії проти корінногонаселення. Серед більшовицьких катів найбільшою жорстокістю відзначилися Круглов та Двугрошов.

У травні цього ж 1944 р. в Підволочиську працювали депо, МТС, макаронна фабрика, млин, школа, лікарня,клуб, відділ МДБ, прокуратура, суд, міліція. Виходила газета “Червоний прапор” (орган райкому КП(б)У і районноїради депутатів трудящих); згодом – “Збручанська зоря”,“Збручанські вісті”, нині – “Гомін Волі” (перший редакторОлег Хомик, тепер Ярослав Сиривко).

1948 року в Підволочиську створено молодіжну організацію «Львинець», яка проводила підпільну боротьбу проти комуністичного режиму через розповсюдження листівок; у лютому 1949 р. учасників заарештували. 10–13 липня 1949 року членів організації (17 юнаків тадівчат, учнів Підволочиської школи) засудили на термінивід 10 до 25 років позбавлення волі.

У 1962 р. населений пункт газифіковано, побудовановодогін і каналізацію; відкрито фабрику пластмасовихвиробів, збудовано районний стадіон «Колос». У 1970-хрр. у селищі функціонували: маслозавод, хлібокомбінат, автопідприємство,цегельний завод, міжколгоспна будівельна організація.

ПАМ‘ЯТКИ:

  • збереглися споруда ратуші,частина синагоги, вілли Громницьких та Григоращуків, частково колишні християнський та іудейські цвинтарі.
  • греко-католицька церква Пресвятої Тройці(1883, мурована; реставрована у 1995),
  • греко-католицька церква Успення Пресвятої Богородиці(1998, с. Заднишівка),
  • православні – Собор Андрея Первозваного (1993, мурований; архітекторМирослав Білик),
  • Свято-Троїцький собор (2008),
  • римо-католицька каплиця (1991),
  • Будинки молитви ХВЄ та АСД,
  • капличка;
  • меморіальний монумент на честь Перемоги над нацистською Німеччиною (1974, скульптор В. Бець),
  • пам’ятники:
    • Т. Шевченку (1992),
    • жертвам більшовицького режиму (2002),
    • Папі Римському Іванові Павлу ІІ (2014);
  • монумент на честь проголошення Незалежності України (“Ангел-Хоронитель”, 2001; скульптор Роман Вільгушинський);
  • погруддя І. Франка (1992), С. Бандери (2006);
  • символічна могила Борцям за волю України;
  • на цвинтарі у Заднишівці збереглося поховання вояків УГА (відтинок “Підволочиськ” отамана А. Ляєра);
  • пам’ятні таблиці на будинку катівні відділу МДБ і на місці загибелі у 1945 р. українського патріота Павла Заяця (2009).

Діють професійний ліцей, гімназія ім. І. Франка, ЗОШ 1–3 ступенів, дитячий садочок, дві бібліотеки, центральна районна лікарня, лабораторія Держсанепідемслужби, районний Будинок культури, Будинок школяра, ДЮСШ, музична та художні школи.

Працюють ВАТ “Агро” (маслозавод), ВАТ “Фабрика пластмасових виробів”, консервний завод, нафтобаза, підприємства з виробництва мінеральної води та переробки м’ясної продукції, хлібопекарня, цегельний завод, торгові заклади.

У Підволочиську народились:

  • актор, режисер Єфим Александров (справжнє – Зіцерман; 1960 р. н.),
  • математик, професор Герман Ауербах (1903–1942),
  • громадсько-політичний діяч, журналіст, економіст-правознавець, заступник голови Тернопільської обласної ради Олег Боберський (1976 р. н.),
  • польський педагог, письменниця, професор Лідія Віннічук (1904–1993),
  • оперний співак Степан Волинець (1894–1938),
  • доктори медичних наук, професори Анатолій Гасюк (1941 р. н.) і Віктор Каменєв (1942 р. н),
  • музикант, дириґент, композитор Павло Гуменюк (1884–1965),
  • продюсер, діяч культури, заслужений діяч мистецтв Російської Федерації Олександр Достман (1959 р. н.),
  • мікробіолог Андрій Зварун (1943 р. н.),
  • німецький письменник, літературознавець Герман Кестен (1900–1996; на будинку, де він народивсь, у 2000 р. встановлено меморіальну дошку),
  • польський актор і режисер Едмунд Крон (1901–1976),
  • єврейський та польський живописець і графік Людвік Лілле (1897–1957),
  • доктор технічних наук, професор Мирослав Мальований (1957 р. н.),
  • педагог, краєзнавець, літератор Юрій Мокрій (1955 р. н.),
  • релігійний діяч, архієпископ УПЦ КП Нестор (у миру – Андрій Писик; 1979 р. н.),
  • співачка, діячка культури, заслужена артистка України Адріана Онуфрійчук (1959 р. н. ),
  • художник Любомира Прийма (1945 р. н.),
  • актор, заслужений артист України Ігор Сачко (1958 р. н.),
  • учасник національно-визвольних змагань, в’язень концтабору Береза Картузька Роман Сеґан (1904–1993),
  • лікар, громадська діячка, заслужений лікар України Людмила Стадницька (1951 р. н.),
  • літературний критик, перекладач, журналіст Лев Турбацький (1876–1900),
  • єврейський філософ, історик, публіцист Ізрель Шайб (1910–1996),
  • спортсмен (футбол), тренер Едуард Яблонський (1952 р. н.).

Проживали:

  • вчений-правознавець, доктор права та юридичних наук, професор Володимир Вергановський (1867–1946),
  • художник театру, режисер Петро Гордійчук (1912–1991),
  • адвокат, громадсько-політичний діяч, доктор права Андрій Жуковський (1889–1951),
  • вчений у галузі права, педагог, громадський діяч Андрій Пашук (1910–1978),
  • заслужений лікар УРСР, депутат ВР УРСР (1967–1971) Валентина Подлєсна (1918–1982),
  • Герой соціалістичної праці Надія Фролова (1927–1992),
  • художник-живописець Іван Шиндерей (1923–1989).

Перебували:

  • державні діячі Іван Богун, Володимир Винниченко, Михайло Грушевський, Дмитро Дорошенко, Симон Петлюра, Євген Петрушевич, Юзеф-Клеменс Пілсудський, Павло Скоропадський, Богдан Хмельницький, Франц Йосиф І;
  • релігійний діяч, глава УАПЦ, Патріарх Київський і всієї України Мстислав (у миру – Степан Скрипник);
  • письменники Олександр Довженко, Олександр Кониський, Михайло Коцюбинський, Пантелеймон Куліш, Андрій Малишко, Іван Франко (чотири рази);
  • військовики, громадські діячі Мирон Тарнавський, Степан Шухевич, Еріх Ляссота фон Стеблау; похований Герой Радянського Союзу Василь Осипов (1913–1944).

Серед почесних громадян Підволочиська –

  • правник, громадсько-політичний діяч Левко Лук’яненко,
  • поет, кінодраматург, громадсько-політичний діяч Павло Мовчан,
  • релігійний діяч, глава УПЦ КП, Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет (в миру – Михайло Денисенко).

Є гідрологічна пам’ятка природи місцевого значення – Підволочиське джерело (0,01 га), де під охороною – джерело питної води, що має водорегулятивну, науково-пізнавальну та естетичну цінність.

Поблизу селища розташований Підволочиський орнітологічний заказник місцевого значення (27 га – комплекс водної та болотної орнітофауни (чайка і крижень звичайні, лелека білий та багато інших видів птахів); рідкісних видів водної і болотної рослинності, що мають наукову й пізнавальну цінність.

1993 р. у Тернополі виданий історико-мемуарний збірник “Підволочиська земля у спогадах еміґрантів” (укладачі-редактори Роман Матейко, Богдан Мельничук).

Юрій Мокрій видав книги:

  • “Підволочиськ: короткий ілюстрований історичний нарис” (Підволочиськ, 2001),
  • “Містечко” (Тернопіль, 2011);

2012 року вийшла книга “Рідний край. Підволочиський район. Історія та сучасність” (упорядники М. Мельник і М. Ротман).


КНЯЖИНА – хутір, приєднаний до смт Підволочиськ; розташований за 3 км від нього.
У лютому 1952 р. на хуторі – 6 дворів (23 особи); тоді ж виведений із облікових даних у зв’язку з переселенням жителів у Підволочиськ.

Джерело

Підволочиськ [Текст] / І. Бай, К. Гусак, П. Гуцал, Ю. Мокрій, Б. Петраш, В. Уніят // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. Т. 3. — Тернопіль, 2014. — С. 101 : фот.

Рекомендовані публікації

Залишити коментар

Цей сайт захищений reCAPTCHA і застосовуються Політика конфіденційності та Умови обслуговування Google.

Contact Us

We're not around right now. But you can send us an email and we'll get back to you, asap.

Not readable? Change text. captcha txt