КОТУЗІВ | Теребовлянський район | Тернопільська область

 В Адміністративно-територіальний устрій, Карта Тернопільської області

КОТУЗІВ — село Теребовлянського району Тернопільської області, у складі Золотниківської сільської територіальної громади. Розташоване на Подільській височині, на правому березі р. Самець (права притока Стрипи, басейн Дністра), за 43 км від районного центру і 29 км від найближчої залізничної станції м. Бучач. Територія – 4,33 кв. км. Дворів – 186. Населення – 390 осіб (2014).

Перша письмова згадка – 1581 р. як Кутузів, що належав до Підгаєцького повіту Руського воєводства. Назва села походить, найімовірніше, від прізвища Котуз (Кутуз).

Про виникнення сіл Бурканів і Котузів побутує леґенда, записана зі слів жителя Котузова Михайла Диньки (1931 р. н.). Із незапам’ятних часів був у селі став, оточеним плавнями і болотами. Між пологими північними схилами і ставом, вузькою смугою простягалося село. Воно було повністю заховане від очей непроханих “гостей” – ординців.

Одного разу налетіла орда хана Бурхана та його сина Котуза, яка грабувала й палила села, хапала бранців, і зупинилась поділити здобич та відпочити. Раптом у таборі знявся страшний лемент. Ординці побачили, що у бік лісу на татарському коні втікала дівчина-полонянка. Вправна вершниця незабаром була вже у рідному селі, щоб попередити про небезпеку. Жителі встигли заховатись. Дівчина швидко під’їхала до покритої зеленою ряскою води і, петляючи поміж заростями очерету, подалась у рятівні плавні. Татари кинулись вслід і сотня добірних татарських воїнів втопились у болоті.

Село над Стрипою, біля якого стояла табором орда Бурхана, назвали Бурханів, нині Бурканів, а село, в якому безславно загинув ханський син Котуз, – Котузів.

У 1780-х рр. село належало Онуфрію Сплавському, згодом Мйочинським; 1892 р. велика земельна власність належала Марцеліні Чарторийській, 1904 р. – товариству взаємних забезпечень у Кракові. 1785 р. у селі був 91 будинок. 1890 р. діяла однокласна школа. Після війни школу перенесли у приміщення Народного дому, де вона діє донині. У 5-й сотні УСС воював уродженець Котузова стрілець Ваврик Гнідий (1888 р. н.).

Під час Першої світової війни в австрійську армію були мобілізовані Григорій Годжак, Іван Годжак, Іван Гринчук, Михайло Дзецюх, Іван Динька, Михайло Луцишин, Тимофій Мерва, Василь Пазій, Микола Парибус, Іван Репецький, Нифтода Савюк, Василь Трач, Василь Фіней.

У 1915 р. біля Котузова на горбах між Буркановом і Гайворонкою відбувалися бої УСС. Під час воєнного протистояння над Стрипою село опинилося у фронтовій смузі, через що зазнало деякого знищення. Частину населення вивезено до табору в м. Ґмінд (Австрія), а решта виїхала до сусідніх сіл поза фронтом.

З утворенням ЗУНР, Іван Годжак і Микола Парибус залишилися в УГА. 1922 р. Микола Парибус перебував у відомому партизанському загоні “Дванадцятка”. У 1927 р. громада села власним коштом побудувала Народний дім, в якому розмістилися:

  • філії товариств “Просвіта” з бібліотекою (керівники Павло Гринчук та Іван Дідуник, “Сільський господар ” (керував Іван Динька),
  • позичкова каса “Дністер” (завідував Іван Годжак),
  • “Рідна Школа” (опікувалися Василь і Григорій Голь),
  • “Союз Українок” (очолювала дружина священика Зінкевича; учасниці Ганна Андрусишин, Юлія Гринчук, Текля Динька, Марія Дідуник, Євдокія Трач, Марія Яцура).

Для пацифікації у 1930 р. в село прибули відділ поліції і частина 9-го полку уланів з Теребовлі, які знищили громадські інституції. 1931 р. в селі проживало 1290 осіб. Від вересня 1939 р. Котузів – під радянською владою. Упродовж 1940–1962 рр. село належало до Золотниківського району.

Від 5 липня 1941 р. до 21 липня 1944 р. село – під нацистською окупацією. Із чоловіків мобілізованих на фронти німецько-радянської війни загинули Іван Андрусишин (1910–1945), Микола Білас (1911–1945), Максим (1905–1945) і Федір (1913–1945) Дзецюхи, Яків Кучерявий (1906–1941), Олексій Пастушенчин (1907–1945); пропали безвісти Григорій Гой (1914–1945), Микола Грицько (р. н. невід.–1944), Володимир Гучко (р. н. невід.–1945), Павло Данильчук (1911–1944), Василь (1919–1944), Володимир (1915–1944), Омелян (1909–1944) та Пилип (1913–1945) Дзецюхи, Іван Дідуник (1913–1944), Петро Клим (1918–1944), Яків Козачик (1920–1944), Іван Кучерявий (198–1944), Василь Сеньків (1912–1944), Іван Трач (1922–1944), Петро Ферчук (1912–1944), Станіслав Чоп (р. н. невід.–1945); подальша доля Михайла Заваринського (1912–1944) невідома. В ОУН і УПА загинуло понад 50 жителів села.

В 1949 р. у селі примусово організований колгосп, до якого в 1961 р. приєднали Михайлівку (нині Підгаєцького району), а в 1974 – Гвардійське. У 1986 р. від Котузова від’єдналось Гвардійське, у 1989 – Михайлівка. 2000 р. колгосп реорганізовано в ПОП “Весна-Агро”. Нині земельні паї орендують ФГ “Мар’ян-М”, “Тюльпан”, ТОВ “Золотники-Агро”, ТзОВ “Бучачагрохлібпром”.

Колгосп почав розбудовуватись за правління Нестора Бочана (1961–1986), зокрема в 1969 р. спорудили Будинок культури (при якому діяли гурток художньої вишивки, дитячий фольклорний ансамбль “Барвінок”), 1972 – адміністративний будинок, де нині розміщені сільська рада, відділення зв’язку, фельдшерсько-акушерський пункт, бібліотека.

ПАМ‘ЯТКИ:

  • церква святого Миколая (1989, УГКЦ, побудована на місці старої, збудованої в 19 ст.),
  • церква святого Миколая (1992, УГКЦ, зведена за кошти еміґрантів),
  • капличка Матері Божої (1996, відновлена на місці старої),
  • пам’ятник воїнам-односельцям, полеглим у німецько-радянській війні (1985),
  • пам’ятний хрест на честь скасування панщини (друга пол. 19 ст.),
  • “фіґура” святого Якова (1800-ті рр., обидві відновлені 2002),
  • символічна могила воякам УПА (1990) на якій встановлено плиту із прізвищами полеглих (2004).

Діють ЗОШ 1–2 ступенів, Будинок культури, бібліотека, фельдшерський пункт, відділення зв’язку, крамниця.

У Котузові народилися:

  • різьбяр Орест Луцишин (1939 р. н.),
  • священик, громадський діяч, педагог Василь Навроцький (1864–1941),
  • економіст-статистик, літературознавець, публіцист, поет, фольклорист, громадський діяч Володимир Навроцький (1847–1882),
  • військовик, громадсько-політичний діяч Микола Парибус (1895–1966),
  • громадська діячка у США Анна Патра (1896–1982),
  • громадсько-політичний діяч Олександр Пісецький (П’ясецький; 1869–1948),
  • хоровий дириґент, співак, діяч культури Тарас Сеньків (1931–2011),
  • адвокат, публіцист, журналіст, громадсько-політичний діяч у Канаді Олекса Яворський (1896–1987).

Джерело

Івахів, Г. Котузів [Текст] / Г. Івахів, Г. Михайловська, В. Уніят // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. Т. 3. — Тернопіль, 2014. — С. 283—284 : фот.

Рекомендовані публікації

Залишити коментар

Цей сайт захищений reCAPTCHA і застосовуються Політика конфіденційності та Умови обслуговування Google.

Contact Us

We're not around right now. But you can send us an email and we'll get back to you, asap.

Not readable? Change text. captcha txt