ЛАДИЧИН | Теребовлянський район | Тернопільська область

 В Адміністративно-територіальний устрій, ДОВІДКОВІ РЕСУРСИ, Історія регіону

ЛАДИЧИН  — село Теребовлянського району Тернопільської області, в складі Микулинецької селищної територіальної громади. Розташоване на берегах р. Нішла (Водава; права притока Серету, басейн Дністра), за 16 км від районного центру і 9 км від найближчої залізничної станції Микулинці–Струсів. До Ладичина належали хутори Владіївка, Ладичинський, Парк. Територія – 4,24 кв. км. Дворів – 415. Населення – 1244 особи (2014). Поблизу Ладичина виявлено археологічні пам’ятки скіфського часу і давньоруської культури.

За переказами, у 14–15 ст. Ладичин мав статус містечка, власність владики, мабуть, його засновника, називався Владичин; прикордонне городище Теребовлянського і Галицького князівств. Донині залишилася назва Галицька гора (на степах Панталихи за Ладичином), яка свідчить про те, що за нею були вже володіння галицьких князів.

Перша письмова згадка – 1564 р., коли Ладичин з містечка став селом. Окремі частини села (вулиці) мали назви, що збереглися донині: Волиці, Горб, Кут, Піддвір.

Назва походить, за однією з версій, від язичницької богині весни, молодості, краси Ладо. За леґендами, між селами Ладичин, Варваринці (на Волонці), Дворіччя (на місці Клембані) розташовувався праслов’янський головний храм (капище) Ладо. За іншим переказом, назва – від “ладити (лагодити)” – жити в мирі чи ладно чинити.

1880 р. в селі проживало 1510 осіб, функціонували двокласна школа і позичкова каса. У 1902 р. велика земельна власність належала Ю. Рейовій. У Ладичині діяли Братство тверезості (1875), філії товариств “Просвіта” (організатори М. Лапчинський і священик М. Світенький); “Січ” (1929); згодом – “Луг”, “Сокіл” (ініціатори створення цих організацій – В. Фуртак та Осип Станимир).

Перед Першою світовою війною збудували дім читальні “Просвіта” (голова М. Ярош, у 1914 р. його вивезли росіяни), при якій діяли хор, духовий оркестр та драмгурток.  Під час Першої світової війни в Леґіоні УСС воювали М. Гладкий, К. Дорош, Я. Лапчинський (1900–р. см. невід.), М. Пилипів, А. Скакун, М. Фуртак (стрілецький лікар), К. Яремчук, М. Яремчук, М. Ярош та інші.

У битвах в Галичині та в Карпатах під час російського наступу 1914–1915 рр. брали участь М. Гарматій, В. Фуртак, О. Фуртак. В УГА воювали Павло Кур’євич (1901–1975), підхорунжий, член УНДО Мар’ян Яремчук; у таборі в Йозефові (Чехословаччина) були інтерновані Максим Александрович (1896–р. см. невід.) та Ілля Костецький (1899–р. см. невід.).

У 1930-х рр. в селі розвинулося килимарництво, декілька дівчат на чолі з дочкою священика Марією Світенькою на запрошення спілки “Гуцульське мистецтво” переїхали працювати до м. Косів (нині Івано-Франківської області).
Від 6 липня 1941 р. до 24 березня 1944 р. село – під німецькою окупацією. Нацисти вивезли на примусові роботи до Німеччини 13 юнаків та дівчат.

Після другого приходу радянської влади почалася нова хвиля масових арештів “ворогів народу”; через спротив організації колгоспу селян родинами вивозили до Сибіру. В ОУН і УПА 10 загинули осіб, зокрема Ярослав Ворона, Петро Гладкий, Василь Зелінський, Іван Зелінський та ін. Із мобілізованих на фронти німецько-радянської війни загинули 43 чоловіки, 44 пропали безвісти, подальша доля 1 чоловіка невідома.

Створені два колгоспи (1940, 1949) у 1958 р. об’єднали в один. Нині селянські земельні паї обробляють “Прогрес-Агро” та ДП “Тиса”. 1990 р. у селі створено осередок НРУ.

ПАМ‘ЯТКИ:

  • мурована церква Різдва Пресвятої Богородиці (1815; протягом 1946–1991 церква була православна, від 1991 – УГКЦ);
  • костел Пресвятого Серця Господа Ісуса (1922, 1935, розписав П. Гаєвський; 1992 реконструйований),
  • три каплиці,
  • “фіґури” св. Петра та Павла (1886), св. Антонія, св. Миколая (обидві 1886),
  • пам’ятник полеглим у німецько-радянській війні воїнам-односельцям (1970),
  • “фіґури” Матері Божої на честь першого поселення (1500, відновлена у 1919 і 2008 рр.) і заснування Братства тверезості (1875),
  • пам’ятний хрест на честь скасування панщини (друга пол. 19 ст.),
  • символічна могила Борцям за волю України (1990).

Працюють ЗОШ 1–2 ступенів, дитячий садочок, клуб, бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт, чотири торгових заклади; млин, який працює на електроенергії.

У Ладичині народилися:

  • вчений у галузі медицини Степан Вадзюк (1956 р. н.),
  • господарник, громадський діяч Михайло Ваславський (1964 р. н.),
  • лікар-хірург Юліан Голда (1939 р. н.),
  • лікар, громадський діяч Омелян Гулько (1949 р. н.),
  • учасник війни в Афґаністані Володимир Денека (1961–1981),
  • інженер, громадський діяч Едвард Ірха (1924–2010),
  • громадський діяч, лікар-реаніматолог Роман Костів (1960 р. н.),
  • громадський діяч, співак у Канаді Павло Кур’євич (1901–1975),
  • науковець, професор Роман Мацьопа (1942 р. н.),
  • правник, громадсько-культурний діяч у Канаді Роман-Петро Мельник (1941 р. н.),
  • господарник, громадський діяч Ігор Околович (1967 р. н.),
  • інженер, кооперативний і громадський діяч у США Євген Пиндус (1900–1970),
  • релігійні та громадські діячі, меценати М. та О. Світенькі (рр. н. і см. обох невід.),
  • військовик, кооперативний і громадський діяч, літератор у Канаді Осип Станимир (Станімір; 1890–1971),
  • редактор, сценарист, заслужений діяч культури Роман Фуртак (1927–2000);

У селі вчителював і переховувався (у директора школи Лопатинського) від депортації в ґетто польський режисер, актор Януш Морґенштерн (1922–2011).

На ладичинських полях є джерела з високим вмістом сірководню; поблизу села починаються теребовлянські каменоломні червоного пісковика. Є став.


ВЛАДІЇВКА – хутір, належав до Ладичина; розташований за 500 м від нього. 1949 р. на хуторі було 2 двори, де проживало 12 жителів, 1952 р. – 2 двори (5 осіб). Нині не існує.

ЛАДИЧИНСЬКИЙ – хутір, належав до Ладичина; розташований за 1 км від нього. 1949 р. на хуторі було 3 двори, де проживало 13 жителів. Нині не існує.

ПАРК – хутір, належав до Ладичина; розташований за 1 км від нього. 1949 р. на хуторі був 1 двір, де проживало 6 жителів, 1952 р. – 2 двори (9 осіб). Нині не існує.

Джерело

Ладичин [Текст] / Б. Кульковський, Г. Івахів, О. Ланковський, В. Уніят // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. Т. 3. — Тернопіль, 2014. — С. 286—288 : фот.

Рекомендовані публікації

Залишити коментар

Цей сайт захищений reCAPTCHA і застосовуються Політика конфіденційності та Умови обслуговування Google.

Contact Us

We're not around right now. But you can send us an email and we'll get back to you, asap.

Not readable? Change text. captcha txt