ГРИГОРІВ | Монастириський район | Тернопільська область

 В Адміністративно-територіальний устрій, ДОВІДКОВІ РЕСУРСИ, Історія регіону
ГРИГОРІВ — село Монастириського району Тернопільської області. До села належить хутір Окопи. Розташоване на берегах річки Григорівка (ліва притока Коропця, басейн Дністра), за 4 км від районного центру і 15 км від найближчої залізничної станції Бучач. Територія – 4,02 кв. км. Дворів – 205. Населення – 575 осіб (2014). Виявлені сліди давньоруського городища.

Перша письмова згадка – 1454 р. як Григорів, де володарем був Теодорик. Назва села походить, за переказами, від імені Григор (Григорій). Саме так називався перший поселенець. Із плином часу кількість родин збільшилася й утворилося село, яке і назвали Григорів. 1841 р. тут проживали 416 українців. За переписом

  • 1880 р. – 471 українець, 22 поляки, 2 євреї;
  • 1900 р. – 613 українців, 33 поляки, 14 євреїв;
  • 1912 р. – 700 українців, 4 поляки, 13 євреїв;
  • 1939 р. – 880 українців, 10 поляків.

Житлових будинків у 1921 р. –133, у 1931 р. – 160. До Першої світової війни парохом у селі був о. Копистянський, діяла читальня товариства ім. М. Качковського. Під час Першої світової війни оборонним рубежем для австрійських військ стали річки Стрипа та Дністер; жителів с. Григорів переселили до сіл на Підгаєччині. Перебуваючи в евакуації, селяни дуже потерпали від нестатків. Кільканадцятеро дітей померли від голоду й пошесті червінки. Кілька родин потрапили до таборів інтернованих у Талергофі й Ґмінді.

У 1917 р. місцеві жителі почали повертатися до рідного села. 3/4 усіх будівель тут було спалено, господарства знищено на 90%. В УСС воював Роман Каратницький (1893 р. н.) – хорунжий 7-ї сотні. Із фронтів Першої світової війни не повернулося 26 селян, 13 осіб унаслідок бойових дій стали інвалідами, в т. ч. жінки. 1918 р. до УГА масово зголосилася молодь; із Григорова в цій армії служили понад 100 селян. У 1930-х рр. польською поліцією були ув’язнені Володимир Чорний та інші жителі села.

1929 р. збудовано першу школу. Спочатку була українська, згодом – утраквістична (двомовна). Діти навчались у ній упродовж чотирьох років. У 1935 р. в селі збудовано Народний дім, де розміщувалися кооперативна молочарня та читальня “Просвіти”. При читальні організували хор.
Діяли філії товариств “Луг” (голова Вилодимир Мушанський), “Сільський господар” та ін. Парафія організувала товариство “Скала” (старша сестриця – Марія Лавро, старший брат – Федь Баран). У 1937 р. відбувся великий страйк сільськогосподарських працівників.

Від вересня 1939 р. село – під радянською владою. 1940 р. збудовано двоповерхову школу. Член ОУН Софрон Савків (1912 р. н.) ішов на завдання в с. Ковалівка, але підірвався на міні. Пораненого товариші доставили в лікарню, де був заарештований. Ця подія стала поштовхом для арешту братів Степана (1914 р. н.) і Михайла (1911 р. н.) Дмитрівих. Їх розстріляли у 1941 році. Заарештували також Йосипа Брашка і вчителя Софрона Барана; вони пропали безвісти.

4 липня 1941–21 липня 1944 р. село під німецькою окупацією. Нацисти забирали від населення зерно, робили облави на молодь і вивозили на роботу, серед вивезених: Михайлина і Павло Андрусишини, Василина Баран, Тетяна Делявська. Цього часу активізувала свою роботу підпільна організація, до якої належали: Павлина Бабак, Марія і Терифон Барани, Василина Брашка, Марія Лавро, Григорій Савків.

Активним і впливовим учасником підпілля був Данило Ронь. 1943 р. під час виконання доручення ОУН його вистежили нацисти і вбили в с. Джурин. Серед учасників молодіжної ОУН був Василь Гулька (1924 р. н.). Ще студентом Чортківської гімназії його заарештували німці. З Чорткова до Львова була перевезена сотня арештованих студентів. У 1943 р. їх розстріляли на честь 54-річчя А. Гітлера. Улітку 1943 р. через село проходило радянське партизанське з’єднання С. Ковпака. У липні 1944 р. німці відступили, забравши з собою на Захід багато чоловіків. Близько 70 вояків, які були в УПА, пішли через Чехословаччину в Західну Європу і не повернулися (еміґрували).

Із мобілізованих на фронти Другої світової війни:

  • загинули: Василь Бойко (1910–1945), Степан Гулька (1913–1941), Йосип Лощук (1924–1945), Степан Панькевич (1910–1944), Микола Хомут (р. н. невід.–1945), Семен Шиманський (1908–1941),
  • пропали безвісти: Семен Гулька (1908–1945), Володимир Шиманський (1901–1945).

У травні 1945 р. організували облаву, під час якої Андрія Солонинка вбили; два повстанці втекли вночі, згодом еміґрували до США. При облаві багато людей потерпіло безвинно, їх забрали на роботу в Середню Азію, там вони і загинули. Василину Савків убили дорогою додому. У хаті Анни Стефанишин був хлопець із підпілля, родом зі с. Швейків. За доносом хату підпалили, хлопця прив’язали до саней дротом і волокли через усе село. Так він і помер. Анну Стефанишин засудили на 10 років ув’язнення з конфіскацією майна.

У 1945 р. становим підпільної організації в с. Григорів був Михайло Клеба (“Каштан”; 1928 р. н.). Переховувавсь у криївці в урочищі “Рутка”. Йдучи на завдання, він вийшов із криївки. Степан Коренецький, який мав іти з ним, необережно викинув сумку з гранатами, і вона вибухнула. Клеба загинув, а становим призначили Степана Коренецького, якого згодом звинуватили в зраді й живим кинули у криницю в урочищі “Кречетин”. Становим було обрано Петра Мушанського. Його у 1946 р. заарештували органи НКДБ.

Активним учасником повстанського угруповання був і Павло Мушанський (“Пусик”), який восени 1945 року загинув у бою в каменоломнях с. Переволока. Навесні 1946 р. заарештований Яків Мушанський – загинув від тортур у тюрмі м. Монастириськ. За зв’язок із підпільною організацією у 1946 р. були заарештовані Марія Баран (1922 р. н.), Василина Брашка (1927 р. н. ) і Марія Лавро (“Вишня”; 1921 р. н.). 14 жовтня 1947 р., на свято Покрови, виселили 6 сімей, родичі яких були пов’язані з підпільною роботою: Ганну Мушанську з дочкою Павлиною; Ольгу Коренецьку; родину Михайла Клеби; Павлину Гульку; родину Данила Роня; Герасима Барана.

У 1947–1948 рр. у селі вивішували аґітаційні газети з антиросійськими гаслами. За це у 1948 р. були арештовані Павло Крамар (1927 р. н.; засуджений на 25 років ув’язнення, після смерті Сталіна повернувся у село); Павло Гулька (1914 р н.); Павло Панасюк (1924 р. н.); Степан Червак (загинув в ув’язненні у Маґадані). 1948 р. створено колгосп; 1958 р. колгоспи сіл Бертники і Григорів об’єдналися. Нині у сільському господарстві на місці місцевого колгоспу активно працює ПП “Оріон” на чолі з Михайлом Апостолом.

ПАМ‘ЯТКИ:

  • церква Собору Пресвятої Богородиці (1865, дерев’яна, реставрована 1987),
  • каплички:
    • присвячена Чудотворній іконі Матері Божої Зарваницької (1997),
    •  Матері Божої (2010),
  • пам’ятник воїнам-односельцям, полеглим у німецько-радянській війні (1967),
  • пам’ятний хрест на честь скасування панщини,
  • символічна могила УСС (1991).

Діють ЗОШ 1–2 ступенів, дитячий садочок “Сонечко”, Будинок культури, бібліотека, відділення зв’язку, фельдшерський пункт, крамниці. Відкрито артсвердловину; дві водонапірні башти забезпечують село водою. У 1994 р. Григорів газифіковане.

У селі народились:

  • учасник національно-визвольних змагань Роман Каратницький (1893–р. см. невід.),
  • громадський діяч у Великій Британії Василь Крамар (1921 р. н.).

1889 р. тут проживав фольклорист і етнограф В. Гнатюк (1871–1926).


ОКОПИ – хутір, належить до с. Григорів; розташований за 4 км від нього. У 1949 р. на хуторі було 10 дворів, 31 житель; 1952 р. – 12 дворів, 51 житель. У 2012 р. – 6 дворів, 11 осіб.

Джерело

Мельничук, Б. Григорів [Текст] / Б. Мельничук, І. Федечко, В. Уніят // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. Т. 3. — Тернопіль, 2014. — С. 46—48 : фот.

Рекомендовані публікації

Залишити коментар

Цей сайт захищений reCAPTCHA і застосовуються Політика конфіденційності та Умови обслуговування Google.

Contact Us

We're not around right now. But you can send us an email and we'll get back to you, asap.

Not readable? Change text. captcha txt