ЛАСКІВЦІ | Теребовлянський район | Тернопільська область

 В Адміністративно-територіальний устрій, ДОВІДКОВІ РЕСУРСИ, Історія регіону

ЛАСКІВЦІ — село Теребовлянського району Тернопільської області,  в складі Теребовлянської міської територіальної громади. Розташоване на берегах р. Перейма (права притока Серету, басейн Дністра), за 35 км від районного центру і 25 км від найближчої залізничної станції Деренівка. До Ласківців приєднані хутори Йосипівка (Юзефівка) та Кульчики. Територія – 3,28 кв. км. Дворів – 667. Населення – 1785 осіб (2014).


За даними монографії Яна Бейгера, розкопок польського поміщика Мислаковського і переказами старожилів, Ласківці – давнє поселення, засноване у 12 ст. Перша письмова згадка за даними Б. Пиндуса – 1431 р., згодом згадане у 1448 р. У документах село називалося Ластківці й Ластівці.  Назва походить, імовірно від ластівок, що тут гніздилися. Краєзнавець М. Крищук назву виводить від слів “ласка”, “ласкаве” – привітне; за іншими даними від назви тварини – ласиці (ласки).

За 2 км на північ від села є долина Кузьмінець за переказами тут було первісне село з однойменною назвою, яке знищив хан Батий в 1241 р. Мешканці поховались в очеретах і на своє давнє поселення вже не повертались, а поселились на новому місці, подалі від шляху. Нове поселення назвали Ластівці. Назва Ласківці остаточно закріпилась після 1-го поділу Польщі 1772 р. Село належало польському шляхтичеві Звинчковському, а згодом перейшло до родини Потоцьких.

В період облоги Теребовлянського замку в 1674 р. в Ласківцях розташовувалися турецькі обози і санітарні частини.
На цьому місці залишився турецький цвинтар (його досліджував вчитель історії Перемишлянської гімназії Володимир Загайкевич). Під час польсько-турецької війни 1676 р. в селі побували турецька кіннота та козацькі відділи гетьмана Петра Дорошенка, який ішов походом на Бучач.

1712 р. збудовано греко-католицьку церкву святого Архістратига Михаїла. Парохами були о. Лісенецький, Євстахій Кончаковський, Йосип Вацкевич, Антін та Йосип Остаповичі, Андрій Чемеринський, Дмитро Головацький. У 1860 р. на дідича села Юзефа Громніцького напали польські повстанці, які вимагали виплатити їм контрибуцію. Пана врятували селяни. Із вдячності за врятоване життя Громніцький виділив 60 тисяч ринських на будівництво мурованої церкви.

1864 р. церкву Успіння Матері Божої урочисто освятив о. Дмитро Головацький. Після нього парохами служили Кипріян Білінський, Діонісій Білінкевич (1909 р.), Лаврентій Ткачук, Михайло Рокіцький (1929 р.); від 1947 р.: Іван Панчишин, Павло Онук, Михайло Павка, Василь Сабат. У 2004 р. побудували ще одну церкву Успіння Пресвятої Богородиці (УГКЦ, священики Андрій Лахман, Роман Покиданець).

На галицьких землях за часів Австрії майже рік була пошесть холери, що припинилася лише взимку 1832 р. Від цієї пошесті в Ласківцях загинуло близько 500 селян. Приблизно від 1800 р. власником села був пан Юзеф Громніцький, якому належало 1439 га орної землі, 120 корів, 90 коней (його нащадки проживали тут до 1939 р.).

Першу світську і державну однокласну школу відкрили у 1826 р., а в 1855 р. збудовали шкільне приміщення, яке використовують донині. У 1870 р. школа стала трикласною, між двома світовими війнами – чотирикласною. За період діяльності школи директорами працювали: Йосип Дябельскі, Олексій Долінський, Андрій Пасіка (1890–1929 рр.; організував філію товариства “Просвіта”), Микола Андрухів, С. Бобрик, Драгомитецький, Гайошко, Лашко, Цибульський, Яблонський, Д. Колодзій, В. Бакун, М. Вихованський, М. Брездень, Г. Крючко, В. Сивак, В. Михайлістий, М. Зарівна, Б. Парастюк, М. Субчак. Нині школу очолює В. Ониськів.

1880 р. в селі проживали 2246 осіб. У 1892 р. у селі відкрилась читальня “Просвіти” (очолювали Кузьма Мотас, Володимир Апостол, Ілля Рогатинський), при ній діяв аматорський драмгурток, учасниками якого стали члени товариства “Січ” (засноване 1907 р.); 1908 р. організовано змішаний церковний хор.

У 1910 р. побудувано цегляний Народний дім, в якому були глядацька зала, кімнати для бібліотеки та споживчої кооперації. 1910 р. засновано гурток філії товариств “Сільський господар”, “Союзу Українок”. Під час Першої світової війни книги, театральні декорації, а також документи кооперативи було знищено. У читальні військові влаштували лазню.

1938 р. навколо читальні “Просвіти” об’єдналися 524 члени, у т. ч. понад 200 жінок. 1930 р. Ольга Пасіка організувала читальний хор, який 1938 р. на фестивалі просвітянських хорів у Теребовлі здобув перше місце.

В УСС і УГА воювали Василь, Володимир і Матвій Апостоли, Василь Барила, Антін і Степан Біліви, Антін, Іван та Михайло Будзанівські, Василь, Іван і Микола Ваврики, Валько, Дмитро і Микола Видаші, Василь, Дмитро, Йосип, Михайло і Петро Грошки, Петро Давибіда, Дмитро і Йосип Заставні, Антін, Григорій та Степан Когути, Василь, Микола і Павло Коробії, Антін Левенець, Осип Маланюк, Степан Мацьків, Василь, Микола, Михайло і Петро Мотаси, Антон і Михайло Нищі, Михайло Ониськів, Петро Палій, Богдан Пасіка, Іван Петрик, Василь Плекан, Микола і Юрій Поперечні, Леонтій Притула, Ілько Рогатинський, Йосип Семців, Антін, Василь, Іван, Йосип, Петро та Юрій Сиваки, Іван і Михайло Сніжки, Юрко Стасишин, Іван Стрик, Теслюк, Микола Фіголь, Чайковський, Іван Юрчишин, Михайло Яцентий.

У 1920-х рр. Ян Громніцький перебудував мурований двір, біля якого був великий парк. Організовано підпілля ОУН (очолював Василь Семців), діяла також група КПЗУ. Після заборони “Лугу” сільська молодь організувалась у духовий оркестр (понад 50 осіб). 1939 р. в селі проживали 3820 осіб.

Від вересня 1939 р. Ласківці – під радянською владою. У січні 1940 р. почалися арешти активістів громадського життя у селі, зокрема були ув’язнені медсестра та керівник “Союзу Українок” Зофія Григорович, учитель Йосип Заводовський, Володимир Апостол, Володимир Ваврик, Мар’ян Давибіда, Петро Когут та ін. Чимало людей урятував від арештів голова сільської ради Михайло Бойко, за це його усунули з посади.

Від 7 липня 1941 р. до 24 березня 1944 р. село – під німецькою окупацією. Нацисти 40 юнаків та дівчат вивезли на примусові роботи до Німеччини. На всій поміщицькій землі було створено німецьке державне господарство. Із мобілізованих на фронти німецько-радянської війни загинули 80 чоловіків, 107 пропали безвісти, подальша доля двох невідома.

Після другого приходу радянської влади почалася нова хвиля масових арештів “ворогів народу”, переслідування членів ОУН. 1946 р. у Ласківцях поселилися понад 30 родин переселенців із Рави-Руської та Сокаля, що на Львівщині.
У 1949 р. примусово організовано дві сільськогосподарські артілі, які згодом об’єднали в колгосп. Колективне господарство мало 2855 га земельних угідь, на яких вирощували зернові, зернобобові й технічні культури, тютюн.

Нині селянські земельні паї обробляють ПАП “Крок” і “Конкурент”, ТзОВ “Ласковецький Бровар” та власники паїв. 1946 р. у селі відкрили амбулаторію, 1953 р. – пологовий будинок, 1955 р. – дільничну лікарню, яку 1973 р. переоблаштували під лікарську амбулаторію.

ПАМ‘ЯТКИ:

  • дві церкви Успіння Пресвятої Богородиці (1864, відновлена в 1928, УПЦ КП; 2004, УГКЦ),
  • капличка на місці поховання панів Громніцьких,
  • пам’ятники:
    • воїнам-односельцям, полеглим під час німецько-радянської війни (1960),
    • Хрестителеві України – князю Володимирові Великому (1995, на кошти Василя Сивака з Канади),
  • погруддя Т. Шевченка (2004, скульптор Д. Пилип’як),
  • хрест на честь скасування панщини (друга пол. 19 ст.),
  • “фіґури” на місці церкви святого Архістратига Михаїла (1910), Божої Матері на честь знесення в селі останньої корчми і припинення пияцтва (1875, 2008 реставрував Іван Грошко),
  • пам’ятний знак на честь 555-річчя села (2003),
  • символічна могила УСС (1936, відновлена 1944, 1991),
  • могила  із залізним хрестом на місці поховання у 1946 р. трьох вояків УПА (відновлена 1992).

Діють ЗОШ 1–3 ступенів (2008 р. тут відкрили пам’ятну дошку о. Маркіянові Когуту), дитячий садок “Ластівка”, Будинок культури, бібліотека, амбулаторія загальної практики та сімейної медицини, аптека, відділення зв’язку, пожежна охорона, сім торгових закладів. Село газифіковане від 2003 р.

У Ласківцях народилися:

  • педагог, четар УГА Василь Апостол (1895–1937),
  • господарник, громадсько-політичний діяч Михайло Апостол (1961 р. н.),
  • вчений-гідробіолог Орест Арсан (1941 р. н.),
  • вчений-біолог, композитор Мирослав Будзанівський (1934–1985),
  • релігійний діяч, теолог Михайло-Мирослав Ваврик (1908–1984),
  • учасники національно-визвольних змагань Михайло (1917–р. см. невід.) і Олекса (“Грім; 1916–1990) Давибіди,
  • дириґент, педагог, музикознавець, композитор Богдан Дерев’янко (1942 р. н.),
  • громадсько-політичний діяч, господарник Роман Заставний (1972 р. н.),
  • художниця (декоративно-ужиткове мистецтво) Галина Ковальчук (1946–2001),
  • священик, літератор Матвій (Матей) Когут (ієромонах Маркіян; псевд. Данило Паломник; 1908–1998),
  • хореограф, тренер Надія Кордюкевич (1969 р. н.),
  • один із перших українських поселенців у Арґентині Іван Кривий (р. н. і см. невід.),
  • релігійний діяч, протоігумен Іван Кушнір (1912–1988),
  • вчений-біолог Юліан Матіяш (1939–1997),
  • краєзнавець, літературознавець, публіцист, редактор, громадсько-політичний діяч Михайло Ониськів (1941 р. н.),
  • педагог Богдан Пасіка (1900–1937),
  • вчений у галузі математики, краєзнавець Михайло Петрик (1959 р. н.),
  • релігійний діяч Дмитро Поперечний (1911–р. см. невід.),
  • медичний працівник, педагог, літератор, громадська діячка Ольга Розалюк (1943 р. н.),
  • народна майстриня-вишивальниця, писанкарка Стефанія Семців-Бабій (1947 р. н.),
  • педагог, громадський діяч Василь Сивак (1928–2005),
  • священик, літератор, краєзнавець Іван Сивак (1952 р. н.),
  • учасник національно-визвольних змагань Михайло Сивак (“Шведь”; 1911–1946),
  • релігійний діяч у Канаді Порфирій Петро Сивак (1909–1951),
  • спортсмен, тренер (велоспорт) Богдан Сніжок (1946 р. н.),
  • священик, громадський діяч Лаврентій Ткачук (1879–1933),
  • польський актор театру і кіно, театральний режисер, громадсько-культурний діяч Адольф Хроніцький (1912–1989),
  • вчений у галузі медицини, лікар Стефанія Юсько (1918–2007);

Багато добрих справ для села роблять його уродженці Богдан (1952 р. н.) і Йосип (1957 р. н.) Ваврики; підприємці Василь Ваврик (1958 р. н.), Роман Когут (1975 р. н.) і Богдан Пелих (1956 р. н.); аграрії Роман Апостол (1960 р. н.) та Іван Грошко (1959 р. н.).

У 2003 р. в Тернополі вийшла книга М. Ониськіва “Ласківці: фрагменти історичного потоку” (нова редакція – 2012).


ЙОСИПІВКА (ЮЗЕФІВКА) – хутір, приєднаний до с. Ласківці; розташований за 3 км на південний захід від нього. На початку німецько-радянської війни майже усі жителі з хутора Йосипівка (92 особи) виїхали в Польщу та східні області України. Нині не існує.

КУЛЬЧИКИ – хутір, приєднаний до с. Ласківці; розташований за 1,5 км на північний захід від нього. Відомий від 18 століття; у 1860-х рр., згаданий як присілок Ласківців. На початку німецько-радянської війни майже усі жителі з Кульчиків (проживало 290 осіб) виїхали в Польщу та східні області України. Нині вулиця села.

Джерело

Ониськів, В. Ласківці [Текст] / В. Ониськів, Г. Івахів, М. Ониськів, М. Прадко // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. Т. 3. — Тернопіль, 2014. — С. 288—291 : фот.

Рекомендовані публікації

Залишити коментар

Цей сайт захищений reCAPTCHA і застосовуються Політика конфіденційності та Умови обслуговування Google.

Contact Us

We're not around right now. But you can send us an email and we'll get back to you, asap.

Not readable? Change text. captcha txt