ГОРОДНИЦЯ | Підволочиський район | Тернопільська область

ГОРОДНИЦЯ — село в Україні, у Підволочиському районі Тернопільської області.Село, центр сільської ради. До села приєднано хутір Колонія. Від вересня 2015 року —  в складі Скалатської міської громади. Розташоване на берегах р. Сновида (один із витоків р. Гнила Рудка, басейн Гнилої, сточище Збруча), за 27 км від районного центру і 3 км від найближчої залізничної станції Скалат. Територія – 3,1 кв. км. Дворів – 337. Населення – 1028 осіб (2014). На території села виявлено археологічні пам’ятки культури кулястих амфор та черняхівської культури.

Перша письмова згадка – 1559 р. Відомі дві леґенди щодо походження назви населеного пункту:

• перша – від слова «гóрод», яким у середньовіччя називали укріплене поселення (містечко чи місто),
• друга – від горóдів (очевидно, тих мешканців, які селилися поблизу Скалатського замку).

1781 р. поселення згадане в акті про право на власність колишнього королівського маєтку, на підставі договору про його купівлю-продаж Альбертові Мархоцькому. У 1783 р. Городницю купив Юзеф Баворовський, від наступного року село належало Вікторові Баворовському. Кількість населення:

• 1880 р. – 1205 (800 греко-католиків, 405 римо-католиків),
• 1921 р. – 1328 (250 дворів),
• 1931 р. – 1582 (304 двори),
• 1990 р. – 1364 особи (337 дворів).

30 липня 1850 р. відкрито школу. Раніше в Городниці була однокласна парафіяльна школа, що почала функціонувати після дяківської. Відомо, що 1861 р. вчителем працював Іван Дорожинський. 1881 р. споруджено нове шкільне приміщення (4 кімнати-класи). 1898 р. в селі встановили пам’ятний хрест на честь скасування панщини (1946, знищений).

17 червня 1902 р. в Городниці засновано читальню “Просвіти” (перший голова – о. І. Герасимович). 25 січня Мирослав Бомба.  1905 р. читальня об’єднувала 48 осіб (42 чоловіки-господарі, 2 жінки і 4 парубки); в бібліотеці – 198 книжок. На
початку Першої світової війни просвітянський осередок припинив діяльність. У визвольних змаганнях 1918–1921 рр. брали участь 30 чоловіків із с. Городниця.

Від 1920 р. село – під владою Польщі. Функціонувала чотирикласна школа. 1925 р. відновила діяльність читальня “Просвіти”; відтоді функціонували мішаний хор, гуртки – театральний та “Хліборобський вишкіл молоді”, ансамблі – танцювальний і музичних інструментів.

1937 р. споруджено будинок “Просвіти” з просторою залою, бібліотекою і крамницею. Тоді ж зведено польський Народний дім. Діяли філії товариств “Сільський господар”, “Рідна школа”, “Союз Українок” “Відродження”; кооператива “Єдність”.
Упродовж 1934–1939 рр. Городниця належала до ґміни Остап’є.

Від 1939 р. – радянська влада. Створено сільську раду (перший голова – Тимофій Тихоліз). 1940 р. примусово організовано колгосп (перший голова правління – Пилип Гурський). Протягом 1940–1941 рр. діяла семирічна школа (6 учителів).

Від 4 липня 1941 р. до 22 березня 1944 р. село – під нацистською окупацією. Восени 1941 р. на роботу в Німеччину вивезли 28 молодих місцевих мешканців, згодом 9 із них повернулися в родинне село. Восени 1942 р. і взимку 1943 р. в Городниці працювала німецька майстерня з ремонту військової техніки.  Солтисом села під час нацистської окупації був Михайло Чорній (заарештований у 1945).

У Червоній армії на фронтах німецько-радянської війни загинули 18 місцевих жителів, 28 пропали безвісти. Під час жнив у 1947 р. радгоспні поля обробляли 50 червоноармійців. За звинуваченням у причетності до ОУН і УПА на різні терміни ув’язнення засуджені 9 мешканців села, з них станична Городниці Марія Шевчук – до розстрілу.

1950 р. примусово створено колгосп (голова правління – Андрій Мовчан), 1959 р. його приєднали до колективного господарства у Скалаті (голова правління – Павло Забуцький). Від 1970 р. при господарстві працював кар’єр
з видобування каменю-вапняку. На початку 1990 р. створено господарство “Золота нива”; протягом 2000–2005
рр. його землі розпайовано.

1957 р. з колгоспної електростанції розпочалася електрифікація села; 1961 р. Городниця приєднана до державної електромережі. У 1976 р. споруджено триповерхове шкільне приміщення. 1991 р. село газифіковано.

ПАМ‘ЯТКИ:

• церква Успення Пресвятої Богородиці (1935),
• “фіґура” Матері Божої (1991),
• хрест-“фіґура” (1866, відновлений 1991),
• капличка (1999),
• Будинок молитви ХВЄ,
• пам’ятник воїнам-односельцям, полеглим у німецько-радянській війні (1985),
• символічна могила Борцям за волю України (1990),
• пам’ятний знак воякам УПА.

Діють ЗОШ 1–2 ступенів, дитячий садочок, Будинок культури (при ньому – аматорський драматичний гурток), бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт, три торгові заклади, бар-кафе, ТОВ “Кар’єр Городниця”.

У Городниці народились:

• актор, народний артист України Іван Бернацький (1946 р. н.),
• діяч культури Михайло Дацків (1893–1938),
• науковець, педагог, кандидат історичних наук Степан Мовчан (1937 р. н.),
• педагог, референт СБ ОУН Марія Пунда (1919–1944),
• господарник, меценат Ярослав Пунда (1949 р. н.),
• військовик, громадський діяч у Канаді та США Богдан-Мирослав Тарновецький (1911–1990).

У селі 40 років переховувався (допомагала дружина Емілія Турчин) діяч ОУН і УПА Ілля Оберишин (1921–2007; автор
книги “Півстоліття у підпіллі”); перебувала народна артистка України Наталія Бучинська.

Поблизу села розташовані ботанічний заказник місцевого значення Гостра могила № 2 (7 га), комплексна пам’ятка природи місцевого значення “Музикова скала” і ботанічна пам’ятка природи місцевого значення Скалатська степова ділянка (0,5 га).

2007 р. у Тернополі видана книга Е. Турчин-Оберишин, Я. Дацківа та О. Сулими “Городниця – село в Медоборах”.

КОЛОНІЯ – хутір, приєднаний до с. Городниця, розташований за 0,7 км від нього. Виник на початку 1920-х рр. як поселення польських колоністів. 1945 р. місцевих поляків виселили. У лютому 1952 р. на хуторі 9 будинків, 37 осіб.

Джерело

Городниця [Текст] / Я. Дацків, Б. Петраш, О. Сулима, Н. Тихоліз, Е. Турчин-Оберишин, В. Уніят // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. Т. 3. — Тернопіль, 2014. — С. 107—109 : фот.