ОЛЕСНИЦЬКИЙ Євген Григорович

 В Адвокати | Правники, НТШ і Тернопільщина, Редактори | Видавці
ОЛЕСНИЦЬКИЙЄвген Григорович (псевд. і крипт. – Е. О , Е. 0. др, О, О-ий Евг, 0-й Е , 0-й Ею др, Скр…Е, Євген 0 , Євгеній, б-т, со; 5. 03.1860, с. Великий Говилів, тепер Теребовлянського p-ну Тернопільської обл. — 26.10.1917, м. Відень, похований у м. Стрий Львівської обл.) — адвокат, доктор права, громадсько-політичний та культурно-освітній діяч, економіст, публіцист, видавець, редактор, перекладач, дійсний член Наукового товариства імені Т. Шевченка, почесний член товариства «Просвіта», посол Галицького сейму (1900-01,1901-07,1907-10), депутат парламенту Австро-Угорщини (1907—1911, 1911—1918).

 


Народився в с. Великий Говилів, тепер Теребовлянського p-ну Тернопільської обл. Два роки навчався у місцевій сільській школі. У 1867 р. продовжив навчання в початковій школі м. Теребовлі, а через три роки – в Тернопільській гімназії (1870—1878).

Під час навчання у гімназії його захопив вир українського громадського життя: у четвертому класі став членом «Громади» (створена 1863 p.); а від п’ятого класу і до закінчення гімназії очолював її.

Головною метою товариства була національна само­освіта, обговорення дауальних мовно-літературних і політичних питань, поширення української мови у щоденному вжитку. Членство в товаристві заклало основу його світогляду і сформувало прагнення самопосвяти для української національної справи.

Починаючи від шостого класу, займався репетиторством з молодшими учнями, що
дало йому можливість самостійно утримувати себе. Гімназію закінчив з відзнакою.
У 1878-82 pp. навчався на правничому факультеті Львівського університету.

В студентські роки вів активну громадську діяльність: член українського студентського
товариства «Дружній лихвар» (від 1882 р.-«Академічне Братство»); у 1880р. обраний
його головою; став одним з засновників першого українського правничого товариства
«Кружок правників» (1881), найважливішим завданням якого було «організовувати
українських студешів-правників, як майбутніх свідомих оборонців прав та інтересів українського народу».

Разом з Костем Левицьким, Андроніком Могильницьким, Андрієм Чайковським та Григорієм Дзеровичем увійшов до складу першого керівного органу товариства. Опікувався товариством професор Олександр Огоновський, а одним з найважливіших кроків товариства було створення (1882) комісії для випрацювання української правничої термінології; створення бібліотеки товариства.

Дружні стосунки з Іваном Франком, Володимиром Барвінським та Володимиром
Навроцьким справим вирішальний вплив на світобачення та політичні орієнтири Євгена Олесницького. Про ці роки він згадував так:

«В моїм житті не мав я доби таких рішучих еволюційу світогляді, яку пережив як студент перших двох літ університету під впливом Івана Франка… Під його впливомунас, студентів, відбувалася формація тих основ, на яких опісля ми оперли нашу працю й діяльність в подальшому житті».

Пізніше Євген Олесницький став прообразом головного героя адвоката – меценаса Євгена Рафаловича у повісті Івана Франка «Перехресні стежки».

У студентські роки захопився журналістською й літературною діяльністю: писав вірші, які друкував у періодичних виданнях; працював над перекладами з багатьох мов; почав регулярно дописувати до львівської «Правди», утверджуючись як талановитий публіцист.

Перекладацьку діяльність розпочав з видання власним коштом твору М. Добролюбова «Авторитет у вихованні», який вийшов друком у 1879 р. у ч. 10 «Дрібної бібліотеки». Цю книжкову серію видавав гурток молодих соціалістів.

Громадська діяльність Євгена Олесницького не обмежувалася тільки студентськими товариствами. В цей період він – активний учасник становлення та поступального розвитку народовського руху:

  • був на засіданні ініціативної групи з заснування газети «Діло» та вів плідну діяльність з її передплати;
  • автор редакційних статей газети;
  • причетний до створення політичного товариства народовців «Народна рада» (1885), тобто Євген Олесницький був одним з тих молодих українських політиків, які в 1880-х роках перетворили народовський рух на значну політичну силу.

У 1883—84 pp. відбув практику як кандидат в адвокати в адвокатській канцелярії
Юрія Попеля у Львові. Крім фахового стажування у Львові (по 1890 p.), продовжував
вести активну громадську, літературну, журналістську, видавничу, перекладацьку та
публіцистичну діяльність.

Був редактором та видавцем цілої низки журналів і газет: «Зеркало» (1885), «Нове зеркало» (1885 ч. 1-16), «Правда» (1888), член редакції газети «Діло» (1885-90), тісно співпрацював з «Бібліотекою «Діла», для якої переклав кілька повістей, був членом правління «Видавничої Спілки Діла».

У цих та багатьох інших виданнях вів рубрику про політичне життя, писав етапі на правничу тематику, театральні рецензії. Впродовж 1884-90 pp. переклав лібрето дев’яти драм, комедій та
опер польських, німецьких і російських авторів, зокрема лібрето до опери Й. Штрауса «Циганський барон».

У його перекладі в літературному додатку газети «Діло» опубліковано повість Ю. Штунде «Родина Букгольців – образки з родинного житія німців» (16 том) та повість В. Гілєри «Власними силами» (22 том). Переклав повість Ч. Діккенса «Різдвяна пісня», яку надрукували 1886 р. в літературно-науковому додатку до тижневика «Батьківщина».

Завдяки його зусиллям значно збагатився репертуар тодішніх українських галицьких театрів, зріс їхній художній рівень. Так, до репертуару театрів увійшли не тільки зразки світової і української класики, але й твори галицьких та буковинських авторів: Сидора Воробкевича, Григорія Цеглинського, Корнила Устияновича та Олександра Барвінськош.

Життям українського театру цікавився до останніх своїх днів і часто дописував на цю тему до преси. Сюди Передусім належать такі статті:

  • «Драматичний конкурс Галицького Виділу Краевого за рік 1895»,
  • «Ще кілька слів про драматичний конкурс Виділу Краевого»,
  • «Іван Гриневецький, Кропивницький у Галичині»
  • та ін.

У 1887 р. побував у Чернівцях, де познайомився з багатьма українськими діячами Буковини, з якими окреслили шляхи співпраці. В 1887-91 pp. входив до правління театру «Руська бесіда» як референт його театральних справ.

Від 1891 р. був членом крайової конкурсної комісії для оцінки українських драматичних
творів, був членом цієї комісії також у 1909 р. та 1911 р. разом з іншими українськими
адвокатами — шанувальниками театру Михайлом Волошиним і Андрієм Чайковським.

Євгена Олесницького вважають одним з перших у Галичині фаховим українським видавцем. Власним коштом видавав книжкову серію «Русько-Українська бібліотека» (у 1884-85 pp. побачило світ 14 випусків), в якій уміщені твори Івана Нечуя-Левицького, Данила Мордовця, Олександра Кониського, Степана Руцанського та (вперше) збірка поезій Уляни Кравченко «Prima vera» (1885).

Тривалий час був видавцем ще однієї книжкової серії «Українська Бібліотека», в якій виходили друком книжки, призначені дня поширення серед українського читача. В цьому видавництві видав 37 співомовок Степана Руцанського (1886). Як літературний критик опублікував низку статей, серед яких виокремимо такі:

  • «Перегляд літературно-науковий»,
  • «Анкета гімназіальна. Уваги над програмою науки в гімназії»
  • та інші.

На цей період припадає становлення Євгена Олесницького як економіста-теоретика. Його науково-публіцистичні розвідки з економічної проблематики відзначалися глибокою фактологічною основою, незаперечною силою аргументації й блискучою стилістикою викладу.

Він одним з перших у Галичині почав виступати з тезою про те, що неможливо побудувати незалежну Українську державу без опори на економічно заможне українське громадянство. Свою позицію обґрунтував у низці економічних публікацій:

  • «Примусова асекурація» (1888),
  • «Школа історична політичної економії і її ювілей в літературі» (1889),
  • «Конкуренція шкільна» (1890)
  • та інші.

Опублікував чимало правничо-публіцистичних досліджень:

  • «Краєве дорогове законодавство в Галичині» (1887),
  • «Нові робітничі закони в Австрії» (1888)
  • та інші.

Набутий фаховий досвід адвоката, поєднання журналістських та економічних знань, а також сформована громадянська позиція про необхідність розвитку українського правознавства стали підставою того, що Євген Олесницький підтримав ініціативу адвоката Костя Левицького та разом з адвокатом Антоном Горбачевським у співпраці з адвокатами Степаном Федаком і Миколою Шухевичем, за сприяння професора Львівського університету Олександра Огоновського розпочали в 1889 р. видання першого в українській історії фахового правничого часопису українською мовою «Часопись Правнича» (1889-1900).

На шпальтах цього журналу друкував свої правничі й економічні розвідки про право пропинації та огляд розвитку наукової школи історичної політичної економії, а також вів рубрику про нове загальноавстрійське та крайове законодавство.

У 1890 р. Євген Олесницький здобув ступінь доктора права у Львівському університеті. У травні 1891 р. склав адвокатський іспит, що дало йому право відкрити адвокатську канцелярію. Після десяти років діяльності у Львові він таки вирішує відкрити канцелярію у провінції, згідно зі своїми власними уявленнями про громадський обов’язок, який полягав у створенні сильної національної організації в загумінку, насамперед в економічній та культурній сферах.

Немаловажним аргументом було й те, що з проханням відкрити канцелярію саме у Стрию до нього звернулися в 1890-91 pp. українська громадськість міста та чільні її діячі – проф. Іван Вахнянин та о. Олекса Бобикевич. Про своє рішення Євген Олесницький згадував так:

«Я був свідомий того, що з відкриттям канцелярії приходить час, який мав рішати про мою вартість для народу, в якім я мав сповнити все, про що мріяв від молодості».

Євген Олесницький переїхав до Стрия і 1 серпня 1891 р. відкрив тут власну адвокатську канцелярію, в якій пропрацював до переїзду у Львів (листопад 1909). Його адвокатська, громадсько-політична, культурно-освітня, економіко-кооперативна діяльність в історії Стришцини отримала назву «ера доктора Євгена Олесницького», бо там він став однією з найпомітніших постатей українського громадського та політичного життя не тільки цього повіту, але й цілої Австро-УУгорської імперії.

Стрийський період був особливо плідним та насиченим багатьма визначними подіями, у висліді
яких він став кваліфікованим адвокатом, знаним на цілий край завдяки захисту соціальних, національних та громадянських прав українців у резонансних політичних судових процесах.

Однією з найгучніших судових справ, у якій брав участь Євген Олесницький, став успішний захист депутата віденського парламенту Теофіла Окуневського (1894), звинуваченого намісником Галичини.

В суді цей талановитий адвокат довів, що підсудний своїм виступом і критикою тільки виконав свій посольський і конституційний обов’язок, чим дав підставу суду присяжних винести виправдувальний вирок (10.09.1894).

Разом з Теофілом Окуневським у 1897 р. захищав селян з с. Черніїва на судовому процесі в Станиславові з приводу кривавих виборів 1897 p., під час яких убили селянина Стасюка. У січні 1905 р. боронив депутата віденського парламенту Кирила Трильовського за звинуваченням у «державній зраді» — буцімто на зборах «Січі» в с. Борщеві Снятинського повіту (травень 1903) нахвалявся стати українським королем.

У 1910 р. поряд з іншими адвокатами Євген Олесницький був захисником українських студентів, звинувачених у провокуванні масових заворушень у Львівському університеті, в перебігу яких загинув український студент юридичного факультету Адам Коцко.

Однією з найвагоміших його заслуг як адвоката стало запровадження у канцелярії ділової української мови та його активна боротьба за запровадження української мови в судах і державних установах.

У його адвокатській канцелярії стажувалися згодом відомі адвокати та громадсько-політичні діячі: Юлій Олесницький – активний учасник державотворення ЗУНР, голова станиславівської «Просвіти»;  Ярослав Олесницький – активний учасник державотворення ЗУНР, дипломат, голова дипломатичної місії УНР у Великій Британії, депутат сенату Польщі та інші.

Співробітниками в його канцелярії були відомі адвокати: Антін Гарасимів, Андронік Могильницький та Володимир Охримович. Михайло Волошин так красномовно описав адвокатську діяльність Є. Олесницького цього періоду:

«В недовгому часі канцелярія Олесницького розрослася до небуденних розмірів, горнулася клієнтура не лиш зі Стрийщини, але з цілого краю та молоді адепти адво­катури уважали справжнім щастям дістатися на практику до його канцелярії, де мали багато нагоди не тільки набути практичного знання, але також навчитись від свого шефа совісности, солідности, чесности, характерности і справдішного джентельменства, аовомусього того, що міститься у неписаних, але глибоко відчуваних  параграфах про достойну гідність адвокатського стану. Д-р Евген Олесницький був учителем і педаґоґом, організатором і провідником, — знаменитим адвокатом, незрівняним оборонцем, але теж одним з найвизначніших політиків».

Крім успішної адвокатської практики активно займався українською громадськополітичною та економіко-кооперативною діяльністю. Свій досвід і знання, набуті у львівській «Просвіті», переніс на «стрийський ґрунт»; заснував філію товариства (1892).

Виступав на вічах, виголошував доповіді з різних галузей знань, організовував безкоштовні бібліотеки для населення, хорові виступи, ювілейні концерти, дні пам’яті видатних українців, організував розгалужену мережу первинних осередків «Просвіти» у кожному селі повіту, став ініціатором спорудження у Стрию «Народного Дому» (зберігся дотепер), у великому залі якого згодом виступали з концертами світові співаки Соломія Крушельницька, Олександр Мишуга, Модест Менцінський та інші.

За заслуги у просвітянській діяльності Євгена Олесницького обрали почесним членом «Просвіти»
(19.05.1903). За його ініціативи у Стрию заіснував «Кружок музичний» (1894), який у 1901 р. перейменували на «Стрийський Боян».

За підтримки адвоката Володимира Охримовича він почав видавати двотижневик «Стрийський Голос», реорганізував і очолив (1892) політичне товариство «Підгірська Рада». Громадська діяльність сприяла популярності адвоката серед населення: в 1892 р. Євгена Олесницького обрали депутатом Стрийської повітової ради, згодом був заступником голови ради.

У Стрию почав застосовувати набуті знання економіста-теоретика на практиці і таким чином закладав основи економічного зростання українського селянства, відстоюючи його незалежність від поміщицького двору, оскільки ототожнював створення міцної селянської верстви з українським національним розвитком.

Першим ефективним кроком у розвитку української кредитної кооперації стало заснування
за його ініціативи «Руської задаткової каси» (1894), яка стала надійною фінансовою інстицією, що виділяла селянам кошти на купівлю землі, розвиток ремісництва і дрібного промислу, заснування дрібних кооперативів.

Він ініціював та був співзасновником низки інших українських торговельних, господарських та промислових спілок і товариств:

  • був одним з засновників страхового товариства «Дністер» (1892), членом наглядової ради, а від 1909 р. — членом правління цього товариства;
  • при товаристві «Просвіта» з його ініціативи засновано «Щадничо-позичкову касу» (1894) та «Краєвий господарсько-молочний союз» (1905);
  • був співзасновником та одним з керівників «Крайового кредитного союзу», від 1907 р. – крайової кооперативної організації «Маслосоюз».

До однієї з найвагоміших заслуг Євгена Олесницького у розвитку української кооперації в Галичині зараховують те, що він реорганізував і фактично заново створив товариство «Сільський Господар» (1899—1939), основним завданням якого було сприяти економічному розвиткові українського селянства.

Період функціонування «Сільського Господаря» під орудою Євгена Олесницького (1909—1917) характеризується становленням видавничої діяльності товариства. У серії «Бібліотека Сільського Господаря» вийшло друком чимало брошур, книг та підручників, а на сторінках часописів «Господар і Промисловець» (1909—1910) та «Господарська Часопись» (1910—1918) опубліковано низку його статей на економічну тематику.

Реорганізація цієї господарської інституції збіглася у часі з першою хліборобською виставкою у Стрию (19—27.09.1909), визначальну роль у підготовці та проведенні якої відіграв Євген Олесницький. Був також директором цій виставки.

За її успішне проведення нагороджений срібною медаллю австрійського Міністерства сільського господарства. Визначальним успіхом було те, що уславлений адвокат домігся визнання австрійським урядом «Сільського Господаря» головною корпорацією українських хліборобів, а, відповідно, і державного фінансування, що дало можливість поширити діяльність товариства на всю територію Східної Галичини.

На зборах 23 жовтня 1909 р. Євгена Олесницького обрали головою товариства. 1-2 лютого 1909 р. завдяки його зусиллям від бувся перший Просвітньо-економічний конгрес у Львові, який підбив підсумки 40-річної діяльності «Просвіти» та започаткував реформування товариства.

На початку XX ст. ще однією гранню його діяльності була турбота про завершення будівництва у Львові українського театру. В 1903 р. він разом з Костем Левицьким і Володимиром Шухевичем очолив Крайовий комітет будівництва українського театру у Львові. Згодом на зібрані кошти було споруджено (1914—1916) будівлю Музичного інституту імені Лисенка.

За низку публікацій на економічну та правничу тематику Євгена Олесницького обрали дійсним членом Наукового товариства ім. Т. Шевченка (1.06.1899).

Вів активну політичну діяльність. У 1899 р. став співзасновником та був одним з лідерів Української народно-демократичної партії (УНДП). Євген Олесницький брав участь у скликанні
з ініціативи УНДП народного віча (2.02.1906) та виступив на ньому разом з Костем
Левицьким, Кирилом Трильовським і Семеном Вітиком.

За підтримки УНДП його обирали послом до Галицького сейму та депутатом віденського парламенту. Послом до Галицького сейму його обирали тричі: у 1900-01,1901-07 та 1908-10 pp. Вперше — на додаткових виборах у Жидачівському повіті (4.09.1900), кож увійшов до сейму
наприкінці каденції у 1895-1901 pp.

Тоді українська сеймова політика перебувала в кризовому стані. Вдруге послом сейму його обрали на виборах у 1901 р. Українське сеймове представництво, організаційно оформлене на засіданні 27 грудня 1901 p., діяло під назвою «Рускій клюб сеймовый», головою якого був Євген Олесницький.

На вимогу фракції у сеймі поновлено розгляд двох законопроектів: про створення української гімназії в Станиславові та про заснування українського університету у Львові. Брав участь у першому з’їзді українських  депутатів Галицького та Буковинського сеймів (15.08.1913).

На знак протесту проти повторного відхилення законопроекту про заснування української гімназії в Станиславові 29 жовтня 1903 р. достроково склав свої повноваження. Обраний повторно до сейму 14 червня 1904 p., а 5 листопада того самого року українська фракція домоглася прийняття сеймом рішення про заснування гімназії.

На засіданні сейму 14 лютого 1907 р. вніс законопроект про заснування українського університету у Львові. Був автором законопроекту про проведення виборчої реформи до Галицького сейму на
засадах загального й рівного виборчого права та представляв інтереси української фракції у сеймовій комісії з виборчої реформи.

На виборах, які відбулися 25 лютого 1908 p., йому втретє довірили мандат депутата Галицького сейму. Дванадцять новообраних послів українофільського напрямку створили (6.03.1908) «Українсько-руський сеймовий клуб», головою якого одноголосно обрали Євгена Олесницького.

На початку 1910 р. переніс серцевий напад, невдовзі відмовився від сеймового мандату та склав свої повноваження голови української фракції (травень 1910).  Євгена Олесницького обирали депутатом віденського парламенту двох скликань – у 1907-11 та 1911-18 pp.

Вперше обраний на виборах за новим виборчим законом на засадах загального й рівного виборчого права в 1907 р. Того самого року вийшла друком його брошура «Виборчий закон», у якій автор у доступній формі роз’яснював широким верствам населення положення нової виборчої системи та організації виборів.

У своїй першій промові в австрійському парламенті (9.07.1907) стверджував, що українці вітають парламент, обраний на підставі загального виборчого права як «народне представництво», й сподіваються на захист своїх прав та інтересів.

Відзначивши факт національної дискримінації українського населення в Галичині, він
наголосив, що відповідальність за такий стан несуть не лише польські політики, але й
центральна австрійська влада, а з «…четвертим за величиною народом в Австрії в його
рідному краю поводяться як з невільником…» та закликав до «перебудови держави на
царство справедливості і свободи», в якому країна стане для народів «затишним домом,
а не в’язницею».

У численних виступах політик намагався піднести економічний рівень українства,
тому вимагав впровадження аграрних реформ для селян і містян, домагався компенсаційної матеріальної допомоги центрального уряду українським аграріям за невигідні
міжнародні договори і за наслідки стихійних лих, доповідав щодо реформи водного,
цивільного, мисливського законів, проекту загального соціального забезпечення.

У 1909 р. став співзасновником першої в нашій історії української громадської правничої організації – «Товариства українсько-руських правників» (1909-39). На установчих зборах товариства (18.04.1909) ввійшов до складу першої Головної Ради товариства: голова – проф. Станіслав Дністрянський, члени ради: Володимир Вергановський, Мирослав Здерковський, Іван Кивелюк, Володимир Левицький, Євген Олесницький; заступники членів Ради: Теодор Рожанковський і Микола Бодруґ.

Переїхавши до Львова (листопад 1909), працював у адвокатській канцелярії, яку утримував спільно з адвокатом Іваном Косом до початку Першої світової війни. Крім адвокатської  діяльності, у львівський період надалі активно займався українською громадською діяльністю.

  • Очолював товариство «Сільський Господар», з ініціативи якого була заснована господарська організація українського хліборобського селянства «Крайовий Союз для хову і збуту худоби» (1910);
  • працював у керівництві «Крайового Союзу Ревізійного», «Земельного банку іпотечного»,
  •  був директором Товариства взаємних забезпечень «Дністер».

Продовжував займатися політичною і парламентською діяльністю.

У 1912 р. разом з дружиною та племінником, адвокатом Ярославом Олесницьким упродовж двох місяців перебував у Москві, Петербурзі та Києві. Відтоді співпрацював з журналом «Украинская Жизнь», який виходив у 1912-17 pp. за активної участі Симона Петлюри та гуртував навколо
себе провідних українських громадських діячів Наддніпрянської України, зокрема
Михайла Грушевського, Володимира Винниченка та інших. Активно підтримував
видання київського україномовного часопису «Рада», забезпечивши в Галичині 500
передплатників.

Від початку Першої світової війни жив у Відні, від серпня 1914 р. входив до делегації українських парламентських послів, співпрацював з Головною Українською Радою та Союзом Визволення України.

У вересні 1915 р. став заступником голови Загальної Української Ради (ЗУР) Костя Левицького. Укладену ним доповідну записку про поділ Галичини на українську та польську частини ЗУР подала австрійському пр ем’єрові.

У листопаді 1915 р. ЗУР запропонувала меморандум про необхідність заснування українського університету у Львові за підписами Євгена Олесницького, Костя Левицького та Володимира Темницького. В 1916 р. у Відні Євген Олесницький почав писати спогади, які охопиш період від його народження до 1897 р.

Одружився з Марією Врублевською (у середині 1880-х років), мали єдину доньку Софію (1888—25.05.1902), яка передчасно померла. Євген Олесницький помер 26 жовтня 1917 р. у Відні, похований, згідно з заповітом, у Стрию біля могили доньки.

На честь Євгена Олесницького в Тернополі та Стрию названі вулиці, а на будинку Стрийського краєзнавчого музею «Верховина» 8 грудня 1998 р. встановлено меморіальну таблицю з барельєфом «Стрийської трійці», одним з чільних діячів якої був Євген Олесницький.

У 2010 р. українська громадськість урочисто відзначила 150-річчя від дня його народження та організувала наукову конференцію.

Творчою спадщиною Євгена Олесницького є його спогади, зокрема спогад «З-перед четвертини століття» (1904) та спогади про гімназійні часи. Особливе місце серед його мемуарів посідають «Сторінки з мого життя», які він розпочав писати у серпні 1916 р. у Відні. Текст спогадів уперше побачив світ ще у 1935 р. Він також друкувався на сторінках газети «Діло» впродовж 1934-1935 pp.

У 2007 р. спогади були перевидані з додатковими матеріалами – списком джерел і літератури про його громадсько-політичну діяльність, який уклала Інна Чуйко, а Віктор Мандзюк доповнив його біографічними довідками про осіб, які згадуються в спогадах.

У 2011 р. у Львові побачило світ розкішне наукове перевидання спогадів Євгена Олесницького з примітками та коментарями М. Мудрого, фотоілюстраціями і вступною статтею 0. Аркуші «Найсильніший інтелект з-поміж політичних діячів Галицької України: громадсько-політична біографія Євгена Олесницького», яка є найгрунтовнішою біографією адвоката.

Спогади Євгена Олесницького «Сторінки з мого життя» є предметом наукового дослідження М. Федунь про українську мемуаристику кін. XIX-поч. XX ст.

Багатогранною є публіцистична спадщина Євгена Олесницького. Він був автором кількох десятків статей, а також публікацій з питань українського театру в Галичині, статей на економічну і правничу тематику, зокрема:

  • у газеті «Гайдамаки» (1907, ч. 222) публікується промова посла Є. Олесницького у справі боротьби за український університет;
  • у газеті «Руска рада» (1907, ч. 1-11) надруковано розширений коментар Є. Олесницького до нового виборчого закону;
  • у газеті «Руский селянин» (1910, ч. 14) подається його стаття про мотиви складання мандата посла до Галицького сейму;
  • його статті поміщені також в газетах «Руслан», «Свобода»
  • та ін.

Постаті Євгена Олесницького, його громадсько-політичній, культурно-просвітницькій, економічній та фаховій адвокатській діяльності присвячено чимало досліджень. Біографічні факти з життя й діяльності адвоката надибуємо у великій кількості посмертних споминів, які надруковані в газетних і журнальних статтях.

Основні твори

Правничі розвідки

  • Австрійське законодавство державне в р. 1889. II Часопись правнича. – Львів, 1890. – Річник 2. –
    Чис. 2.-С . 21-24.
  • Викупно права пропинації II Часопись правнича. – 1889. – Річник 1. – Чис. 6. – С. 97-104.
  • Бесіда… виголошена на галицькім сеймі 14 жовтня 1903 р. при загальній розправі над звітом шкільної комісії о стані середніх шкіл в pp. 1900/1 1901/2. – Львів: Діло, 1903. – 26 с.
  • Бюджетова промова посла виголошена в сеймі 27 жовтня 1903 при загальній дискусії над бюджетом зр. 1903 і 1904.-Львів, 1903. – 2 4 с.
  • До боротьби!: промова посла Д-ра Евгена Олесницького виголошена в австрійській палаті послів
    підчас дебати над буцжетовою провізориєю дня 2 грудня 1910 р. – Львів: Накладом В. Бачинського. Друк. І. Айхельбергера, 1910. – 29 с.
  • Другий зїзд польських правників і економістів II Часопись правнича. – 1889. – Річник 1. – Чис. 8. –
    С. 137-140.
  • Конкуренція шкільна на підставі обовязуючих законів державных и краевых, розпоряджень властей шкільних и рішень Трибуналу адміністраційного І Представив Евгеній Олесницкій. – Львів: Коштом и заходом Т-ва «Просвіта». Друк. Т-ва им. Шевченка. Під зарядом К. Беднарського, 1890. – 52 с.
  • Краеве законодавство Галичини в р. 1889//Часопись Правнича.-1890.-Річник 2.-Чис. 5.-С . 65-69.
  • Новий виборчий закон і про вибори до державної ради. – Львів: Накладом «Народної Ради», 1907. – 55 с.
  • Про социяльне обезпечене. – Львів: Накладом В. Бачинського, 1909. – 36 с.
  • Промова Євгена Олесницького на захист Теофіла Окуневського II Діло, 1894. – Чис. 194-197.
  • Противники виборчої реформи: (з буджетової промови посла д-ра Євгена Олесницького) II Діло. – 1913.-30 черв.

Переклади

  • Гіллерн В. Власными силами: повість з швайцарского житя Вільгельмини Гіллерн: (3 німецкого) І переложив Е. Олесницкій. – Львів: Накладом ред. «Діла». Друк. Т-ва ім. Шевченка під зарядом К. Беднарського, 1886. – 115 с .- (Літ. дод. «Діла»: Б-ка найзнаменитіпшх повістей І під ред. І. Белея; Т. 22).
  • Штунде Ю. Родина Бушльців – образки з родинного життя німців: (з німецкого) переложив Е. Олесницкій. – Львів: Накладом ред. «Діла». Друк. Т-ва ім. Шевченка під зарядом К. Беднарського, 1888. – (Літ. дод. «Діла»: Бібліотека найзнаменитіших повістей І Під ред. І. Белея; Т. 16).

Мемуари

  • З-перед четвертини століття. – Львів, 1904.
  • Кропивницький у Галичині//Діло, 1910. -Чис. 95. – Передрук: Кропивницький у Галичині II Спогади про Марка Кропивницького: Збірник. – К., 1990. – С. 25-28.
  • Мої гімназійні літа: Тернопільська гімназія і її учительський збір: [спогади] II Ювілейна книга Української гімназії в Тернополі 1898-1998: до сторіччя заснування / заред. С. Яреми. – Тернопіль; Львів, 1998.-С. 172-177.
  • Моя наука і поступи в гімназії: [спогади] II Ювілейна книга Української гімназії в Тернополі 1898-1998: до сторіччя заснування І за ред. С. Яреми. – Тернопіль; Львів, 1998. – С. 177-179.
  • Національний рух та організація серед української гімназійної молоді в Тернополі. Тернопільська
    «Громада»: [спогади] II Ювілейна книга Української гімназії в Тернополі 1898-1998: до сторіччя заснування /за ред. С. Яреми. – Тернопіль; Львів, 1998. – С. 179-188.
  • [Спогади про М. Кропивницького] II Марко Лукич Кропивницький: зб. статей, спогадів і матеріалів. – К, 1955.-С . 149-151.
  • Сторінки з мого життя II Діло. – Львів, 1934 (жовтень-грудень); 1935 (січень-квітень, у рубриці «Фейлетон «Діла»» містилася 61 публікація в 1934 р. і 42 – у 1935 p.).
  • Сторінки з мого життя – Львів: Накладом вид. спілки «Діло», 1935. – Ч. 1: (1860-1890). -1935. – 250 с.; Ч. 2: (1890-1897)-1935.- 122 с.
  • Сторінки з мого життя: [1860-1917]. – Стрий: Щедрик, 2007. – 384 с. – Передрук вид. 1935 р. з додатковими матеріалами.
  • Сторінки з мого життя І упоряд.: М. М. Муцрий, Б. О. Савчик; авт. вступ, ст. О. Г. Аркуша. – Львів: Видво ЛОБФ «Медицина і право», 2011. – 432 с.

Економічні розвідки

  • Школа історична політичної економії і її ювілей в літературі II Часопись Правнича. – 1889. – Річник l . -Чис. М .- С . 36-45.
  • Яка має бути наша рільнича організація?: промова на Загальних зборах філії Т-ва Госп. «Сільський Господар» в Станиславові. – Львів: Друк. І. Айхельбергера, 1910. -13 с. – (Бібліотека «Сільського господаря». Чис. 5).

Публіцистика

  • Кілька слів фактичного спростовання II Літературно-науковий вісник, 1905. – Т. 30. – Кн. 4. – С. 76-80.
  • Драматичний конкурс Галицького Виділу Краевого за рік 1892II Зоря. -1893. – № 2/3.
  • Іван Гриневецкий II Зоря. -1891. – №19.
  • Ще кілька слів про драматичний конкурс Виділу Краевого II Зоря. -1896. – № 8.

Джерела:

Олесницький Євген Григорович [Текст] // Наукове товариство імені Шевченка і Тернопільщина (1873—1940) : Історично-філософська секція: дійсні члени : бібліогр. покажчик / Упр. культури Терноп. облдержадмін., Терноп. обл. універс. наук. б-ка, Терноп. осередок НТШ ; уклад. Л. Оленич ; автор вступ. ст. М. Андрейчин ; кер. проекту й наук. ред. В. Вітенко ; ред. О. Раскіна. — Тернопіль : Підручники і посібники, 2017. — С. 140—147. — Режим доступу: http://library.te.ua/wp-content/uploads/2009/03/2018-ntshtern-1.pdf, вільний.

Петрів, М. Й. Олесницький Євген Григорович  [Текст] /  Петрів, М. Й. // Петрів, М. Й. Українські адвокати: державні, громадські, політичні та культурноосвітні діячі кінця XIX — першої половини XX ст. — Кн. 1. = Ukrainian advocates: state, socio-political, cultural and educational activists of the late XIX — first half of the XX century. — Vol. 1. — Київ, 2014. — С. 291—318 : фот. — (Бібліотека Адвокатури України; Т. 1 = Library of the Advocacy of Ukraine; Vol. 1). — Режим доступу: http://shron1.chtyvo.org.ua/Petriv_Mykhailo/Ukrainski_advokaty_derzhavni_hromadski_politychni_ta_kulturno-osvitni_diiachi_kintsia_XIX_-_pershoi.pdf, вільний.

Рекомендовані публікації

Залишити коментар

Цей сайт захищений reCAPTCHA і застосовуються Політика конфіденційності та Умови обслуговування Google.

Contact Us

We're not around right now. But you can send us an email and we'll get back to you, asap.

Not readable? Change text. captcha txt