ПАНЧЕНКО Олександр Іванович

 В Видатні діячі і край, ДОВІДКОВІ РЕСУРСИ
ПАНЧЕНКО Олександр Іванович (29.09.1961, с. Сокириха Лохвицького району Полтавської області) — український юрист, науковець, краєзнавець, доктор права та приват-доцент Українського Вільного Університету (Мюнхен, ФРН). Лауреат Всеукраїнської літературно-мистецької премії ім. Братів Богдана та Левка Лепких (2019, м. Тернопіль).

Народився 29 вересня 1961 року в селянській родині у селі Сокириха Лохвицького району на Полтавщині. В ранньому віці дитиною разом з батьками перебрався до більшого села – Безсали.

Закінчив Севастопольське вище військово-морське інженерне училище (1983) та юридичний факультет Київського державного (тепер — Національний) Університету ім.Тараса Шевченка (1991). Служив офіцером на атомних підводних човнах Північного Флоту в Заполяр’ї на посаді командира групи автоматики і телемеханіки ядерного реактора підводного човна (1983—1986).

Після звільнення в запас працював в органах державного управління (у тому числі й завідувачем відділу) та юрисконсультом на підприємствах м.Лохвиці Полтавської області. Впродовж останніх шістнадцяти років (від 1995) працює адвокатом в галузі кримінального, цивільного та бізнесового права, практикує в царині охорони довкілля й оборони прав людини.

Вперше у Лохвицькому районі, ще за радянських часів, а саме 25 квітня 1989 року, тобто за майже два з половиною роки до проголошення Незалежності Україною, — виступив із закликом через місцеві ЗМІ про створення в реґіоні первинних осередків товариства “Меморіал”, зініціював збирання відомостей про поховання та щодо складання списків невинноубієнних та вшанування жертв, збирання свідчень про жахливі наслідки Голодомору-Ґеноциду українського народу та політичних репресій тоталітарного московсько- большевицького режиму.

Доктор права (1998) та приват-доцент (2002) Українського Вільного Університету (Мюнхен, ФРН). Мешкаючи у Лохвиці на Полтавщині, став:

  • автором 13 приватних наукових досліджень та книг політичної публіцистики, україністики та краєзнавства,
  • упорядник 16 книг споминів та збірників статей визначних діячів української політичної еміґрації,
  • автором багатьох статей у галузі історії держави і права, нарисів та есеїв з проблем та історії українського державотворення.

У 1994 року балотувався кандидатом у народні депутати України та на посаду голови Лохвицької районної Ради Полтавської області від місцевої організації Народного Руху України, в обох випадках посів друге місце.

Друкувався в часописах:

  • «Сучасність», «Україна», «Право України», «Закон і бізнес», «Шлях Перемоги», журналі МЗС «Політика і час», неодноразово в тижневику «Свобода» (США, Парсіпані), а також в журналі «Вісті Комбатанта» (Торонто – Нью-Йорк), «Детройтські Вісті», «Час і події» (Чикаго), мАмерика” (Філадельфія), «Українська трибуна» (усі — США),
  • газеті «Християнський Голос» (Мюнхен, ФРН),
  • наукових збірниках, електронних та місцевих друкованих засобах масової інформації.

Брав участь у якості експерта у телепередачі каналу 1+1 “Подвійний доказ» щодо політичного вбивства Провідника ЗЧ ОУН Степана Бандери до проф.Лева Ребета аґентом КҐБ Сташинським. Віце-президент Асоціації Українських Правників (АУП) (1993—2006), голова Полтавської крайової організації АУП (від 1990), обирався членом Керівної Ради Світового Конґресу Українських Юристів (1992—1994) (2002—2004).

Голова вченої козацької ради (директор) Інституту Українського Вільного Козацтва імені Антона Кущинського, голова правління (директор) Правозахисного аґентства незалежних розслідувань, акцій на експертиз «АКАДЕМІЯ “Корупція. Довкілля. Безпека» (скорочено — Правозахисне аґентство «АКАДЕМІЯ К.Д.Б»), голова Лохвицької районної організації Всеукраїнського Об’єднання «СВОБОДА», заступник голови Полтавської обласної організації ВО «СВОБОДА» з питань партійно-політичної освіти.

Від 6 травня 2010 року — голова Лохвицького районного Комітету порятунку Нації та Держави.

2019 Лауреат Всеукраїнської літературно-мистецької премії ім. Братів Богдана та Левка Лепких (2019, м. Тернопіль) — «за видання понад тридцяти книжок з історії національно-визвольної битви».

  • Автор проектів, ініціатор, а переважній більшості випадків — фундатор, встановлення у м.Лохвиці Полтавської області композицій, меморіальних дощок, таблиць та пам’ятних знаків:
  • Каменю «Борцям за Волю України» з підняттям поблизу цього знаку трьох прапорів —державного прапора України, червоно-чорного прапора, як символу боротьби під проводом ОУН-УПА—УГВР, та прапора ВО «СВОБОДА»;
  • Композиції «Чотири постаті — одна ідея. Іван Мазепа — Микола Міхновський — Симон Петлюра — Роман Шухевич»;
  • Погруддя Тарасу Григоровичу Шевченкові в центрі міста Лохвиці;
  • Пам’ятного знаку «Жертвам Голодомору і політичних репресій»;
  • Дошки та таблипці:
    • Художнику й історику мистецтва Михайлу Сергійовичу Дмитренку з нагоди 100-річчя від дня його народження;
    • Редакторові, громадському, військовому й церковному діячеві, отаманові Українського Вільного Козацтва на чужині Антону Андрійовичу Кущинському;
    • Засновникові й ідеологу ОУН, членові вужчого Проводу Українських Націоналістів інж.Дмитру Юрійовичу Андрієвському;
    • Лікареві й науковцю, Голові Ради Закордонних Частин ОУН (1946) проф.Борисові Юрійовичу Андрієвському;
    • Публіцисту, поетові, математику, одному з перших дослідників Голодомору-Ґеноциду української нації Полікарпу Порфировичу Плюйку (Полю Половецькому);
    • Керівнику бою українських студентів з більшовиками під Крутами, старшині 1-ої УД УНА (вперше в Центральній Україні) Аверклію Матвійовичу Гончаренку;
    • Гетьману Правобережної України, одному із родоначальників кількох поколінь громадських діячів та меценатів Ханенків — Михайлові Степановичу Ханенку;
    • Глинському старцеві, схиархимандриту Андроніку (Олексію Лукашеві), який неодноразово карався в катівнях тоталітарним режимом;
    • Протоієрею, депутатові Державної Думи, в’язню сумління більшовицьких тюрем отцю Ніколаю (Миколі Ананьєвичу Комарецькому);
    • Владиці Веніаміну (Василю Григоровичу Пуцеку-Григоровичу), автору перших граматик для кількох неслов“янських народів Поволжя – чувашів, удмуртів та марійців, — святому Отцю, місіонеру, просвітителю й проповіднику;
    • Першому Митрополитові, ідеологові та будівничому Української Автокефальної Православної Церкви Василю Липківському, який відвідував Лохвицю з Пасторським візитом, пізніше був знищений в застінках НКВС
    • Святому Праведному багатостраждальному Петру Калнишевському, багаторічному в’язню московських катівень на Соловках, останньому кошовому Отаману Запорізької Січі, який спорудив у Лохвиці Собор Різдва Пресвятої Богородиці.

джерело

Рекомендовані публікації

Залишити коментар

Цей сайт захищений reCAPTCHA і застосовуються Політика конфіденційності та Умови обслуговування Google.

Contact Us

We're not around right now. But you can send us an email and we'll get back to you, asap.

Not readable? Change text. captcha txt