ПАРАЩУК Михайло Іванович

 В Образотворче мистецтво | Архітектура
ПАРАЩУК Михайло Іванович (16.10.1878–24.12.1963) – скульптор, дипломат періоду Української Народної Республіки, діяч української емігрантської громади в Болгарії. Професор (1909). Член Спілки митців Болгарії (1953–1963).

Народився в с. Варваринці (нині село Теребовлянського р-ну Тернопільської області). Навчався в Краківській (1893–1896; у скульп. проф. Барабаша), Віденській (1896–1900; у скульп. проф. Венцеля) академіях мистецтв, Львівській політехніці (1901–1905; у скульп. проф. А.Попеля), приватному ательє О.Родена в Парижі (Франція) і там же одночасно в приватній академії Р.Жюльєна (1906–1909; у скульпторів О.Родена, Е.-А.Бурделя і Верле).

З кінця 1908 до 1911 в Мюнхені (Німеччина) викладав мистецтво скульптури (із 1909 – як професор) у приватному інституті декоративно-прикладного мистецтва, куратором якого був барон Мецензеффі.

У 1911–1914 брав участь у трьох конкурсах на створення пам’ятника Т. Шевченкові для Києва (конкурсні роботи не були схвалені, пам’ятник не був споруджений).

На початку Першої світової війни Паращук був ув’язнений австрійською поліцією, перебував у Талергофському концтаборі біля австрійського містечка Грац.

Після звільнення 1915 деякий час жив у Відні, Мюнхені, після чого викладав скульптуру й декоративну різьбу в таборах для військовополонених українців у прирейнських містах Раштат і Вецлар у Німеччині. Наприкінці I Світової війни повернувся в Україну, на доручення уряду УНР працював у дипломатичних місіях України в Естонії та Латвії (1918–1920).

Після поразки УНР у боротьбі з більшовиками Паращук виїхав у Західну Європу, співпрацював як експерт із Міжнародним Червоним Хрестом у Швейцарії, звідти 1921 направився для вивчення питання полонених й інтернованих осіб у Болгарію.

По закінченні місії Міжнародного Червоного Хреста залишився в цій країні і жив тут 42 роки. Був одним з ініціаторів Болгарсько-Українського Товариства і товариства «Громада». 1926 р. організував з’їзд української еміграції і очолив Малу Раду, обрану на ньому.

Помер М. Паращук 1963 р. у селі Баня Картова Пловдивського округу. Похований згідно заповіту в Софії поряд із могилою М. Драгоманова (1963).

Як скульптор Паращук сформувався на перетині кількох мистецьких шкіл і стилів – від бароко й класицизму до імпресіонізму й сецесії. Працював у галузі портрета, декоративної та монументальної скульптури. Перша виставка творів М. Паращука відбулась у Варшаві (1912).

М.Паращук є автором відомого пам’ятника А. Міцкевичу у Львові (1905—1906, бронза, граніт) у співробітництві з А. Попелем. Брав участь в оформленні Оперного театру, Університетської бібліотеки і Промислового музею у Львові.

У Болгарії створив близько 40 бюстів і барельєфів, позначених рисами-академізму, — Д. Благоєва, X. Ботева (обидва — 1922), П. Яворова, Ц. Бакалова-Церковського, М. Драгоманова, С. Караджі, А. Константинова, С. Шлінгірова, М. Арнаудова, Й. Пекорева, Г. Дедчева, Р. Дедева. Автор пам’ятника М. Драгоманову в Софії (1933, бронза, граніт).

Йому належить художнє оформлення таких будинків у Софії: Народний банк, Судова палата, Міністерство оборони, Військова Академія, Бібліотека Св. Кирила і Мефодія, ректорат університету ім. К. Охридського, Академія наук, Оперний театр, будинки посольств Угорщини і Франції, Партійний дім.

У музеях Тернополя зберігаються гіпсовий і бронзовий автопортрети митця (1942).

Протягом своєї творчості виконав близько 30 скульптурних портретів:

  • діячів української культури: В. Стефаника, С. Людкевича (обидва — 1906), Т. Шевченка (1912), І. Франка (1913), М. Лисенка (1913), М. Грушевського, С. Петлюри (1936), митрополита А. Шептицького, О. Олеся, Б. Лепкого, Є. Петрушевича та інші;
  • болгарських громадсько-політичних діячів; X. Ботева (1922), Г. Димитрова (1927) та інші;
  • жанрових композицій — «Танок» та «Скрипачка» з циклу «Поневолені» (обидві — 1905–1907).

джерело

Паращук — автор пам’ятників загиблим воїнам у таборах полонених у Венцлярі та Раштаті, пам’ятника на могилі М. Драгоманова у Софії (1932).

Створив ряд монументально-декоративних скульптур для будівель болгарської столиці, якими прикрашено Військову академію, Народну бібліотеку, Софійський університет, Музичний театр. Учасник і переможець численних міжнародних виставок. Серед його нагород — орден Кирила і Мефодія Болгарії.

107 документів приватного архіву скульптора у 1997 році передано в Центральний державний архів-музей літератури та мистецтва України.

Видано бібліографічний покажчик «Михайло Паращук» Любомири Бойцун. У Тернополі є вулиця Михайла Паращука. Ім’я митця присвоєне Тернопільському вищому професійному училищу № 4.

Як громад. діяч Паращук багато зробив для утвердження авторитету України в Польщі, Австрії, Німеччині, Франції, Естонії, Латвії, Болгарії.

За ідеологічні переконання він зазнавав арештів, ув’язнень, запроторення в концтабір, а при комуністичному режимі в Болгарії – виключення зі Спілки митців Болгарії, цькування в пресі. Незважаючи на це, у Болгарії на цвинтарі в Софії Паращук розшукав загублену могилу М.Драгоманова, провів ексгумацію (1927) та спорудив пам’ятник на могилі з власноруч виконаним бронзовим барельєфом ученого (1932).

У 2001 році в столиці Болгарії  Софії вийшов у світ документальний каталог “Українська еміграція в Болгарії після Першої світової війни”.

Його видали Головне управління архівів Ради Міністрів Болгарії, Центральний державний архів Болгарії та Посольство України в Болгарії. Авторами цієї праці є к.ф.н. Віталій Москаленко (нині – радник посольства України у Словаччині) та Еміне Хакова – працівник болгарського архіву.

В основі каталога – архів Михайла Паращука. В 1983 р. родичі дружини великого українця передали документи Еміне Хаковій – працівникові держархіва Болгарії.

Єдиною людиною, якій вона допомогла в середині 80-х років ХХ ст. доторкнутися до цієї скарбниці, був український письменник Дмитро Степовик (пізніше в Канаді він видав книгу про творчість Паращука).

Пані Еміне зберегла цей архів і дочекалася, коли Україна стала незалежною. Роботу над каталогом вона та Віталій Москаленко почали відразу ж після того, як в 1993 р. у Софії почало працювати українське посольство. Водночас в 1996 р. вони організували виставку деяких документів з архіву Паращука та з десяток його скульптур, зокрема, Симона Петлюри та Олександра Шульгіна.

Джерела→

Рекомендовані публікації

Залишити коментар

Цей сайт захищений reCAPTCHA і застосовуються Політика конфіденційності та Умови обслуговування Google.

Contact Us

We're not around right now. But you can send us an email and we'll get back to you, asap.

Not readable? Change text. captcha txt