ПАЛАГНЮК Володимир

 В Діаспора, Діячі театру й кіно, Доброчинність
ПАЛАГНЮК Володимир (псевд. – Walter Jack Palance; 18.02.1919 – 10.11.2006) – американський кіноактор українського походження, громадський діяч. Премія «Оскар» за найкращу чоловічу роль другого плану (1992, за роль ковбоя в комедії Рона Андервуда «Міські Піжони»). 

Джек Паланс народився в родині українських емігрантів Івана Палагнюка та Ганни Грам’як. Батько його був родом із села Іване-Золоте на Тернопільщині, мати зі Львова. Батько майбутнього кіноактора працював шахтарем і помер через рак легенів.

Як і його батько, Володимир якийсь час працював на вугільній шахті. Вигравши внутрішній футбольний чемпіонат університету Північної Кароліни, став професійним спортсменом. З кінця 1930-х років спробував сил  у професійному  боксі під псевдонімом Джек Браццо. Під час одного поєдинку Джек отримав удар в горло, що й призвело до довічної хрипоти голосу.

З початком ІІ Світової війни завершив боксерську кар’єру, поступивши до Військово-повітряних сил США. Під час навчального польоту на бомбардувальнику «B-24» літак загорівся. Врятувавшись на парашуті, отримав опіки обличчя: пошкодження обличчі та хрипкий голос невдовзі стали йому в пригоді в акторській кар’єрі та надали його героям специфічного суворого вигляду.

Після лікування та кількох пластичних операцій Володимир Палагнюк повторно брав участь у воєнних діях, отримував нагороди і демобілізувався в 1944 році з армії. Скориставшись пільгами для ветеранів війни, вступив до Стенфордського університету на факультет акторського мистецтва. Під час навчання Джек заробляв на прожиття на різних дрібних роботах в ресторанах, працюючи охоронцем, фотомоделлю.

Після закінчення університету в 1947 р. працював репортером в газеті «The San Francisco Chronicle» та на радіо. Перша акторська робота Джека — на Бродвеї поруч з Марлоном Брандо у виставі за відомою п’єсою Т. Вільямса «Трамвай «Бажання».

З часом Джек грав одну з відомих ролей — Стенлі Ковальського. Уже ставши актором, Володимир (названий так на честь свого батька) змінив своє ім’я на Волтер Джек Паланс (англ. Walter Jack Palance).

Дебютом на екрані була його роль злочинця в стрічці «Паніка на Вулиці» (англ. «Panic in the Streets», 1950). Більшість його ролей — суворі та жорстокі злочинці, дарма що в приватному житті Джек був м’якою, доброю людиною та захоплювався мистецтвом і поезією.

Джек Паланс також певний час працював в Європі, де скористався нагодою виконувати приємніші та людяні ролі, до яких не звикла американська аудиторія. Роль, яку найкраще зіграв він у європейському кіно — це роль у кінофільмі «Презирство» (фр. «Le Mépris»). Основні роботи:

  • «Трамвай «Бажання»,
  • «Острів скарбів»,
  • «Бетмен»,
  • «Військові ігри»,
  • «Кіборг-2»,
  • «Танго й Кеш»,
  • «Молоді стрільці»,
  • «Дракула»,
  • «Че!»,
  • «Desperados»,
  • «Марюз де Сад»,

Володар «Золотого глобуса», «Еммі», його тричі номінували на здобуття «Оскара», якого все ж отримав 1992 року за фільм «City Slickers». Під час процедури нагородження Джек приголомшив аудиторію віджиманням на одній руці і викликав бурхливі оплески присутніх своїми атлетичним здібностями в 72-річному віці.

Скориставшись в останньому кінофільмі комедійною славою та бравурною і неординарною поведінкою — під час церемонії нагородження, Джек Паланс знявся ще в кількох телекомедіях.

Найкраще акторові вдавались ролі ковбоїв та “поганих хлопців». Згодом зі славою “ковбоя номер один” він потрапив у музей спадщини ковбойських фільмів в Оклахома-сіті до списку національної слави Америки.

У 1996 видав книгу віршів «The Forest of Love» («Ліс любові»), ілюстровану власними працями. Того ж року вперше відвідав Україну та взяв участь у кінофестивалі «Молодість». Був головним диктором у фільмі «Між Гітлером і Сталіним: Україна у Другій світовій війні» (2003), створеному Українсько-канадського дослідно-документаційним центром (Торонто).

Пишався українським походженням: знав українську мову, історію, любив співати рідні пісні, виступав під час відкриття пам’ятника Шевченку у Вашингтоні. Брав активну участь в українському еміграційному житті Америки.

Був головою правління митецької благочинної фундації Hollywood Trident Foundation («Фундація Тризуба», 2002), яка надавала фінансову допомогу акторам і митцям, які демонстрували досягнення української культури (включно з кіномистецтвом) у світі.  Мрією його життя, як зізнався актор, гостюючи в Києві, була роль Тараса Бульби (її, як відомо, пощастило зіграти Юлові Бріннеру).

Крім акторської, інша творчість Джека Паланса була мало відома широкій громадськості аж до часу виходу в світ його збірки віршів «Ліс любові» (англ. «Forest of Love»,  1996). Збірку поезії супроводжували малюнки виконані автором. Джек Паланс почав малювати ще під час перебування в Римі в кінці 1950-х років і зібрав на своєму маєтку велику колекцію своїх та інших картин (близько 200 експонатів).

Джек Паланс був одружений двічі. Його перша дружина (1949–1966) — Вірджінія Бейкер, з якою мав трьох дітей: Голі (1950), Брук (1952) та Коді (1955–1998). Син Коді знімався разом з батьком, але помер від раку шкіри в 43-річному віці. Другий раз Джек одружився з Елейн Роджерз у травні 1987 року.

Помер 10 листопада 2006 року в своєму домі у Монтесіто, Каліфорнія, на 88-му році життя.

Джерела:

Винниченко І.І. ПАЛАГНЮК Володимир [Електронний ресурс] . – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Palahniuk_Volodymyr (останній перегляд: 21.05.2019).

Рекомендовані публікації

Залишити коментар

Цей сайт захищений reCAPTCHA і застосовуються Політика конфіденційності та Умови обслуговування Google.

Contact Us

We're not around right now. But you can send us an email and we'll get back to you, asap.

Not readable? Change text. captcha txt