ГОЛОШИНЦІ | Підволочиський район | Тернопільська область

ГОЛОШИНЦІ — село в Україні, у Підволочиському районі Тернопільської області. Село, підпорядковане Новосільській сільській раді. Від вересня 2015 року —  в складі Новосільської сільської громади. Розташоване на берегах р. Самчик (один із витоків р. Млинський Потік, басейн Збруча, сточище Дністра), за 17 км від районного центру і найближчої залізничної станції Підволочиськ. Територія – 1 кв. км. Дворів – 61. Населення – 192 особи (2014).

Перша письмова згадка – 1402 р. Згодом згадане у 1583 році. За версією краєзнавця М. Крищука, назва походить від словосполучення “гола шия”; за ін. даними – від слова голосити (плакати, поширювати, доповідати; в усусусів – “голошу слухняно”).

У 1890 р. у селі проживало 210 осіб, був великий став; велика земельна власність належала Броніславові Покривніцькому.
1909 р. селянин Іван Осінчук організував приватні курси грамоти, де навчав 1 вчитель. Із 1910 р. діяла читальня “Просвіти”. Від 1913 р. функціонувала однокласна народна школа. Відомо, що протягом 1920–1930 рр. у Голошинцях був зариблений став зі шлюзами, біля нього функціонував турбінний млин, які належали до фільварку (власник – Моріс Цукерман). У 1921 р. у селі проживали 463 особи.

У середині 1920-х рр. збудовано шкільне приміщення і будинок, де розміщено читальню й кооперативу. Тоді ж організовано театральний гурток та мішаний хор. Діяли філії товариств “Просвіта”, “Сокіл”, “Сільський господар”, “Союз Українок”, “Рідна школа” та інших, а також кооператива. У селі було розвинуте ткацтво, функціонувала олійня.

1930 р. під час пацифікації кінний загін польських прикордонників зігнав людей на майдан біля приміщення кооперативи, там національно свідомі мешканці зазнали катувань, а кооперативне майно карателі понищили. 1938 р. у початковій школі навчалося 38 дітей. Протягом 1934–1939 рр. Голошинці належали до ґміни Скорики.

Наприкінці 1930-х рр. сільський церковний комітет купив землю для церкви, також тоді завезли камінь для фундаменту і домовилися про купівлю дерев’яного храму на Гуцульщині та перевезення його в Голошинці. На жаль, Друга світова війна не дала змоги виконати задумане.

4 липня 1941–5 березня 1944 р. село – під нацистською окупацією. На фронтах німецько-радянської війни загинули місцеві мешканці Пилип Мерещак (1903–1944), Богдан Осінчук (1907–1944), Михайло Пац (1909–1944), Мирослав
Семенюк (1910–1941), Михайло Чубан (1912–1944), Роман Яворський (1912–1944), Леонтій Янчак (1907–1945);
восьмеро чоловіків пропали безвісти.

27 вересня 1945 р. у селі більшовики виявили дві порожні криївки. На початку 1948 р. примусово створено колгосп. 3 серпня вояки УПА спалили колгоспну солому та молотарку. 1949 р. колгосп відновлено, згодом укрупнений; у 1990-х рр. його майно та землі розпайовані.

ПАМ‘ЯТКИ:

• церква-каплиця Різдва Пресвятої Богородиці (1893, перебудована з костелу на початку 1990-х),
• “фіґура” Пресвятої Богородиці,
• пам’ятний хрест на честь скасування панщини (2011).

Діють клуб, млин, крамниця; земельні паї орендує ТОВ “Україна”. Є став.

У Голошинцях народились:

• доктор технічних наук, професор Андрій Бомба (1949 р. н.),
• доктор сільсько-господарських наук, професор Мирослав Бомба (1955 р. н.),
• літератор Арсен Вікарук (1939 р. н.),
• заслужений працівник фізичної культури і спорту України Ярослав Гонтковський (1942–2013),
• художник-монументаліст, іконограф, графік і живописець Михайло Осінчук (1890–1969),
• лікар, журналіст, громадський діяч Роман Осінчук (1902–1991).

На південно-східній околиці села є Голошинські ями – водно-болотний масив, орнітологічний заказник місцевого значення (5 га), де під охороною – численна мисливська орнітофауна, зокрема крижень звичайний, норець великий, норець сірощокий, курочка водяна, лиска звичайна, качка сіра та інші види водоплавних птахів.

Джерело

Мельничук, Б. Голошинці [Текст] / Б. Мельничук, Б. Петраш, В. Уніят // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. Т. 3. — Тернопіль, 2014. — С. 106—107 : фот.