КАМ’ЯНКА | Теребовлянський район | Тернопільська область

 В Адміністративно-територіальний устрій, ДОВІДКОВІ РЕСУРСИ, Історія регіону

КАМ’ЯНКА — село Теребовлянського району Тернопільської області. Підпорядковане Дарахівській сільській раді. До 1962 р. село називалося Слобідка Струсівська. Розташоване на березі р. Брушиця (права притока Серету, басейн Дністра), за 8 км від районного центру і найближчої залізничної станції м. Теребовля. Територія – 1,04 кв. км. Дворів – 64. Населення – 155 осіб (2014).

Перша письмова згадка – 1588 р. За одним із переказів, село дідича Струся зруйнували у 15 ст. татари. Тих жителів, які вціліли, пан на деякий час звільнив від податків, і тому село назвали Слобідка, а вже від імені Струся виник додаток Струсівська.

Чимало леґенд пов’язано з могилами, розташованими поблизу села. Слобідка Струсівська мала родючі землі, каменоломні, де добували камінь-пісковик із якого виготовляли плити для тротуарів, бруски-точила, споруджували оселі. Тому у другій половині 19 ст. чисельність населення тут зростає: 1870 р. – 583 жителі, 1880 р. – 667. Господарства ділилися, що призводило до збільшення кількості безземельних селян. Щоб врятуватись від злиднів, селяни їхали на заробітки в Канаду, США та Хорватію.

У 19 ст. слобідчани не дуже цікавились політичним життям, тому в селі верховодили поляки, і хоча їх було небагато, вони постійно вигравали вибори за рахунок махінацій. Ситуація змінилася наприкінці 19 ст., коли парохом у с. Острівець, прихожанами якого були й слобідчани, став Іван Волянський.

Він організував там філію товариства “Просвіта”, а у Слобідці почала діяти читальня товариства – в хатах господарів Берестянського або Прусака. Її активними членами були Григорій Берестянський, Йосип Борецький, Михайло Галанджій, Яків Качорівський, Йосип і Стефан Курочки (передплачували українські часописи), Василь Ницівка, брати Прусаки, Ваврик, Шепертицький.

Через деякий час у селі утворився хор, яким керував власник одного з млинів Дзинюк. У 1904 р. засновано товариство “Сокіл” (голова Дмитро Галанджій, інструктор Софрон Рибак). 1907 р. у Слобідці обрали до австрійського парламенту вперше українського кандидата – Олександра Колессу.

У 1910 р. керівництво місцевої “Просвіти” взяло в теребовлянській касі “Поміч” позику 2 тисячі австрійських крон під заставу майна Івана Шепертицького (голови товариства) і братів Ізидора та Степана Берестянських, щоб завершити будівництво читальні “Просвіти”, при якій згодом організували драматичний гурток (керівник Луковський із Острівця).

Читальня поступово стала улюбленим місцем духовного збагачення відпочинку та інтелектуальних розваг селян, і це сприяло тому, що дві корчми через збитки змушені були закритись. Оскільки будинок читальні вдень ніхто не відвідував, то керівництво “Просвіти” вирішило здавати його в оренду під школу; за це уряд платив 30 крон на місяць, які використовували для погашення позики. У 1917 р. російські війська, відступаючи з території краю, спалили будинок “Просвіти” разом із великою бібліотекою.

У листопаді 1918 р., після перемоги ЗУНР влада в селі перейшла до українців, комісаром обрали Івана Шепертицького, якого делеґували від Теребовлянського повіту на Акт Злуки УНР і ЗУНР до Києва 22 січня 1919 р.; він також був членом Української Народної Ради у Станіславі (нині м. Івано-Франківськ).

Згодом І. Шепертицького заарештувала польська влада, і він кілька місяців був ув’язнений у тюрмі в Тернополі. В УГА служив Іван Крушельницький (після війни активний член товариств “Просвіта”, “Сільський господар”, “Рідна школа”, Повітового Союзу кооператив).

Після Першої світової війни селяни відбудували читальню “Просвіти”, заснували кооперативу “Будучність” (1923 р.), при якій організували рахівничі курси (вів Мар’ян Курочка). У 1926 р. організували спортивне об’єднання “Луг” (голова Мар’ян Курочка, інструктор Петро Борецький), згодом більшість лугівчан стали вояками УПА. 26 вересня 1930 р. під час пацифікації відбулася розправа над селянами.

1934 р. селяни розпочали спорудження церкви, місце під яку подарував зять дідича Зоммерштейна – Сломніцький, грішми допомагали земляки-еміґранти з Канади й США; проте до 1939 р. мури збудували тільки наполовину. У 1990 р. спорудження храму відновили й завершили у 2000 р.

Від вересня 1939 р. Кам’янка – під радянською владою. Було припинено діяльність усіх українських організацій, а їхніх керівників ув’язнили. Від 5 липня 1941 р. до 26 березня 1944 р. село – під нацистською окупацією. 24 березня німці оточили село, з 208 помешкань уціліло тільки 28 польських, решта згоріли.

Із чоловіків мобілізованих на фронти німецько-радянської війни загинув Володимир Кучер (1923–1945); пропали безвісти Іван Бегановський (1919–1945), Микола Пастух (1894–1944).
Підпілля у селі діяло до пізньої осені 1946 р. У ніч на 14 жовтня 1947 р. більшовики вивезли із села усі сім’ї бандерівців.
У 1949 р. організовано колгосп, невдовзі його приєднали до господарства с. Дарахів, одночасно ліквідували сільську раду, а Слобідку Струсівську приєднали до Дарахова.

У 1950 р. більшість родин вивезли із села до Дніпропетровська, згодом майже всі вони повернулися додому. Станом на 5 лютого 1952 р. в селі був 91 двір, проживало 246 осіб. В селі побудували цегельний завод (нині зруйнований), клуб. Нині селянські паї орендує ПАП “Земледар”.

ПАМЯТКИ:

  • церква святих Верховних апостолів Петра і Павла (1932–1997, УГКЦ),
  • кам’яний хрест на могилі вояків УПА подружжя Прусаків (1941, відновлений 1991),
  • символічна могила Борцям за волю України (1992).

Діють клуб, фельдшерський пункт, торговий заклад. Учні навчаються в сусідньому с. Острівець.

У Кам’янці народилися:

  • громадський і церковний діяч Володимир Берестянський (1920 р. н.),
  • педагог, громадський діяч, підприємець у Канаді Павло Борецький (1895–1968),
  • вчений у галузі мовознавства, педагог, громадський діяч Володимир Мельничайко (1931 р. н.),
  • музикант, дириґент Володимир Обухівський (1919–1983),
  • педагог, громадська діячка у США Ірина Ракуш (1921 р. н.),
  • учителі, культурно-освітні діячі у Канаді, брати Шепертицькі: Андріян (1913–р. см. невід.) та Володимир (1906–1971), громадський діяч І. Шепертицький (р. н. і см. невід.).

У Кам’янці виявлено поклади червоного каменю, тут функціонують кілька кам’яних кар’єрів. Село знамените своїми джерелами, яких тут є багато. Серед них є “голодне джерело”, вода з якого за твердженням місцевих жителів “викликає апетит”.

Джерело

Івахів, Г. Кам’янка [Текст] / Г. Івахів, Л. Колиняк, В. Уніят // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. Т. 3. — Тернопіль, 2014. — С. 277—279 : фот.

Рекомендовані публікації

Залишити коментар

Цей сайт захищений reCAPTCHA і застосовуються Політика конфіденційності та Умови обслуговування Google.

Contact Us

We're not around right now. But you can send us an email and we'll get back to you, asap.

Not readable? Change text. captcha txt