ОХРИМОВИЧ Василь Остапович

 В Видатні діячі регіону, почесні громадяни регіону
ohrymovychОХРИМОВИЧ Василь Остапович (псевдо: «Павелко», «Філософ», «Охало», «Бард», «Кузьма», «Пилип», «Грузин», «Далекий», «Дальній», «Чужий») (24.05.1914, м. Львів — 19.05. 1954, м. Київ) — український військовий і по­літичний діяч, крайовий провідник ОУН на Західно-Українських Землях (ЗУЗ) (з ве­ресня 1943), член УГВР, ЗП УГВР, ЗЧ ОУН. Майор-політвиховник УПА. Лицар Золотого Хреста Бойової Заслуги 2-го класу.

Проживав у селах Дичків (нині Тернопільського району) і Мильне (нині Зборівського району Тернопільської області), де служив парохом батько. В 1931 році Василя Охримовича заарештували та ув’язнили за політичну діяльність. В 1933 році знову був заарештований і виключений з Тернопільської гімназії. Навчання про­довжив у гімназії при Львівській духовній семінарії.

На­ступний арешт чекав на Василя Охримовича в 1935 році, після чого був поміщений у концтабір Береза Картузька. Після арешту в 1937 році, 11 березня 1938 року був засуджений до 8 років ув’язнення.

З початком ІІ світової війни у вересні 1939 року втік із тюрми. Закінчив юридичний факультет Берлінського університету (1940). Був членом Українського Центрального Комітету (УЦК) в Кракові. Підчас розколу в ОУН (1939—1940) став на бік С. Бандери. Працював у канцелярії Військового штабу ОУН(б), навчався на курсах підготовки командного складу.

Після проголошення Акту відновлення Української Держави, Василь Охримович у липні-серпні 1941 був головою (старостою) Обласної Управи Тернопільської області, а згодом перейшов у підпілля. У 1942 році був одним із керівників школи підготовки підпільних кадрів ОУН для роботи у східних областях України.

Брав участь у І-ій, ІІ-ій (квітень 1942) і ІІІ-ій (лютий 1943) конференціях ОУН. Остання відбулася під Олеськом і там обговорювалось питання збройного виступу проти німців. Миколу Лебедя було звинувачено в слабій підтримці створення збройних формувань ОУН на Північно-Західних Українських Землях (ПЗУЗ), після чого він у квітні 1943 подав у відставку.

13 травня 1943 було обрано нове керівництво Проводу ОУН куди увійшли: Роман Шухевич, Дмитро Маївський, Зиновій Матла. Вони звільнили Михайла Степаняка, прихильника М.Лебедя з посади Крайового провідника ОУН на Західно-Українських Землях (ЗУЗ) і від ве­ресня 1943 ним став Василь Охримович.

Пізніше він став також членом Проводу ОУН, брав участь в ІІІ-му Надзвичайному Великому зборі ОУН (серпень 1943). Був членом комітету зі створення Української Головної Визвольної Ради — об’єднаного політичного і військового центру, фактично підпільного парламенту і уряду України, Установчі збори якої відбулися 11 — 15 липня 1944 року поблизу сіл Недільна та Сприня на Самбірщині і де Охримович був обраний членом першого складу УГВР.

Від 1946 — в еміграції у Західній Німеччині. Підтримував тісні контакти з підпільним рухом на батьківщині. Протягом 1946-1951 — член Закордонного Представництва УГВР (ЗП УГВР), член Закордонних Частин ОУН (ЗЧ ОУН) (до 1948).

19 травня 1951 В. Охримович був десантований на Дрогобиччині для координації дій українського підпілля. Зумів зустрітися з Головним командиром УПА Василем Куком і вести деякий час роботу у підпіллі, очолюючи в цей період ОУН Карпатського краю, але 6 жовтня 1952 був заарештований органами МДБ поблизу села Войнилів, нині смт. Калуського району Івано-Франківської області. Після чого був перевезений до Києва.

Після смерті Сталіна 5 березня 1953, протягом 114 днів практично «першою» особою в Радянському Союзі був Лаврентій Берія, який планував розпочати серйозні політичні реформи, що торкались, в тому числі, і подій в Західній Україні. Тому, за його наказом, до Москви привезли керівника розвідки ЗП УГВР Василя Охримовича, через якого чекісти намагалися вийти на націоналістичне підпілля, щоб переконати у недоцільності подальшої боротьби.

З цією самою метою до тодішньої столиці СРСР із сибірського заслання привезли сестер Бандери, із Володимирської в’язниці — Президента УГВР Кирила Осьмака, а також митрополита Йосифа Сліпого, якого також намагались використати для розв’язання західноукраїнської проблеми.

26 травня 1953 року на засіданні Президії ЦК КПРС було ухвалено постанову «Питання західних областей Української РСР». Але через місяць 26 червня Берія був заарештований, звинувачений в шпигунстві на користь англійської розвідки, в підтримці українських буржуазних націоналістів і т. д. і страчений.

Після цього продовжилось застосування старих, перевірених методів боротьби з українськими повстанцями, а Василь Охримович, після відмови співпрацювати з органами МДБ, був приречений. Після слідства і тривалих допитів він був засуджений військовим трибуналом Київського військового округу до розстрілу. Страчений у березні 1954, (за іншими даними 19 травня 1954).

Джерело:

Грещук,  Г. Охримович Василь Остапович Г. Грещук, Б. Мельничук// Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль, 2005. — Т. 2 : К — О. — С. 702.

 

Рекомендовані публікації

Залишити коментар

Цей сайт захищений reCAPTCHA і застосовуються Політика конфіденційності та Умови обслуговування Google.

Contact Us

We're not around right now. But you can send us an email and we'll get back to you, asap.

Not readable? Change text. captcha txt