ПІДГОРА | Теребовлянська громада | Тернопільська область

 В Адміністративно-територіальний устрій

ПІДГОРА — село в складі Теребовлянської міської територіальної громади Теребовлянського (до 2020; з 2021 — Тернопільського) району Тернопільської області. До 1939 р. називалося Підгіряни. Розташоване на лівому березі р. Серет (ліва притока Дністра), за 2 км від районного центру і найближчої залізничної станції м. Теребовля. Територія – 0,39 кв. км. Дворів – 29. Населення – 85 осіб (2014).

Поблизу Підгори здійснювали археологічні дослідження В. Деметрикевич, Ярослав Пастернак і Юрій Полянський; вони виявили археологічні пам’ятки трипільської та черняхівської культур, доби міді, пізньої бронзи й залізної доби. З лівого боку р. Серет, під горою, що є закінченням однієї з вузьких височин Тернопільського плато, розташоване як продовження села Зеленче – село Підгора – поселення часів галицького князівства. Від місця розташування поселення, ймовірно, і походить його назва – “Підгора”.

Поблизу с. Підгора, за 3 км на південь від Теребовлі на високому березі Серету розташований Підгорянський Свя-
тоспаський василіянський монастир – пам’ятка архітектури національного значення. За переказами, він заснований у 12
ст., перша письмова згадка – 1650 р. У грамоті польського короля Яна-Казимира від 1663 р. монастир названо “старовинним”, це свідчить, що він значно давніший.

Спочатку – дерев’яний, із земляними укріпленнями, оточений частоколом. У середині 17 ст. зведено кам’яні споруди. До монастиря належали: тридільна церква Різдва Івана Хрестителя, монастирська будівля з кухнею, їдальнею і чернечими келіями на першому поверсі та просторими залами на другому, оточений муром із чотирма наріжними оборонними вежами.

На початку 18 ст. монастир належав до найзначніших галицько-подільських чернечих осідків. У 1711 р. ігуменом у Підгорянському монастирі (тоді було 19 ченців) служив Діонісій Олександрович, який на Першому з’їзді об’єднаного чернецтва Львівської дієцезії підписався під соборними рішеннями відразу після ігуменів із Унева, Маняви, Крехова та Львова. Його ім’я й досі видно на віконному облямуванні на західній стіні дзвіниці.

Під управою монастиря перебували Збаразька і Звиняцька обителі. У 1760-х рр. ігуменом став Іраклій Костецький. За його правління у монастирській школі для чернечої молоді викладали богословські та філософські курси; була багата бібліотека. Північно-східна вежа, крім виконання сторожевих і сигнальних функцій, служила монахам за астрономічну обсерваторію.

З іконописної майстерні монастиря походить Чудотворна Ікона Божої Матері Теребовельської Одигітрії, яка врятувала мешканців Теребовлі від нападу турків і татар у 17 ст.; ориґінал ікони зберігають в Соборі Святого Юрія у Львові; копія є в місцевій церкві.

1 січня 1789 р. діяльність монастиря припинила австрійська влада. Монастирський будинок продали за 704 гульдени, книги передали Львівському університетові та Бучацькому монастиреві; церква стала парафіяльною, головний церковний престіл опинився в Янівському костелі, іконостас роботи І. Рутковича – у парафіяльній церкві святого Михаїла в с. Могильниця, розкішний 12-раменний свічник – у Теребовлянській синагозі, менший дзвін “оселився” в Теребовлі, а великий дзвін – у Зарваниці. Місцевість купив собі ґраф Дідушицький.

Занепад обителі частково було перервано на початку 20 ст., коли церкву відновили за проектом Тадея Макловського, а дах покрили бляхою. Влітку тут відбувалися відправи в свята та неділі.

Під час Першої світової війни оборонні стіни і будівлі зазнали значних пошкоджень, частину мурів висадили в повітря російські військові, мотивуючи тим, що ця оборонна споруда – австрійська. Місцеві мародери розікрали церковне начиння, здирали бляху з даху храму та по камінчику розбирали огорожу. Ще одна реставрація відбулася в 1926 р. стараннями воєводського консерватора.

У радянські часи оборонні мури продовжували нищити – з каміння вимощували дороги, коли на території розміщувалася військова частина, з монастиря зробили склад. Нині збереглися залишки оборонного муру, в’їзної брами, східної вежі, де вціліла первісна циліндрична стеля; корпус келії – у стані руїни.

1880 р. в селі проживало 140 жителів. 1904 р. велика земельна власність належала Юзефові Козібродському. У 1923 р. в Зеленчі була відкрита читальня товариства “Просвіта” при якій була велика бібліотека, діяли драматичний, хоровий і спортивний гуртки (керівники відповідно Михайло Рупа (Зеленче), Яким Галицький, Григорій Бродяк (обидва – зі с. Підгора). У 1925 р. діяв сільський хор “Лугу” сіл Підгора та Зеленче.

Від вересня 1939 р. Підгора – під радянською владою. Від 6 липня 1941 р. до 22 березня 1944 р. село – під нацистською окупацією. Із мобілізованих на фронти німецько-радянської війни чоловіків загинув Михайло Понятишин (1915–1944). 1949 р. в селі був примусово організований колгосп. Нині селянські паї орендує СП “Колос-2”.

У 1993 р. парафіяни сіл Зеленче та Підгора під керівництвом пароха Ярослава Стрілки розпочали перші греко-католицькі богослужіння в колишній церкві оо. Василіян, а в 1999 р. відреставрували церкву Різдва Івана Христителя (16 ст.). Є “фіґура” Матері Божої.

У Підгорі народилася діячка ОУН Марія Понятишин (псевдо “Леся”, 1924–1945). Поблизу села в межах лісового урочища “Дача “Теребовлянська” розташований ботанічний заказник місцевого значення – Підгорянський (8 га).

Джерела

Буричок, С. Підгора [Текст] / С. Буричок, Г. Івахів, В. Уніят // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. Т. 3. — Тернопіль, 2014. — С. 312—313 : фот.

Пиндус, Б.Підгора [Текст] / Б. Пиндус // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль, 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 81.

Рекомендовані публікації

Залишити коментар

Цей сайт захищений reCAPTCHA і застосовуються Політика конфіденційності та Умови обслуговування Google.

The reCAPTCHA verification period has expired. Please reload the page.