ЛОЗОВА | Тернопільський район | Тернопільська область

 В Адміністративно-територіальний устрій

ЛОЗОВА — село Тернопільського району Тернопільської області, у складі Байковецької ОТ. Розташоване на річці Гніздечна, на півночі району. До 2015 року — центр Лозівської сільської ради, якій підпорядковане село Курники. Від вересня 2015 року ввійшло у склад Байковецької сільської громади. Розташоване на правому березі р. Гніздечна (правий витік Гнізни, басейн Серету, сточище Дністра), за 10 км від м. Тернопіль і 2 км від найближчої залізничної станції Курники. Площа населеного пункту – 1,9 кв. км. Середня висота над рівнем моря – 305 м. Дворів – 181. Населення – 660 осіб (2014). Поблизу Лозови виявлено археологічні пам’ятки пізнього палеоліту, трипільської, черняхівської і давньоруської культур; монети Римської імперії.

Перша письмова згадка – 1463 р. згідно з актом поділу володінь між князями Збаразькими – Василієм, Семеном, Солтаном; власність Василія. Назва походить, імовірно, від місця розташування – у лозах, верболозах.

У другій половині 16 ст. поселення – власність Олександра Збаразького. У 16 ст. поблизу села пролягав польсько-литовський кордон, до кінця 19 ст. біля Лозової і Шляхтинців зберігався прикордонний стовп, поділений на 4 частини:

  • у верхній частині правої сторони було зображено голову вола,
  • в нижній частинні – однораменний хрест;
  • у верхній частині лівої сторони – двораменний хрест,
  • у нижній частині – будинок.

На початку 17 ст. у селі – 41 дим (будинок). 1656 р. в селі була дерев’яна церква, яку розібрали у 1917 р. 1862 р. споруджено костел св. Станіслава. До кінця 19 ст. велика земельна власність належала ґрафині О. Борковській; у 1910 р. – публіцисту ляків; функціонували однокласна школа, фільварок, млин, ставок та корчма.

Діяли філія товариства “Просвіта” та польські організації; зокрема “Малопольське землеробне товариство” мало цегельню; цікавим артефактом була цегла з латинським логотипом “Lozowa”, з якої споруджено Народний дім, школу і будинки; на деякі цеглини донедавна натрапляли при розбиранні старих будинків.

1932 р. працювали двокласна школа і млин. Упродовж 1934–1939 рр. село – центр ґміни, до якої належали Байківці, Курники Шляхтинецькі (нині Курники), Русанівка (нині хутір приєднаний до с. Байківці),  Стегниківці й Шляхтинці.

10 лютого 1940 року радянська влада виселила з села 98 осіб, здебільшого поляків. Під час німецько-радянської війни в Червоній армії загинули або пропали безвісти 24 уродженці села.

В ОУН і УПА перебували, загинули, репресовані близько 15 осіб; більшість – переселенці із сіл Нове Село Любачівського і Польнятичі Ярославського повітів (нині Польща); у власній домівці переховував вояків УПА Михайло Білобровець.

 

У ніч із 28 на 29 грудня 1944 р. у селі було вбито 106 осіб, здебільшого поляків; автори деяких польських видань стверджують, що цей напад здійснила сотня УПА “Бурлаки”, яка чотири дні перед тим провела таку акцію у с. Ігровиця. У першій половині 1945 р. місцевих поляків виселили в Польщу, на їхнє місце прибули українці з Грубешівського, Любачівського, Рава-Руського, Сяноцького, Сокальського, Ярославського і Томашівського повітів (нині Польща).

8 червня 1947 р. працівники МДБ побили учнів 4-класу, яких підозрювали у написанні антисталінських закликів; 5 липня того ж року в селі відбувся бій між більшовиками і чотирма повстанцями. У 1948 р. костел функціонував як церква, у 1960-х роках її закрили (будівлю використовували під колгоспний склад).

У 1975 р. костел зруйнували як нібито такий, що не має архітектурного та історичного значення; на його місці у 1987 р. спорудили школу. “Фіґури”, що були у селі, вивезли на цвинтар у с. Шляхтинці. 1979 р. в Лозовій збудували Тернопільську радіотелевізійну станцію – телевежу висотою 256 м.

У лютому 1990 р. у селі створили осередок НРУ, з ініціативи якого організували оргкомітет із будівництва церкви. 18 червня 1995 р. перезахоронено на цвинтарі у с. Шляхтинці вояків УПА, полеглих весною 1945 р. у Шляхтинецькому лісі і похованих у Лозовій.

ПАМ‘ЯТКИ:

  • церква святих Верховних Апостолів Петра і Павла (УГКЦ, 1999, мурована),
  • “фіґура” Матері Божої (1990-і),
  • пам’ятний хрест для захисту від стихійних лих

Діють НВК “ЗОШ 1–3 ступенів-дитячий садочок”, Будинок культури, бібліотека, ФАП, ветиранарна дільниця, 2 торгових заклади, народний аматорський фольклорно-обрядовий ансамбль “Горлиця”, спортивний клуб “Бескиди”; земельні паї орендують ТОВ “Дружба” і ПП “Агролідер”. Щороку в селі традиційно проводять турнір із мініфутболу на кубок ім. Василь Гоцка, який його започаткував.

У Лозовій народилися:

  • поет Володимир Дячун (1947 р. н.),
  • педагог, громадськополі тичний діяч Антон Костик (1954 р. н.),
  • громадський діяч, краєзнавець Олег Стефанишин (1968 р. н.),
  • польський художник Маріан Стронський (1892–1977),
  • господарниця, громадська діячка Наталія Янкевич (1967 р. н.).

Проживав учасник національно-визвольних змагань, громадський діяч Богдан-Святослав Стасів; душпастирювали громадсько-культурний діяч, етнограф Григорій Барвінський, релігійний діяч, літератор Олександр Малицький,

Працювали історик, громадськоосвітній діяч Богдан Головин, археолог і краєзнавець Микола Левчук, господарники, громадські діячі Мирослав Кубант і Ярослав Мричко;  перебували поет Маурицій Ґославський, громадсько-політичний діяч Роман Купер.

Джерело

Стефанишин, О. Лозова [Текст] / О. Стефанишин, В. Уніят-Карпович // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. Т. 3. — Тернопіль, 2014. — С. 393—395 : фот. кольор.

Рекомендовані публікації

Залишити коментар

Цей сайт захищений reCAPTCHA і застосовуються Політика конфіденційності та Умови обслуговування Google.

Contact Us

We're not around right now. But you can send us an email and we'll get back to you, asap.

Not readable? Change text. captcha txt