ПІДГАЙЧИКИ | Теребовлянський район | Тернопільська область

 В Адміністративно-територіальний устрій

ПІДГАЙЧИКИ — село в складі Теребовлянської міської територіальної громади. До 1940-х рр. називалося Підгайчики Юстинові. Розташоване на правому березі р. Серет (ліва притока Дністра), за 7 км від районного центру і найближчої залізничної станції м. Теребовля. До села належав хутір Вибранівка. Територія – 2,55 кв. км. Дворів – 266. Населення – 901 особа (2014). Поблизу села виявлено археологічні пам’ятки середнього палеоліту, трипільської і давньоруської культур, скарб римських монет.

Перша письмова згадка – 1469 р., тоді село з іншими володіннями, належало Волчкові. У 1508 р. згадане у зв’язку з нападом татар і волохів. Назва Підгайчики походить від місця розташування – під гаєм. Перший детальний опис села Підгайчики міститься в “Географічному словнику Польського королівства та інших слов’янських країв” (Варшава, 1880).

1870 р. в селі – 967 мешканців; 1880 – 1138, на двірській території 83 мешканці; римо-католиків – 960, греко-католиків – 84, обидві парафії – в Янові. Функціонувала школа з одним учителем. Двірська цегельня виробляла цеглу і черепицю-дахівку. Власник Підгайчиків та Вибранівки ґраф Юстин Козібродський купив усе це в запущеному стані, спорудив майже всі будинки на фільварках, житловий будинок із цегли і каменю в Підгайчиках, підняв господарство, започаткував відгодівлю кращих порід коней і великої рогатої худоби.

У 1878 р. А.-Г. Кіркор відкрив на північному боці села прадавні могили. Тут у 1508 р. татари замордували полонених, захоплених у Теребовлі й навколишніх селах. За переказами, в полі на південно-західній околиці села, приблизно за кілометр, є могила захисників рідної землі. Цю могилу датують 1467 р. Ще дотепер видно кам’яні плити посеред поля. За іншими переказами, там – могила людей, які померли внаслідок вірусної хвороби.

Активну участь мешканці Підгайчиків брали у Національно-визвольній революції українського народу 1648–1676 рр. Міщани Янова, разом із теребовельським повстанцями знищили маєток пана Белецького у Підгайчиках.

Дерев’яна церква Воздвиження Чесного Хреста Господнього села Підгайчиків з Вибранівкою збудована 1754 р. і була дочірньою церквою в Янові. Під час відступу російських військ у 1917 р. був знищений міст через Серет, і австрійські військові, розібравши храм, побудували з його дерева новий міст.

Відомо, що Марцін Козібродський був батьком Леопольда, Станіслава і Йозефа. Не встановлено хто був батьком ґрафа Юстина Козібродського, який був ротмістром і кавалером ордена «Залізної корони». Можна припустити, що саме тоді Підгайчики назвали Підгайчики Юстинові.

 

Школа в селі Підгайчики була збудована в 1836 р. Ґраф Козібродський виділив цеглу і черепицю з власної цегельні, дерево на покрівлю. В 1930-х рр. функціонувала шестикласна школа, де навчали польською мовою. В праці “Земляни з воєводства Тернопільського” є згадка, що власник Підгайчиків Юстинових – ґраф Леопольд Козібродський: “Маєтність положена в повіті Теребовлянському належить до родини від 1807 року».

Римо-католицький костел у Підгайчиках споруджений у 1906–1911 роках. За радянської влади костел переоблаштували на церкву Воздвиження Чесного Хреста Господнього, що діяла у 1945–1961 рр., у 1988–1990 рр. функціонувала як музей-церква. Нині – храм УАПЦ.

На цвинтарі є каплиця з гробівцем родини Козібродських, її збудовала у 1855 р. ґрафиня Роза Козібродська. 1877 р. ґраф Козібродський спорудив палац з цегли і каменю. Протягом радянського періоду тут розміщувалися правління радгоспу “Підгайчики” (1944–1953), дитячий санаторій для хворих поліомієлітом (1954–1956), протитуберкульозний санаторій (1956–1959), Підгайчицька дільнична лікарня (1959–1977), друге терапевтичне відділення районної лікарні (1997–2003); від 2003 р. функціонує геріатричне відділення для людей похилого віку.

Коли у 1848 р. скасували панщину, тогочасний війт Підгайчиків Шимон Грайцар встановив на честь цього хрест із написом на табличці “Пам’ятка підданча 1848”. На початку 20 ст. в селі діяли філії товариств “Просвіта”, “Рідна школа”, “Сільський господар” та інші, кооператива.

Під час Першої світової війни чоловіки з Підгайчиків служили в австро-угорській армії, тринадцятеро з них загинули. У 1917 р. на березі Серету полягли два вояки Леґіону УСС. Тут насипали могилу, закопали дубовий хрест, який пізніше обкували залізом і він простояв до 1990 р., нині встановлений новий хрест.  У 1919 р. в селі відбулися бої між відділами української і польської армій, згоріли будинки на вулиці Цибульки і на фільварку ґрафа Козібродського; під час гасіння пожеж загинуло четверо селян.

За станом на 1929 р. у Підгайчиках проживало 1127 осіб, акушеркою працювала М. Надославська-Собкович; діяли кооператива “Кружок селянський”, млин власника Леопольда Козібродського, крамниця різних товарів (власник Я. Пікульський), шинок (власник М. Гачкевич). У 1932 р. побудовано Народний дім, в якому розмістилися “Селянський кружок”, молочарня, була велика зала зі сценою, на якій відбувалися вистави.

Від вересня 1939 р. Підгайчики – під радянською владою. Восени того ж року розпочалася колективізація, ґрафські землі наділяли колишнім наймитам, які повинні були платити податки. 24 червня 1940 р. з Підгайчиків до Червоної армії забрали трьох українців (пропали безвісти), трьом іншим вдалося втекти, і вони переховувались аж до приходу німців; восени 1940 р. мобілізували 18 поляків (1917–1919 рр. нар.).

Навесні 1941 р. в тюрмі у м. Бердичів на Житомирщині були ув’язненні вчителі Гнида, Пашкевич, Домередський, солтис Станіслав Борис, комендант “Стрільців” Мар’ян Гачкевич, поліціай у відставці Франціляк Паранюк, яких там знищили; ксьондз Касьцінський – утік. Тоді ж вивезли на Сибір родину Станіслава Зацрнца.

У 1940 р. на полі місцеві та жителі з навколишніх сіл і повіту будували військовий аеродром, який знищив німецький бомбардувальник 22 червня 1941 р. Радянські солдати втекли до Янова. Місцевий єврей Мундик Шевернази виїхав разом із червоноармійцями.

Від 6 липня 1941 р. до 22 березня 1944 р. село – під німецькою окупацією. Нацисти наклали непосильні податки, вивозили людей на примусові роботи до Німеччини. В Підгайчиках проживало п’ять єврейських родин, з них сім’ю Шварнів німці знищили в лісі, врятувалися двоє дітей, яких у цей час не було вдома; чотири інші родини нацисти вивезли в ґетто до Теребовлі.

28 березня і 10 травня 1944 р. до 1-ї і 2-ї армій Війська Польського пішли служити 183 чоловіки і 18 жінок із Підгайчиків. Почалася нова хвиля масових арештів “ворогів народу”; через спротив організації колгоспу селян родинами вивозили до Сибіру. Із мобілізованих на фронти німецько-радянської війни загинули 26 чоловіків, 19 пропали безвісти.

1–3 червня 1945 р. з Підгайчиків вивезли до Польщі й поселили в Шибовіцах 173 сім’ї (693 особи), в Мешковіцах – 96 сімей (359 осіб), в інших населених пунктах – 18 сімей (77 осіб), по світу роз’їхалися 12 осіб. Натомість в Підгайчики було переселено понад 250 родин із сіл Вороблик Королівський, Павлово, Радимно, Слобода, Святе, Тилява, Загородь, Зубенське, Лубків, Завадка Романівська (всі – Польща).

У 1948 р. в селі був організований колгосп. Протягом 1970–1980-х рр. діяли швейний цех, цех вичинки шкір, асфальтний завод, кар’єр, де виробляли щебінь, облицювальну плитку, пам’ятники. Нині селянські паї орендують СГП “Колос-2” і “Лан”, “Агро-Фран”; діє свиноферма. 1992 р. засновані первинний осередок “Просвіти” (очолила Ганна Лучків), учнівські об’єднання “Соколята” і “Молоді соколи”, “Українське козацтво”.

ПАМ‘ЯТКИ

  • кам’яна церква Успіння Пресвятої Богородиці (1911, відреставрована і перебудована з костелу у 1990),
  • палац ґрафа Козібродського (1887),
  • каплиця-гробівець Козібродських (1855),
  • цвинтарна каплиця (відновлена, 1988),
  • пам’ятник “Жертвам депортації 1944–48 років” (1994),
  • пам’ятний хрест на честь скасування панщини (відновлений, 1990),
  • дві “фіґури” Матері Божої (1991, 1993),
  • кам’яний хрест на місці старовинної церкви Воздвиження Чесного Хреста (1998).

Працюють ЗОШ 1–2 ступенів (тут створено кімнату народознавства), дитячий садок “Малятко”, Будинок культури, бібліотека, амбулаторія загальної практики та сімейної медицини, геріатричний центр “Надвечір’я”, відділення зв’язку, три торгових заклади. На базі Підгайчицького родовища вапняків та пісковиків працює кам’яний кар’єр МП “Каменяр”.

У Підгайчиках народилися:

  • педагог, вчений у галузі філології Ярослав Билиця (1949 р. н.),
  • релігійний і громадський діяч у Німеччині Петро Голинський (1892–1974),
  • науковець Ольга Скирпан (1950 р. н.);

працювали:

  • Герої соціалістичної праці Петро Гачок (р. н. невід.–1966) і Катерина Колцун (1932–2010);
  • у 1965–1967 рр. – громадський діяч, господарник Іван Панцьо (1947 р. н.).

Петро Родь та Богдан Гнатюк готують до друку книгу “Погляд через віки. Історичний нарис села Підгайчики”.


ВИБРАНІВКА – хутір виведений з облікових даних у зв’язку з переселенням мешканців. Розташований на 3 км на захід від Підгайчиків. Відомий від початку 18 ст. як окреме село. Від 1789 р. – присілок с. Підгайчиків. 1929 р. тут проживало 128 осіб. У січні 1945 р. поляки замордували чотирьох українців. У червні цього ж року частину польського населення виселили більшовики. За станом на 5 лютого 1952 р. на хуторі було 11 дворів (36 осіб); функціонувало відділення радгоспу “Підгайчики”, тому місцевих жителів не переселяли, а залишили як працівників радгоспу. Нині хутора нема.

Джерело

Буричок, С. Підгайчики [Текст] / С. Буричок, Г. Івахів, М. Ониськів, В. Уніят // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. Т. 3. — Тернопіль, 2014. — С. 309—312 : фот.

Рекомендовані публікації

Залишити коментар

Цей сайт захищений reCAPTCHA і застосовуються Політика конфіденційності та Умови обслуговування Google.

Contact Us

We're not around right now. But you can send us an email and we'll get back to you, asap.

Not readable? Change text. captcha txt