НОВА БРИКУЛЯ | Теребовлянський район | Тернопільська область

 В Адміністративно-територіальний устрій, ДОВІДКОВІ РЕСУРСИ, Історія регіону

НОВА БРИКУЛЯ  — село Теребовлянського району Тернопільської області, підпорядковане Хмелівській сільській раді. Розташоване на берегах безіменного потічка, верхів’я р. Брушиця (права притока Серету, басейн Дністра) за 18 км від районного центру і найближчої залізничної станції м. Теребовля. Територія – 2,17 кв. км. Дворів – 107. Населення – 249 осіб (2014).

Нова Брикуля відома від 1670 р. Назву села трактують від потічка Ріка, що мав потрійно покручене русло і в давнину був неспокійний, “брикався” – заливав усю округу. Є й інші пояснення походження назви села, зокрема від дієслова “брикатися” – треба розуміти як “вперте, непіддатливе, яке вміє постояти за себе”.

За іншою версією, назва походить від прізвища Брик. Після того, як, татари зруйнували поселення Брикуля, воно отримало до назви придаток Стара (Стара Брикуля), а село, яке почало відбудовуватись неподалік, назвали Нова Брикуля.

1880 р. у селі проживало 499 осіб, діяла однокласна школа. 1902 р. велика земельна власність належала Ванді Тишковській. Під час Першої світової війни у селі зруйноване приміщення школи; 1921 р. відбудоване, новим учителем став Микола Скорупський.

У селі був фільварок на 400 морґів поля і сіножатей дідича Зиґмунта Ваневича, де працювало більшість місцевих жителів. Селяни мали небагато землі, але безземельних не було. Найзаможнішим господарем був Павло Водовіз, якого замордували у 1944 р. разом з іншими на Штойковій горі.

У Новій Брикулі була лише греко-католицька каплиця, яку в 1922 р. збудував за власні кошти господар Хамуляк; у 1989 р. каплицю реконструювали, добудували й освятили як православну церкву. Діяли філії товариств “Просвіта” (відновлена у 1920-х рр. зусиллями доктора Олексишина і селянина Миколи Гумницького), “Сільський господар” (від 1930-х рр.), “Луг” (вишкіл проводив Григорій Заверуха) та інших; споживча кооперація. При читальні “Просвіти” були аматорський драматичний гурток, мандолінова оркестра (керівник Я. Берестянський).

До 1934 р. війтом у селі був українець Бойчук, село належало до збірної громади у с. Дарахів (війт збірної громади – Павло Водовіз із Нової Брикулі); у 1935–1936 рр. солтис села – поляк Владислав Бегановський. Від вересня 1939 р. Нова Брикуля – під радянською владою. Від 6 липня 1941 р. до 24 березня 1944 р. село – під нацистською окупацією.

Із мобілізованих на фронти німецько-радянської війни:

  • загинули Гнат (1915–1944), Григорій (1904–1944) Бурмаси, Мартин Водовіз (1905–1945), Володимир Іванович Заверуха (1917–1944), Володимир Ількович Заверуха (1909–1944), Дмитро Заверуха (1902–1945), Нестор Сворак (1914–1944), Захарій Черняхівський (1907–1945);
  • пропали безвісти Володимир Бойчук (1920–1944), Ярослав Гевко (1926–1945), Іван Заверуха (1917–1944), Михайло Лукич Костельний (1920–1944), Михайло Лук’янович Костельний (1923–1944), Володимир Крамар (1918–1944), Ілля Сворак (1908–1944).

У селі діяла юнацька сітка ОУН, до якої належали Євстахія Бойчук (1926 р. н.), Іванна Водовіз (1926 р. н.), Емілія Слободян (Лиса) та інші. У ніч на 28 березня 1944 р. внаслідок каральної акції було спалено частину села й розстріляно на Штойковій горі 104 (за ін. даними – 115) осіб; відомі прізвища 75 чоловіків з Нової Брикулі, зокрема Володимира, Ілька, Мар’яна Бойчуків, трьох Григоріїв, Захара, Михайла, двох Павлів, Прокопа, Філька Бурмасів, Андрія, Володимира, Гаврила, Григорія, двох Михайлів, Мар’яна, Івана, Павла і Петра Водовозів, Мар’яна, двох Іванів і Ярослава Ганчиних, Григорія, Івана, Йосипа, Михайла, Петра і Федора Заверух, Григорія, Івана, Ілька та Прокопа Табасів, Анатолія, Григорія, Івана і Максима Хамуляків й інших; врятувалися лише Петро Голодний, Василь Сушка і Михайло Хамуляк.

В ОУН та УПА загинули Григорій Заверуха (“Морозенко”, 1910–1945; член ОУН, сотник УПА), Т. Бурмас (1903 р. н.), В. Ганчин (1915 р. н.), В. Гумницький (1903 р. н.), Я. Гумницький (1926 р. н.), А. Дудар (1922 р. н.), П. Заверуха (1906 р. н.), В. Лозінський (1903 р. н.), В. Срібний (1926 р. н.), станична М. Слободян (Лиса; 1920 р. н.), Г. Шпит (1920 р. н.).
У 1948 р. в селі примусово організували колгосп, який 1963 р. приєднали до господарства с. Хмелівка. У 1960 р. побудовано приміщення клубу.

ПАМ‘ЯТКИ:

  • кам’яна церква Святої Покрови (УАПЦ, 1922, перебудована з каплиці у 1989),
  • дві символічні могили: Борцям за волю України (1993) і на місці розстрілу у 1944 р. жителів села (1994),
  • кам’яний хрест на честь скасування панщини (друга пол. 19 ст.),
  • дві “фіґури” (1890, на місці, де був цвинтар вояків австрійської армії; 1921, на честь щасливого повернення з війни),
  • три пам’ятних хрести, в т. ч. на місці перепоховання жертв каральної акції 1944 року (всі – 1991).

Працюють бібліотека, фельдшерський пункт. У Новій Брикулі народилася письменниця, краєзнавець, редактор Ірина Дем’янова (з дому – Заверуха; 1955 р. н.); протягом 1889–1890 рр. перебував М. Іванців, який записав тут пісні та коломийки.

Джерело

Горбач, Г. Нова Брикуля [Текст] / Г. Горбач, І. Дем‘янова, Г. Івахів // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. Т. 3. — Тернопіль, 2014. — С. 302—303 : фот.

Рекомендовані публікації

Залишити коментар

Цей сайт захищений reCAPTCHA і застосовуються Політика конфіденційності та Умови обслуговування Google.

Contact Us

We're not around right now. But you can send us an email and we'll get back to you, asap.

Not readable? Change text. captcha txt