ПЕТРИКІВ | Тернопільський район | Тернопільська область

 В Адміністративно-територіальний устрій

ПЕТРИКІВ — село, центр сільської ради. До села приєднано хутори Кравчуківка, Чайківська і Шафарівка (Шаваринка). Розташований на правому березі р. Серет (ліва притока Дністра), за 1 км від м. Тернопіль і 2 км від найближчої залізничної станції Тернопіль. Північною околицею села пролягає об’їзна дорога м. Тернополя, складова частина автошляху Стрий–Тернопіль–Знам’янка. Площа населеного пункту – 5,0 кв. км. Середня висота над рівнем моря – 300 м. Дворів – 1140. Населення – 4023 особи (2014). Поблизу села виявлено археологічні пам’ятки пізнього палеоліту і висоцької культури.

Перша письмова згадка – 28 червня 1458 р., коли галицький староста Станіслав із місцевості Ходчів біля Сандомира (Польща) продав право опіки над монастирем Крилошанським разом із селами Підгороддя (ймовірно, село Підгородне або с. Струсів (перші назви – Підбогородиче, Підгородиче Теребовлянського району) й Благовіщення пану Романові зі села Осталівці (можливо, сучасні Остальці Теребовлянського району). Серед свідків на цьому документі підписався Павло з Петрикова.

Назва походить, імовірно, від імені Петро чи прізвища Петрик. У 15 ст. Петриків був заселений уздовж однієї центральної вулиці з десятком будинків і з площею в центрі поселення. Одним із перших власників села був від 1469 р. шляхтич Баворовський.

1547 р. власником села став Ян Тарновський; у 1551–1570 рр. воно належало Христофорові Тарновському, згодом – Софії і Катерині Острозьким; до 1784 р. селом володів рід Замойських, від яких воно переда -не Антонові Красновському.

Місцеві жителі брали участь у Національно-визвольній революції українського народу середини 17 століття. Відомо, що у 1761 р. в селі була дерев’яна церква святого пророка Іллі. 1845 р. в Петрикові – велика посуха, 1879 і 1882 рр. – нашестя щурів, 1887 р. – епідемія віспи, 1900, 1904, 1911 рр. – епідемія скарлатини.

У 1880 р. в селі проживали 785 осіб, працювали фільварок, цегельня, корчма; великою земельною власністю володіла Антоніна з Орловських. 1890 р. в Петрикові – 160 будинків, у яких проживали 883 особи.

1895 р. велика земельна власність належала Тадеєві Чарковському. У 1884 р. житель села Петриків Іван Білий на виставці бджолярів у Тернополі продемонстрував вулик власної конструкції і деякі знаряддя бджільництва. Мед реалізовував із власною етикеткою “Мед І. Білого” (мав понад 120 вуликів).

1905 р. в селі спорудили костел (ксьондз Болеслав Твардовський). В УСС воював сотники Василь Бріль (1885–1940), в УГА – сотники Стефан Бріль (1889–1975) і Микола Кривий (1885–р. см. невід.), четарі Степан Глинський (1888–1957) і Михайло Кривий (1891–1957), хорунжий Микола Джога, а також Петро Лоза, Антін, Ігнат і Йосип Наконечні, Василь і Микола Паньківи та ін.

1921 р. в селі 191 будинок, 1135 жителів; працювала однокласна школа. У травні 1927 р. страйкували працівники цегельного заводу. Діяли філії товариств “Просвіта” (перед 1888 р.), “Січ”, “Сокіл”, “Луг”, “Сільський господар”, “Союз Українок”, “Рідна школа”, а також Братство тверезості, кооператива, аматорський драматичний гурток, оркестра, хор.

Восени 1930 р. під час пацифікації знищено майно українських установ, багатьох жителів побили. Упродовж 1934–1939 рр. Петриків належав до ґміни Березовиця Велика. Під час німецько-радянської війни в Червоній армії загинули або пропали безвісти 28 уродженців Петрикова (на братській могилі – лише 18 прізвищ).

В ОУН і УПА перебували, загинули, репресовані, симпатики цих об’єднань – близько 90 осіб, у т. ч. священик Микола Бріль, районовий провідник ОУН Михайло Губерначук, надрайоновий провідник ОУН Йосиф Демчук (1923–1952), криївка була у стодолі Петра Лози. Унаслідок військових дій спалено 18 будинків.

У липні 1941 р. німці розстріляли на узбіччі Чорного лісу поблизу цвинтаря близько 15 радянських військовополонених. На петриківських полях у долині за цегельнею (нині на її місці – провулок Цегельний м. Тернопіль) нацисти протягом 1941–1943 рр. розстріляли близько 10 тисяч євреїв з Тернополя і довколишніх сіл (у 1945 р. на місці захоронення споруджено меморіал; у 1950-х роках знищила радянська влада; відновлений наприкінці 1990-х–на початку 2000-х рр.).

За переховування євреїв Ян Малиновський отримав почесне звання “праведник народів світу”. Євреїв також переховували Володимир Кравчук і Милюнька Тхоржевська. Від квітня 1944 р. в селі розташовувався медсанбат Червоної армії, померлих хоронили на місцевому цвинтарі.

У лісі “На Горах” діячі ОУН і вояки УПА спорудили кілька лісових бункерів. 17 жовтня 1947 р. під час ревізії місцевий гарнізон військ МВС понищив майно і зруйнував будівлі багатьох громадян, зокрема Наконечних, Савіцьких та ін.

У 1948 р. примусово відновлено колгосп, який у 1960 р. об’єднано з колективним господарством Великої Березовиці (у селі розташовувалася комплексна бригада колгоспу “Поділля”, довголітня голова правління – Стефанія Тисліцька; працювали цегельний завод, лісгоспзаг).

У 1960 р. від тернопільського ставу до Великої Березовиці прорили нове русло р. Серет, внаслідок чого частина петриківських земель відійшла до м. Тернопіль. У 1965–1968 рр. поблизу Петрикова збудували об’їзну дорогу; 1972 р. на місці дубового (1937 р.) моста через р. Серет поблизу цегельні спорудили залізобетонний.

Уперше село було електрифіковано в 1942 р., під час німецької окупації. У 1944 р. електростовпи використовували для військових оборонних споруд. У 1955 р. Петриків електрифікований повторно. Газифікований наприкінці 1967 р. Від 1960 р. на території села розташовувався військовий підрозділ радіолокації.

Від кінця 1980-х рр. село активно забудовують. Сільська громада має герб, прапор і печатку сільського голови (автори проекту Юрій Вовк і Роман Лукович; науковий консультант Олег Гаврилюк).

ПАМ‘ЯТКИ:

  • церква святого Пророка Іллі (1903, мурована; освятив митрополит Андрей Шептицький; 1990 реконструйована, розписав тернопільський художник Ігор Зілінко),
  • церква Всіх святих українського народу (2013),
  • капличка (2004),
  • костел святих Апостолів Петра і Павла (реконструйований у 1995),
  • каплиця покровителів бджільництва святих Зосима і Саватія (1992),
  • “фіґура” Матері Божої (1990-і рр.),
  • братські могили:
    • воїнів Червоної армії (123 прізвищ і 18 прізвищ воїнів-односельців; 1975, автор О. Кипиш),
    • діячів ОУН і вояків УПА, перезахоронених у липні 1992 (1994; Василь і Микола Брілі, Володимир та Роман Глинські, Михайло Губернарчук, Йосиф Демчук, Стефанія Лоза, Левко Наноцький, Іван і Михайло Павлики, Василь Поворозник, Левко Середа й Омелян Топорницький);
  • пам’ятний знак на честь скасування панщини (друга пол. 19 ст., відновлений),
  • символічна могила Борцям за волю України (1941, відновлена 1991).

Діють ЗОШ 1–2 ступенів, клуб, бібліотека, ФАП, відділення зв’язку,

  • будинок для дітей-сиріт “Пресвята Родина” ТБФ Карітас (1998), геріатричний будинок-інтернат, санаторій-профілакторій “Веселка” (1980-і),
  • відділення птахофабрики, ремонтно-механічний і сувенірний цехи держлісгоспу,
  • 6 торгових закладів, торговий ринок “Західний”, готель і ресторан “Братіслава”, ресторан “Джентльмен”;
  • земельні паї орендує приватний підприємець О. Самотяга.

У селі народилися:

  • радіожурналіст, публіцист, заслужений журналіст України Євген Баров (1948 р. н.),
  • заслужений тренер України (лижне двоборство) Олег Бережанський (1944 р. н.),
  • педагог, військовик, меценат Степан Бріль (1886–1975),
  • педагог, краєзнавець, відмінник освіти України Юрій Вовк (1943 р. н.),
  • майстер спорту СРСР (греко-римська боротьба) Анатолій Губ’як (1959–1990),
  • науковець, громадська діячка Ольга Литвинова (1958 р. н.),
  • інженер-теплоенергетик, краєзнавець Юліан Лоза (1927 р. н.),
  • громадський діяч Володимир Лучків (1906–1978),
  • політичний діяч, публіцист, теоретик націоналістичного руху Іван Мітрінґа (псевда “Сергій Орелюк”, “Полин”; 1907–1943),
  • науковець, педагог Теодор Музичишин (1901 –1937),
  • громадські діячі у США Юрій Наконечний (1940 р. н.),  Михайло Середа (1907–1990) і Йосип Янкевич (1903–1991),
  • доктор медичних наук Марія Хара (1957 р. н.);
  • проживали або проживають:
    • господарники Василь Коломийчук, Олександр Криницький,
    • науковці Леонід Ковальчук, Афанасій Ломакович,
    • лікар Мирослав Гірняк,
    • письменник, літературознавець, педагог Петро Сорока,
    • генерал Віталій Максимов та ін.;
    • пасічник і громадський діяч Богдан Рудка;
  • душпастирювали культурно-просвітні діячі Йосип Бучинський (1930–1938) і Микола Чубатий (1888–1928);
  • учителювали педагог, відмінник освіти України Роман Брик, працював громадсько-політичний діяч Василь Турецький та ін.;
  • археологічні дослідження проводили Микола Бандрівський, Олександр Ситник та ін.;
  • перебували поет Степан Алич (справжнє прізвище – Мокрій), державний діяч Леонід Кравчук та ін.

Є став. Видано книги Юліана Лози “Коротка історія села Петриків” (2002) та Юліана Лози і Юрія Вовка “Наш Петриків” (2008; обидві – Тернопіль).


КРАВЧУКІВКА – хутір, приєднаний до с. Петриків; розташований за 2,5 км від нього. Відомий від початку 20 ст. Назва походить, імовірно, від прізвища першопоселенців – родини Кравчуків. У лютому 1952 р. на хуторі – 7 будинків, 28 жителів. Нині – вулиця села.

ЧАЙКІВСЬКА – хутір, приєднаний до с. Петриків; розташований за 1,5 км від нього. Відомий від початку 1920-х років. Назва походить, імовірно, від прізвища першопоселенки – Чайківської. У лютому 1952 р. на хуторі – 4 будинки, 18 жителів. Нині – вулиця села.

ШАФАРІВКА (ШАВАРІВКА) – хутір, приєднаний до с. Петриків; розташований за 1 км від нього. Відомий від 1930-х років. У лютому 1952 р. на хуторі 3 будинки, 12 жителів. Нині – вулиця села.

Джерело

Уніят-Карпович, В. Петриків [Текст] / В. Уніят-Карпович // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. Т. 3. — Тернопіль, 2014. — С. 407—409 : фот. кольор.

Рекомендовані публікації

Залишити коментар

Цей сайт захищений reCAPTCHA і застосовуються Політика конфіденційності та Умови обслуговування Google.

Contact Us

We're not around right now. But you can send us an email and we'll get back to you, asap.

Not readable? Change text. captcha txt