МИРОВЕ | Шумський район | Тернопільська область

 В Адміністративно-територіальний устрій

МИРОВЕ — село в Шумському районі Тернопільської області. Підпорядковане Кордишівській сільраді. Раніше називалося Голибіси. До Мирового приєднано хутір Березина. Розташоване на лівому березі р. Вілія (ліва притока Горині, басейн Прип’яті, сточище Дніпра), за 7 км від районного центру і за 25 км від найближчої залізничної станції Лепесівка. Територія – 1,48 кв. км. Дворів – 115. Населення – 429 осіб (2014). Поблизу села виявлено археологічні пам’ятки часів Київської Русі (знайдено кам’яну форму для відливу скляних браслетів). Перша письмова згадка – 1513 р., коли польський король Сиґізмунд І надав Голибіси Богушеві Боговитину.

Леґенда про походження назви села Голибіси зафіксована у 19 ст.: селянка Осадчиха, оселившись на тому місці, де тепер село, заснувала хутір. Коли вона померла, її поховали недалеко від цього хутора, майном заволоділи родичі. І ось цим родичам почала з’являтися ночами Осадчиха – гола й кивати їм головою. Тоді забобонні селяни викопали її з могили, відрубали їй голову і знову закопали. Але вона не переставала їм з’являтися, тримаючи відрубану голову в руках і кидаючи її на них.

Назва Мирове – данина періоду так званої боротьби СРСР за мир. Упродовж майже всього 16 ст. село належало родині Боговитинів. Від 15 грудня 1605 р. – Михайлові Вишневецькому. 1657 р. і 1676 р. Голибіси потерпіли від нападів татар.

У 1703 р. власник – Януш-Антоній Вишневецький. 1770 р. побудовано церкву святого Архистратига Михаїла, що функціонувала як православна (збереглася донині, унікальна пам’ятка дерев’яної архітектури); 1880 р. храмовий ансамбль доповнено трьох’ярусною дзвіницею (на ній було 5 дзвонів).

У 1854 р. с. Голибіси передано у власність Павла Ситнікова та його дружини Емілії Антонівни (з роду Пайкуль). Після 1861 р. власником став старший син Ситнікових – Костянтин. На початку 1880-х рр. у Голибісах нараховувалося 58 дворів, 455 жителів.

11 листопада 1886 р. з ініціативи тодішнього місцевого священика Олександра Савлучинського відкрито однокласну церковно-приходську школу. У 1911 р. збудоване нове приміщення для школи.

Від 1912 р. власником села став Олександр Янченко, який доклав чимало зусиль для поширення освіти серед місцевих селян. Наприкінці Першої світової війни в селі з’явився поранений офіцер російської армії Остроухов, який згодом став зятем Олександра Янченка і власником маєтку дружини. В Армії УНР під орудою Симона Петлюри протягом 1918–1920 рр. служили:

  • Павло Бабій,
  • Костянтин Матвіюк (1899–1944),
  • Василь Рижук (1900 р. н.),
  • Василь Синиця,
  • Іван Швець.

Із другої половини 1920-х рр. діяла хата-читальня “Просвіти”. 30 серпня 1931 р. відкрито кооперативний дім.1928 р. селяни підтримали українську соціалрадикальну партію й обрали послом польського сейму Семена Жука – уродженця с. Боложівка.

Від вересня 1939 р. село – під радянською владою. Від початку липня 1941 р. до 2 березня 1944 р. село – під нацистською окупацією; нацисти вивозили на примусові роботи до Німеччини юнаків та дівчат, серед них – Іван Ткачук.

У національно-визвольній боротьбі ОУН і УПА брали участь 132 особи, серед них:

  • Ілля (1927 р. н.), Лідія (1924 р. н.) та Олександр (1916 р. н.) Бабії,
  • Іван (1921–1944), Іван (1921–1946) Дмитришини,
  • Палагея (1928 р. н.), Антін (1927 р. н.) і Никандир (1919–1944) Липові,
  • Федір Матвіюк (1927–1944),
  • Дмитро Павлюк (1918–1946),
  • Семен Пархом’юк (1907–1945),
  • Сергій Поліщук (1929–1944),
  • Василь (1913–1944) і Семен (1910–1944) Семенюки,
  • Андрій (1910–1946), Герасим (1923–1946) і Григорій (1915–1946) Синиці,
  • Анатолій (1925–1945) і Михайло (1912–1945) Скібіцькі,
  • Андрій (1895–1945), Андрій (1922–1944) і Кіндрат (1924–1950) Ткачуки,
  • Петро Федорук (1922–1944),
  • Самійло Фінічук (р. н. невід.–1941),
  • Аркадій (1907–1944), Григорій (1915–1946) і Микола (1922–1945) Шафаруки,
  • Іван Швець (1923–1945),
  • Олександр Шергей (1922–1946),
  • Роман Шмирук (1924–1944),
  • Матвій Яворський (1930 р. н.).

За радянської влади репресовано 56 сільських родин. Із мобілізованих на фронти німецько-радянської війни чоловіків 4 загинуло, 14 пропало безвісти. У 1950-х рр. Мирове було бригадним селом колгоспу с. Кордишів.

Нині земельні паї селян орендує ТзОВ «Аграрія». Діють клуб, бібліотека, фельдшерський пункт, торгові заклади. У Мировому народився

  • поет, прозаїк, публіцист, громадський діяч Степан Бабій (1940 р. н.),
  • доктор історичних наук, громадська діячка Галина Стародубець (1964 р. н.).

Галина Стародубець видала книжку «Мирове – село Голибіси» (Житомир, 2011 р.).


БЕРЕЗИНА – хутір, приєднаний до с. Мирове. У роки національно-визвольних змагань загинув вояк УПА Степан Семенюк – уродженець с. Голибіси (нині Мирове).

Джерела:

Фарина, І. Мирове [Текст] / І. Фарина, І. Федечко // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. Т. 3. — Тернопіль, 2014. — С. 572—573 : фот.

Рекомендовані публікації

Залишити коментар

Цей сайт захищений reCAPTCHA і застосовуються Політика конфіденційності та Умови обслуговування Google.

Contact Us

We're not around right now. But you can send us an email and we'll get back to you, asap.

Not readable? Change text. captcha txt