МШАНЕЦЬ | Теребовлянський район | Тернопільська область

 В Адміністративно-територіальний устрій, ДОВІДКОВІ РЕСУРСИ, Історія регіону

МШАНЕЦЬ — село в складі Теребовлянської міської територіальної громади. Розташоване на лівому березі р. Мшанець (ліва притока Серету, басейн Дністра), за 10 км від районного центру і 1,5 км від залізничної станції Деренівка, обабіч шляху Луцьк–Тернопіль–Чернівці. До Мшанця належали хутір Валигори, польська колонія Вітосівка; приєднано хутір Вікторівка. Територія – 4,01 кв. км. Дворів – 406. Населення – 1043 особи (2014).

Поблизу села виявлено археологічні пам’ятки трипільської та черняхівської культур і Київської Русі. Перша письмова згадка – 1546 р., згодом згадане у 1555 р. як вотчина теребовлянського старости Б. Претвича. Назва Мшана виникла очевидно від давнього слов’янського імені, яке в своїй основі мало корінь «міх» або «мех». За іншими переказами назва села походить від слова “мішати” або від польського “мша” (служба Божа в костелі).

Краєзнавець М. Крищук у книзі “Топоніміка Тернопільщини” (2012 р.) виводить назву населеного пункту від слова “мох” – поросле мохом болото. Згодом село неодноразово згадується у 18 ст. Зокрема, на кам’яному хресті, що стояв за селом при шляху в бік залізничної станції Деренівка, була вибита дата – 1720 р.

Що саме в цей час село вже існувало, підтверджує такий документ: “Пам’ятний запис старостинської комісії із свідченням орендатора Христофора Вігурського про виступ мешканців села Мшанець Теребовлянського повіту Галицької землі у 1717 р. та звільнення з-під арешту селянина Івана, зятя осадчого Антона”.

Із історичних пам’яток, залишились три могили у різних частинах села: За Галіцьким, За Босим і При Хоростківській дорозі. Це – сліди страшних епідемій у 18 ст. 1785 р. Мшанець мав статус містечка. 1839 р. через село прокладена “цісарська дорога”. Залізниці через село не було, їздив тільки диліжанс (кінний екіпаж) з Чорткова до Тернополя. 1896 р. була побудована залізниця.

25 липня 1875 р. у Мшанці створене Товариство тверезості, яке на кінець цього ж року вже нараховувало 72 члени, у 1877 – 155, 1878 – 225 членів. 1880 р. в селі проживало 834 особи; функціонувала однокласна школа. Філія товариства “Просвіта” виникла у 1899 р. (першим головою був священик Кирило Лукашевич), у 1907–1908 рр. членами товариства стали практично всі жителі села.

Після Першої світової війни відновила роботу “Просвіта”, були організовані філії товариств “Луг”, “Сокіл”, “Січ”, “Сільський господар”, “Союз Українок”. 1902 р. велика земельна власність належала Софії Семінській (Левицькій). До Першої світової війни в селі було два ставки: один більший при шляху на початку села, другий – в центрі.

На фронтах Першої світової війни воював 41 чоловік, із них 16 – загинули. В УГА перебували хорунжий Петро Довгань, бунчужний Яків Шах; згодом вони були діяльними у товариствах “Просвіта”, “Сільський господар”, Повітовий Союз кооператив.

У 1920-х рр. руїни фільварку ґрафа Семінського, який знищили більшовики в 1920 р., купив начальник Копичинецької пошти Ян Солєцький, який у колишньому панському палаці, залишки котрого було перетворено на броварню, спорудив моторовий млин.

Також Солєцькі спорудили житловий й адміністративний будинки, й так звані “колиби” – житло для форналів, конюшню, корівник, складські приміщення. У 1935 р., коли стала до ладу Янівська електростанція, вони електрифікували господарство. Від вересня 1939 р. Мшанець – під радянською владою. Навесні 1940 р. на землях панського фільварку було започатковано радгосп, а через рік на решті території села створили ще й колгосп.

Від 6 липня 1941 р. до 22 березня 1944 р. село – під німецькою окупацією. Нацисти вивезли на примусові роботи до Німеччини щонайменше 15 людей, які після закінчення війни повернулися додому. 1944 р. на полях радгоспу функціонував військовий аеродром.

10 листопада 1944 р. в урочищі Валигори енкаведисти викрили криївку, в якій загинули командир боївки Петро Бараник та його побратими по зброї. На місці криївки, старанням товариства “Просвіта”, встановлено пам’ятний хрест Борцям за волю України (1994). Із мобілізованих на фронти німецько-радянської війни загинуло 40 чоловіків, 23 пропали безвісти. 1948 р. примусово утворили колгосп, від 1959 р. – радгосп “Мшанецький”.

Після цього в селі збудували їдальню, два продовольчих та промисловий магазини, кравецьку та шевську майстерні, АТС, школу; у приміщеннях старої школи запрацювали цехи з виробництва консервних кришок, вінків, перукарня, комплексний пункт ремонту побутової техніки; заасфальтовано всі вулиці, встановлено вуличне освітлення, відремонтовано клуб, згодом збудовано Будинок культури та інше; за селом споруджено став. Нині селянські паї орендує ПрАТ “Мшанецьке”.

ПАМЯТКИ:

  • мурована греко-католицька церква св. Димитрія (1905, реставрована 2012),
  • “фіґура” Матері Божої (2002, скульптор Я. Голець); дзвіниця (1928),
  • пам’ятник воїнам-односельцям, полеглим у німецько-радянській війні (1972),
  • пам’ятник Тарасові Шевченку (1993, скульптор Р. Липавка, реставрований 2012),
  • могила на місці поховання вояків УГА, які загинули 1919 р. (1930, реставрована 1990).

Працюють ЗОШ 1–2 ступенів, дитячий садочок, Будинок культури, бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт, відділення зв’язку, три торгових заклади, бар “Бровар”.

У Мшанці народилися:

  • інженер-будівельник, науковець, громадський діяч Модест Боровий (1934 р. н.),
  • громадський діяч у США Володимир Вавришин (1887–1962),
  • науковець, педагог, краєзнавець, громадський діяч Павло Вівчар (1926 р. н.),
  • меценатка у Канаді Меланія Доскоч (з дому – Пастернак; р. н. і см. невід.),
  • хормейстер, оперний, камерний співак (тенор), педагог Петро Лабатий (1949 р. н),
  • господарниця, громадська діячка Ганна Ручька (1913–1988),
  • військовик, письменник, краєзнавець, працівник культури Данило Сивицький (1938 р. н.),
  • господарник Михайло Явнюк (1891–1943);
  • у бурякорадгоспі працював агрономом Павло Загребельний; з дочкою священика Кливака одружився у 1933 р. композитор, дириґент, педагог Микола Колесса, який востаннє відвідав село у 1990 р., приїхавши на освячення відреставрованої могили УГА.

Про село вийшла книга Данила Сивицького “Нариси з історії села Мшанець” (2004).


ВАЛИ ГОРИ – хутір. До 1948 р. належав до Мшанця; розташований за 2 км від нього. Нині не існує.

ВІКТОРІВКА – хутір, приєднаний до с. Мшанець у 2008 р. До 2008 р. належав до Іванівської сільської ради. 1952 р. на хуторі було 12 дворів (63 особи); діяло відділення радгоспу “Мшанецький” (с. Мшанець), тому хутір і жителів не переселили, а залишили як працівників радгоспу. Від 2008 р. належить до с. Мшанець. Нині вулиця Довжанська.

ВІТОСІВКА (польське Witosówka) – мазурська (польська) колонія, що була заснована на землях ґрафа Семінського поблизу села Мшанець за 3 км на північний схід від нього.
17 грудня 1920 р. польський сейм видав два закони, що регулювали парцеляцію (розподіл) землі (занедбаної, понаднормової панської, державної) між новими польськими колоністами в Східній Галичині. Згідно з цими законами у 1921 р. виникло нове поселення Вітосівка, названа на честь тодішнього прем’єр-міністра Польщі Вінцентія Вітоса.

Усього сюди було переселено 70 поляків, котрі отримали 1200 морґів поля. Одному з господарств виділили аж 100 морґів. Між іншими земля була розподілена так: 12 господарств – до 6 морґів, 2 госп. – 7–8 морґів, 4 госп. – 8–10 морґів, 10 госп. – 10–20 морґів, 22 госп. – 20–30 морґів. Це було трохи більше, ніж розмір наділів жителів Мшанця, котрі або були безземельними (42 господарства) або мали наділи від четвертини до 9, максимум 15 морґів.

1 січня 1925 р. було утворено окрему сільську ґміну Вітосівка. Тоді ця місцевість належала до Гусятинського повіту. 1 липня 1925 р. адміністративним центром повіту стало місто Копичинці; відповідно змінив назву і повіт, а його частина відійшла до Теребовлянського повіту. 1 серпня 1934 р. в рамках реформи на підставі нового закону про самоуправління (23 березня 1933 р.) Вітосівка стала належати до нової сільської ґміни Мшанець Теребовлянського повіту. У січні 1940 р. за одну ніч із Вітосівки були вивезені всі колоністи, будинки розібрали для потреб колгоспу. Нині не існує.

Джерело

Грицишин, С. Мшанець [Текст] / С. Грицишин, Г. Івахів, Д. Сивицький, В. Уніят // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. Т. 3. — Тернопіль, 2014. — С. 298—299 : фот.

Рекомендовані публікації

Залишити коментар

Цей сайт захищений reCAPTCHA і застосовуються Політика конфіденційності та Умови обслуговування Google.

Contact Us

We're not around right now. But you can send us an email and we'll get back to you, asap.

Not readable? Change text. captcha txt