ГОРБАЛЬ Микола Андрійович

 В Видатні діячі регіону, почесні громадяни регіону, Письменники | Літературознавці

ГОРБАЛЬ Микола Андрійович (10.09.1940 (за паспортом 06.05.1941), с. Волівець Горлицького повіту Краківського воєводства, Польща) — музикант, поет, правозахисник, член УГС, громадський і політичний діяч.

Під час депортації українців Польщі (1945-1947) провівши рік на Харківщині, родина Горбалів потрапила в с. Литячі Заліщицького району Тернопільської області.

Житлом для багатодітної родини стала колишня польська стайня. Місцеву школу Микола закінчив у 1957.  У 1961 році помер батько. Навчався на музичному відділі Чортківського педучилища. В період з 1968 по 1969 рік був студентом музично-педагогічного факультету Кам’янець-Подільського педагогічного інституту. У 1969 році перевівся на заочне відділення Івано-Франківського педагогічного інституту.

З вересня 1963 працював учителем музики в м. Борщів Тернопільської обл. З 1970-го — вчитель естетики Борщівського технікуму механізації, керував молодіжним ансамблем.  20 листопада 1970 року затриманий КДБ у Тернополі і 24 листопада цього ж року заарештований за звинуваченням у проведенні “антирадянської агітації і пропаганди”.

Йому інкримінували розповсюдження самвидавівської поеми “Дума”, в якій Радянський Союз зображався як тоталітарна держава, а Україна як колонія. У квітні 1971 року Тернопільський обласний суд засудив Миколу Горбаля  за ст. 62 ч. 1 КК УРСР до 5 років позбавлення волі і 2 років заслання.

Покарання відбував у колоніях Мордовії та Пермської області. В ув’язненні написав збірку віршів “Дні і ночі”. Окрім того, за свідченням Семена Глузмана Микола Горбаль разом з З. Антонюком виконували обов’язки “громадських писарів”:

“Доки наші наглядачі-чекісти натхненно боролися з присутністю в зоні зимової білизни та пружинних механічних бритв (“Не положено!”), тихі і зовні спокійні до байдужости Антонюк і Горбаль обкладалися безліччю книг та журналів і… писали, писали, писали.

Їхні “ксиви” несли світові іформацію про людей зони, її життя. І це була страшна зброя. Десятки, сотні тисяч чекістів і їхніх стукачів вишукували крамолу на волі, саджали до тюрем, таборів і психіатричних лікарень, а тут, у найпотойбічнішому місці цілковитої неволі й ізоляції писали Самвидав!”.  © Семен Глузман

16 листопада 1975 року був етапований на заслання в с. Парабель Томської області. Працював кочегаром, жив у вагончику. Неймовірно, але факт, але домігся навіть двотижневої відпустки. Усупереч заборонам дорогою додому зустрівся в Москві з О.Гінзбурґом, П. Григоренком, І. Нудель, у Києві з Л. Світличною.

Там же, в Парабелі, Миколі Горбалю пропонували роботу й житло під кінець заслання, проте… 24 червня 1977 року, знаючи про початок розгрому Української Гельсінкської Спілки, він їде в Київ, щоби вступити до неї. Цікава тут співзвучність з визначенням Дмитра Донцова ознак шляхетності –  гордість, нескореність, чесність, визнання закону вищої моральної сили над собою, віра в Бога, відвага.

Після арештів , незважаючи на обшуки, Микола Горбаль залишився чи не єдиним правозахисником не за ґратами, допомагав репресованим та їхнім родинам. Нового арешту чекати довелось не довго – 23 жовтня 1977 року.  21 січня 1980 року – суд і 5 років позбавлення волі в таборі суворого режиму.

23 жовтня 1984 року був етапований до Миколаївського СІЗО, де за добу до закінчення терміну йому пред’явили ордер на арешт, підписаний 10 жовтня 1984, за звинуваченням у “розповсюдженні наклепницьких вигадок, які паплюжать радянський державний і суспільний лад”.

“Хтось вивчав мови, хтось писав вірші, хтось нескінченно аналізував вголос газетні новини… У Горбаля був інший розпорядок дня. Віддавши батьківщині-мачусі щоденні 8 годин підневільної праці, він сідав писати. В умовах постійного нагляду, ризикуючи отримати новий термін, він писав правду про те, що є Архіпелаг Гулаг епохи Брежнєва”. © Семен Глузман. Як я став українцем.

Новий вирок – 8 років у таборі особливо суворого режиму та 3 роки заслання. Слідчі робили спробу схилити в’язня до покаяння і співпраці і тим купити собі свободу, та отримали тверду відмову. Микола Горбаль, як «особливо небезпечний рецидивіст», опинився в с. Кучино Пермської обл., де відбували покарання Василь Стус, Василь Овсієнко, Семен Скалич.

12 серпня 1988 року викликають з речами мене, Миколу Горбаля та Івана Кандибу. Які наші речі? Щось із білизни, а решта – книги. Речей не можна мати більше 50 кг, тим паче на етапі. Дві третини книг мені довелося залишити. Зек завжди напоготові до етапу: я книги заздалегідь відповідно поділив, що оцю торбу беру, а цю лишаю, потім домагатимуся, щоб їх мені прислали (ніхто їх не прислав). Три дні тримають нас у кімнаті побачень. Здогадуємося, що йдеться про звільнення…“.  ©  Василь Овсієнко

Богдана Горбаля звільнили 23 серпня 1988 року. Загальний термін ув’язнення — 16 років. З вересня 1988 року був секретарем Виконкому УГС, головою Київської організації УРП, депутатом Київської міськради (1990-1994).  У 1993 році забрав маму і брата Богдана до Києва.  Тоді ж працював редактором “Укртелефільму”. У 1994 році обраний народним депутатом України. У 1999 році створив Благодійний фонд “Галерея Богдана“. Член Міжнародного ПЕН-клубу з 1986.

За “визначний особистий внесок у відстоювання національної ідеї, становлення і розвиток Української незалежної держави та активну політичну і громадську діяльність” нагороджений орденами “За заслуги” III ст. (2005)  “За мужність” I ст. (2006) , “Орденом Свободи” (2009). Лауреат премії ім В. Стуса (1992). Перу Миколи Андрійовича належать: збірка поезій “Деталі піщаного годинника”, книга спогадів “Один із шістдесяти” (2001), численні публікації і навіть роман.

Ще в ХХ столітті етнограф та етнолог Лев Гумільов зауважив, що формування нації завжди пов’язане з наявністю в етносі критичної маси пасіонаріїв – осіб з непоборним внутрішнім прагненням рішучості та небайдужості змінити оточення.

При чому досягнення наміченої мети вони ставлять вище свого життя, тобто придушують у собі інстинкт самозбереження. Саме вони, ламаючи стереотипи та інертність оточення і суспільства, формують нові етноси, нові нації, нові держави.

На сторінках роману “Повернення” Микола Горбаль пише “про три дощі, пророчих три дощі. Перший дощ – дощ спокути. Україна вже пройшла його. Зараз ми маємо час очищення. І третій час благодаті Божої, це – дощ благодаті Божої, який буде. Так що все буде добре…”.

Джерела:

Горбаль. Деталі піщаного годинника [Текст] : зб. поезій і пісень. Київ, 1992.

Горбаль, М. Місто уповільненої дії [Текст] / М. Горбаль // Сучасність. – 2004. – № 1. – С. 140-144.

Майданович, Т. На вівтар України [Текст] : вірші / Т. Майданович; Передм. М. Горбаль // Дніпро. – 2001. – № 3-4. – С. 38 – 40.

Горбаль, М. Руський ліхтар, або Небо лемків [Текст] / М. Горбаль // Вітчизна. – 2005. – № 1-2. – С. 148-150.

Горбаль, М. [Вибрані вірші. Коротка біографія] [Текст] / М. Горбаль // Поезія із-за грат . – Київ, 2012. – С. 205-218.

Довгошия, П. “Повернення” Миколи Горбаля [Текст] / П. Довгошия // Літературна Україна. – 2015. – № 35 (17 верес.). – С. 5

Кучер, Н. Микола Горбаль. Повернення [Текст] / Наталя Кучер // Наша Віра. –  2016. – № 1 (січ.). – С. 14-15.

Стус, В. Лист на захист Миколи Горбаля [Електронний ресурс] / Василь Стус // Разом: громадське об’єднання. – Режим доступу: http://together.lviv.ua/index.php?id=1345, вільний.

Рекомендовані публікації

Залишити коментар

Цей сайт захищений reCAPTCHA і застосовуються Політика конфіденційності та Умови обслуговування Google.

Contact Us

We're not around right now. But you can send us an email and we'll get back to you, asap.

Not readable? Change text. captcha txt