ЛУЧАКОВСЬКИЙ Володимир Дмитрович

 В Адвокати | Правники, Видатні діячі регіону, почесні громадяни регіону, Письменники | Літературознавці
ЛУЧАКОВСЬКИЙ Володимир Дмитрович (псевд. – Володимирко ; 19.03.1838, с. Ременів, тепер Кам’янко-Бузького p-ну Львівської обл. — 11.04.1903, м. Тернопіль) — адвокат, доктор права, громадський, культурно-освітній діяч, письменник, перекладач, член Наукового товариства ім. Т. Шевченка, Тернопільського наукового товариства та Наукового фізіографічного товариства (Краків), бурмистр Тернополя (1896—1903).

Народився 19 березня 1838 року в с. Ременів, тепер Кам’янко-Бузького р-ну Львівської обл. Від 1845 р. мешкав у с. Довжанка, нині Тернопільського p-ну Тернопільської обл. Навчався у Львівській гімназії (1850—1851) і Тернопільській (1853—1858) вищій державній гімназії, яку закінчив з відзнакою.

Правничу освіту здобув на юридичному факультеті Львівського університету (1858—1862). Обов’язкову шестирічну практику кандидата в адвокати відбув у Тернополі в адвокатській канцелярії Леона Размінського (1867—1872). Ступінь доктора права здобув у Яґеллонському університеті в Кракові (1867).

У 1872 році відкрив у Тернополі власну адвокатську канцелярію і став у місті першим серед українців адвокатом. Не був теоретиком права, але залишив помітний слід в українському правознавстві кінця ХІХ ст.:

  • переклав українською мовою австрійський «Карний закон» і «Карну процедуру»,
  • зібрав матеріали до української правничої термінології, які були використані Костем Левицьким для укладення «Ні­мецько-українського словаря висловів правничих і адміністраційних» (НТШ, Львів, 1893 р.).

Крім успішної адвокатської діяльності був активним українським громадським та культурно-освітнім діячем. Зокрема, у 1893 р. був організатором «Руської Бурси в Тернополі» – гуртожитку для незаможних українських гімназистів, а статут цього товариства затверджений за часів його бурмистрування (1899), очолював правління.

Виступив одним з ініціаторів створення філії товариства «Просвіта» в Тернополі й на установчих зборах (29.09.1875) обраний головою філії, однак Галицьке намісництво відмовилося затвердити статут філії.

На других загальних зборах філії (29.06.1876) знову обраний головою філії, рескриптом  Галицького намісництва (25.08.1876) діяльність філії була дозволена аж з 23 вересня того самого року. На третіх загальних зборах (10.05.1877) філії обраний заступником голови філії. Виступив співорганізатором:

  • українських товариству Тернополі: «Міщанське братство», «Приятелі музики»,
  • освітніх закладів: Вищого інституту для дівчат (згодом — учительська семінарія).

Ініціатор етнографічної виставки в Тернополі (1887), член Наукового товариства ім. Т. Шевченка у Львові (1902), голова комітету з відновлення діяльності благодійної установи — притулку для старих і немічних, відомої як «Фундація князя Костянтина Острозького» (1884).

З метою пробудження серед тернопільських міщан української національної свідомості виступив співорганізатором товариства «Руська бесіда» (1884)  осередку культурного життя українців та став його головою.

В. Лучаковський був доволі заможною людиною, мав нерухомість та власну канцелярію, які люб’язно надавав для потреб української громади. Так, в його канцелярії тривалий час відбувалися збори українських товариств «Руська бурса» і філії «Просвіти».

За політичними переконаннями В. Лучаковський був прихильником народовців — суспільно-політичної течії серед молодої української інтелігенції ліберального напрямку, яка стояла на позиціях єдності галицьких й наддніпрянських українців та окремішності від польського і російського народів, ставила своєю метою оборону конституційних прав галицьких українців і рівності з іншими народами АвстроУгорщини та вимагала поділу Галичини на українську і польську.

У 1885 р. був в числі співорганізаторів політичної організації галицьких народовців «Народна Рада». В. Лучаковський був активним діячем не тільки українських товариств, але й
інших наукових та економічних установ.

Будучи членом науково-краєзнавчого товариства «Тернопільський науковий гурток» (Kółko Naukowe Tarnopolskie) проводив на Поділлі етнографічні дослідження, а на загальних зборах товариства 12 квітня 1892 р. обраний до його правління.

Виступив ініціатором формування в товаристві різних наукових колекцій, що мали ілюструвати історію та культуру Поділля. У першому щорічнику товариства «Rocznik Kółka Naukowego Tarnopolskiego» за 1892 p. опублікував зібрані етнографічні матеріали: загадки, прислів’я, приповідки під назвою «Причинок до етнографії Галицького Поділля», що були високо оцінені Іваном Франком, який помістив їх у збірнику «Галицько-руські народні приповідки» (1901 p.,
Т.1).

Лучаковський був членом «Наукового фізіографічного товариства» у Кракові. З відкритим 7 лютого 1884 р. в Тернополі філії «Крайового банку» (Bank Krajowy Królestwa Galicyi i Lodomeryi z W Księstwem Krakowskiem) став членом її дирекції.

Окрім активного громадського житія, В.Лучаковський зі студентських часів займався літературною творчістю. Його перший вірш був опублікований у виданні «Зоря Галицька» (1860). На початку 1870-х pp. виступив в якості співукладача «Читанки руської для нижчих класів середніх шкіл».

Серед літературних доробків можна виділити наступні:

  • поема «Смерть князя Олега» (1866),
  • комедія «Неспокійні женихи»,
  • збірка поезії «В’язанка желаній» (1885),
  • збірка статей-біографій «Антін Могильницький» та «Ярослав Осмомисл»,
  • а також збірки оповідань і гуморесок.

У 1867-69 pp. входив до редакції часопису «Правда», де й опублікував гуморески «Пан Бонніфат», «Пригоди в моїй поїздці». Гумореска «По матурі» була опублікована в альманасі «Ватра». Власну поезію, оповідання, журналістські статті публікував в «Правді», «Ділі», «Зеркалі», «Родимому листку» та виданнях «Просвіти».

В. Лучаковський також прославився перекладами з німецької та польської драматургії для українського театру «Руська бесіда», для якого переклав майже 20 невеликих п’єс, зокрема:  твори Олександра Фредра (водевіль «Весілля у багачки», «Іспит на мужа» (1886), «Несподівані женихи»).

Серед перекладацького доробку є знаменита поема Адама Міцкевича «Фарис». Найпомітнішою діяльністю Володимира Лучаковського для громади міста Тернополя стала праця в магістраті, що тривала близько тридцяти років.

Спочатку — як радний та асесор магістрату, потім — заступник бурмистра (1876—1885; 1894—1896), а від 3 березня 1896 р. і до самої смерті 11 квітня 1903 р. — бурмистр міста.

Чимало
зробив для впорядкування й розвитку Тернополя:

  • за його керівництва розпочалося будівництво нового приміщення української гімназії,
  • збудовано електростанцію та освітлено місто (1901), а також громадські установи й приватні помешкання,
  • введено в дію телефонну мережу (1897),
  • прокладено водогін, каналізаційну систему,
  • закладено парк,
  • завершено будівництво міської лікарні,
  • відкрито пам’ятник Адаму Міцкевичу (1897),
  • засновано «Парк Здоров’я» (в народі парк називали «Лучаківка» або «Володимирівка»).

За період його керівництва магістратом розпочалася забудова міста за європейським зразком, зведено низку споруд цивільного та релігійного призначення, які й тепер є окрасою міста. Освіта та освітні заклади за час бурмистрування В. Лучаковського набули суттєвого прогресу: було відкрито нові навчальні заклади або збудовано для них нові приміщення.

За його ініціативи у 1901 році збудовано нове приміщення для Вищої реальної гімназії в Тернополі (тепер — Українська гімназія ім. І. Франка). Помітним є його вклад у відкриття в Тернополі української гімназії.

На шкільній комісії Галицького сейму виступив з підтримкою відкриття у Тернополі української державної гімназії: у 1898 р. відкрито паралельний перший український клас у гімназії, у 1902 р.
українська гімназія отримала приміщення колишньої реальної гімназії, як самостійну державну українську гімназію відкрито лише 1911 р. і перенесено до новозбудованого приміщення.

Як очільник міста, Лучаковський відзначався турботою про інтереси міщан усіх національностей.
Був одружений з Амалією Громницькою, їхній син Тадей (15.11.1873—1947) працював радником Касаційного суду у Відні, після Другої світової війни переїхав до Львова, де й помер.

Підсумовуючи життєвий шлях В. Лучаковського, цілком слушно було б згадати влучні слова Євгена Олесницького:

«…як знаменитий юрист і першорядний адвокат, мав велику повагу в місті та симпатію всіх без винятків…» та залишив по собі «…пам’ять свідомого, щирого і діяльного русина, а при цьому культурної людини, якого може не оцінили відповідно сучасности, а якому в історії нашого розвою в Галичині належиться почесна згадка».

Володимир Лучаковський помер 11 квітня 1903 р. в Тернополі, де й похований на Микулинецькому кладовищі.

Відзначення заслуг В. Лучаковського започатковане відразу після його смерті. У 1908 р. магістрат Тернополя назвав його іменем «Парк Здоров’я» (нині територія с. Великі Гаї) та одну з вулиць міста.

У 1910 р. художник Л. Клєандр написав його портрет, який зберігається у фондах Тернопільського художнього музею.

У наш час засновано фонд розвитку міста Тернополя імені Володимира Лучаковського, а у 1996 р. його іменем названа вулиця на масиві «Дружба».

У 2008 р. на замовлення Тернопільської міської ради телекомпанія TV-4 зняла фільм-дослідження про Володимира Лучаковського.

19 березня 2003 р. в Тернополі відбулися урочистості з нагоди 165-ї річниці від дня його народження, а в серпні того самого року відкрито меморіальну таблицю на вулиці його імені

У 2011 р. з нагоди 173-ої річниці від дня народження видатного діяча в приміщенні Тернопільської міської ради відкрили меморіальну таблицю.

Творчу спадщину Володимира Лучаковського складають його поезія, прозові твори, етнографічні дослідження, переклади. Листування з Іваном Франком доступне, зокрема, в мережі Інтернет.

Фахова адвокатська, громадська, культурно-освітня, літературна, перекладацька діяльність широко висвітлювалася на сторінках тогочасної преси. Цінні згадки про творчість В. Лучаковського подає Іван Франко у нарисі історії українсько-руської літератури до 1890 р. та характеризує його ж романтика в літературі.

Біографічні довідки про В. Лучаковського поміщені в «Енциклопедії українознавства», «Encyclopedia of Ukraine», «Тернопільському енциклопедичному словнику», «Українській загальній енцикльопедії», а також в інших збірниках та енциклопедичних виданнях.

Джерела

Бойцун, Л. Ім’я Лучаківського на карті міста І Любомира Бойцун  [Текст] / Л. Бойцун //  І: незалежний культорологічний часопис. –Львів, 2010. – № 63. – С. 236–239.

Головин, Б. Лучаківський Володимир Дмитрович [Текст] / Б. Головин  // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. – Тернопіль, 2005. — Т. 2 : К – О. — С.409–410.

Петрів, М. Й. Лучаковський Володимир Дмитрович [Текст] /  Петрів, М. Й. // Петрів, М. Й. Українські адвокати: державні, громадські, політичні та культурноосвітні діячі кінця XIX — першої половини XX ст. — Кн. 1. = Ukrainian advocates: state, socio-political, cultural and educational activists of the late XIX — first half of the XX century. — Vol. 1. — Київ, 2014. — С. 215—226 : фот. — (Бібліотека Адвокатури України; Т. 1 = Library of the Advocacy of Ukraine; Vol. 1). — Режим доступу: http://shron1.chtyvo.org.ua/Petriv_Mykhailo/Ukrainski_advokaty_derzhavni_hromadski_politychni_ta_kulturno-osvitni_diiachi_kintsia_XIX_-_pershoi.pdf, вільний.

Recent Posts

Залишити коментар

Цей сайт захищений reCAPTCHA і застосовуються Політика конфіденційності та Умови обслуговування Google.

Contact Us

We're not around right now. But you can send us an email and we'll get back to you, asap.

Not readable? Change text. captcha txt