МОНАСТИРИХА | Гримайлівська громада | Тернопільська область

 В Адміністративно-територіальний устрій, ДОВІДКОВІ РЕСУРСИ, Історія регіону

МОНАСТИРИХА — село Гусятинського (до 2020; з 2021 —  Чортківського) району Тернопільської області в складі Гримайлівської територіальної громади. При Монастирисі були хутори: Вигода, Горіхівська Буда, Дубина, Коцурівка, Осовик та Стара Монастириха. Розташоване за 18 км від найближчої залізничної станції Скалат, біля підніжжя східних схилів Товтрової гряди. Через Монастириху пролягла дорога з твердим покриттям Гримайлів–Мала Лука. На східній околиці села бере початок із болота р. Біла Криниця (права притока Збруча, басейн р. Дністер). Територія – 2,13 кв. км. Дворів – 128 (2014 р.). Населення – 205 осіб (2014). Поблизу села виявлено археологічні пам’ятки пшеворської культури (1 ст. до н. е. – 1 ст. н. е. ) і культури Ноа (13–11 ст. до н. е.).

Назва походить, імовірно, від монастиря, який був на території хутора Стара Монастириха (у 14 ст. знищили ординці). У 1912 р. власник місцевого фільварка здійснив парцеляцію навколишніх земель, у результаті чого виникло поселення Монастириха. В листопаді 1918 р. тут проголошено владу ЗУНР; восени 1920 р. встановлено польську владу. В міжвоєнний період село – Скалатського повіту Тернопільського воєводства. Діяли філії “Просвіти” та інших товариств.

Після 17 вересня 1939 р. в Монастирисі встановлена радянська влада. Від січня 1940 р. до березня 1959 р. село – Гримайлівського району. Від 7 липня 1941 р. до 23 березня 1944 р. – під нацистською окупацією. В роки німецько-радянської війни у Червоній армії загинуло 14 чоловіків села.

Репресій зазнали 36 жителів села; зокрема, було засуджено до 5–25 років ув’язнення 21 особу (з них Софія Куліш (1927–1951) і Василь Прудиус (1898–1941) закатовані у тюрмах та концтаборах НКВС), депортовано у Сибір 8 осіб (Марія Фостаківська (1914–1956) померла на засланні), загинуло 7 борців ОУН і УПА: Йосип Ваврик (1912–1941), Степан Дуда (1929–1949), Дмитро Куж (1902–1941), Василь Охота (1930–1949), Дмитро Солодкий (1915–1941), Марія Фостаківська (1912–1947) і Матвій Фостаківський (1912–1947).

У 1945 р. польське населення вивезли до Польщі. У березні 1949 р. у селі було 92 двори, 294 жителів, працював клуб. Від березня 1959 р. до грудня 1962 р. село – Скалатського району, згодом до січня 1965 р. – Підволочиського; відтоді й донині – Гусятинського району.

ПАМ’ЯТКИ:

  •  церква Вознесіння Христового (1939; мурована, х. Вигода),
  • “фіґура” Матері Божої на честь “50 -річчя побудови церкви” (1989),
  • символічна могила УСС (1991).

Працює ЗОШ 1–2 ступенів, фельдшерський пункт, клуб. У Монастирисі народився громадський діяч Степан Борозний (1921 р. н.). На захід і південь від с. Монастириха простягаються вкриті лісом пасма Товтрової гряди, територія яких належить до державного заповідника “Медобори”.

Джерело

Монастириха [ Текст] / М. Задорожний, В. Уніят, В. Щавінський // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. Т. 2. — Тернопіль, 2014. — С. 87 : фот.

Рекомендовані публікації
Коментарі
  • Андрій
    Відповіcти

    Чому ви не додали брата мого прадіда Коцюбинський Євген Васильович ?

    • library
      Відповіcти

      доброго дня!
      вибачте, ресурс формується на базі офіційних друкованих джерел, у даному випадку Історії міст і сіл Тернопільщини; будемо вдячні за коротку біографічну довідку, яку й розмістимо на нашому порталі.
      дякую

Залишити коментар

Цей сайт захищений reCAPTCHA і застосовуються Політика конфіденційності та Умови обслуговування Google.

The reCAPTCHA verification period has expired. Please reload the page.