ГНИЛИЦІ | Підволочиський район | Тернопільська область

 В Адміністративно-територіальний устрій, ДОВІДКОВІ РЕСУРСИ, Історія регіону

ГНИЛИЦІ — село в Україні, у Підволочиському районі Тернопільської області, в складі Новосільської сільської громади. Колишня назва – Гнилиці Великі. Розташоване на берегах р. Гнилка (ліва притока р.Самчик, один із витоків р. Млинський Потік, басейн Збруча, сточище Дністра), за 24 км від районного центру і найближчої залізничної станції Підволочиськ. До села належали хутори Вірля, Дубинка, Колонські, Лісничий та Пасіка. Територія – 4,1 кв. км. Дворів – 273. Населення – 698 осіб (2014).


Перша письмова згадка – 9 червня 1463 р. в акті, де зазначено, що князі Збаразькі ділять батьківські землі; тоді Гнилиці передані у власність князя Василія Збаразького. Назва походить, імовірно, від назви річки Гнилка.

1473 р. село спалили татари. 3 січня 1741 р. віленський воєвода, князь Михайло Сервацій Вишневецький  скаржився на орендаря його маєтку у Гнилицях Олександра Гуровського, що він нещадно гнобить селян.

У 1880-х рр. більшість земельних угідь у Гнилицях належали ґрафині Острозькій (із Чижів). У Гнилицях були став і гребля, тут виробляли поташ. Кількість населення: 1885 р. – 2044 (разом із с. Гнилички), 1921 р. – 1873, 1931 р. – 2022 особи. 1893 р. в селі споруджено приміщення школи.

Від 1902 р. Гнилиці – власність Адама Сапєги (південно-західна частина села донині має назву Сапіжина); цього ж року у Гнилицях селянський страйк. В селі було три фільварки:

  • перший — роздрібнено 1902 р.,
  • другий – протягом 1926–1927 рр. (його будівлі продано польській владі для прикордонних загонів),
  • третій передано у власність єврея Зайдмана, який володів ним до 1939 р.

Жителі села воювали в УГА, в Армії УНР – Іван Пастушенко (1891–1921). На початку 20 ст. у Гнилицях була римо-католицька каплиця, розібрана після німецько-радянської війни. 1925 р. засновано філію товариства “Просвіта” з читальнею (перший голова – о. Максим Хома). При читальні функціонували мішаний хор і театральний гурток. Діяли місцеві осередки товариств “Сільський господар”, “Союз Українок” та ін.; кооператива (голова – Василь Сторожук).

Відомо, що у 1925 р. в Гнилицях працював млин, що перебував у власності Дебори Зайдман; тоді тут функціонувала початкова школа. У 1930-х рр. у селі створено місцевий підпільний осередок ОУН (керівник – Нестор Процик, заступник – Євген Зафігурний). Восени 1930 р. під час пацифікації селяни сплатили контрибуцію (300 голів свійської птиці, полотно, папір для цигарок та ін.). 1938 р. у початковій школі навчалося 186 дітей.  Протягом 1934–1939 рр. Гнилиці належали до ґміни Кошляки.

4 липня 1941 р.–5 березня 1944 р. село – під нацистською окупацією. Восени 1941 р. насипано символічну могилу Борцям за волю України (знищили більшовики). На фронтах німецько-радянської війни загинув 41 житель с. Гнилиці, 39 пропали безвісти. 29 серпня 1945 р. у селі загинуло чотири вояки УПА. Восени того ж року “винищувальний батальйон” “стрибків” грабував і тероризував населення села. Взимку 1946 р. поблизу села в урочищі “Ліщина” відбувся бій між сотнею УПА (командир “Гордій”) і загоном НКДБ. Повстанці виграли бій без втрат.

У 1949 р. діяли два колгоспи, згодом укрупнені; у 1990-х рр. земля і майно розпайовані. 1950–1953 рр. у селі виходила газета “Колгоспник”, орган політвідділу Великогнилицької МТС. Під час головування у сільській раді Стефанії Фещук до села вимощено дорогу з твердим покриттям, зведено  два мости через річку, розпочато будівництво нового приміщення школи (відкрите 1981 р.). У 2010 р. Гнилиці (сільський голова Ілько Стахурський) перемогли у всеукраїнському конкурсі з благоустрою.

ПАМ‘ЯТКИ:

  • церква Пресвятої Богородиці Покрови (1902, реставрована 2006), старий дерев’яний храм перевезли у с. Буглів, нині Лановецького району,
  • пам’ятники:
    • воїнам-односельцям, полеглим у німецько-радянській війні (1967),
    • воякам УПА (2007),
  • пам’ятний хрест.

Діють навчально-виховний комплекс (ЗОШ 1 ступеня -дитячий садочок), Будинок культури, бібліотека, фельдшерський пункт, кімната-музей історії села.

У Гнилицях народилися:

  • педагог, журналіст, публіцист Софія Лінчевська (1973 р. н.),
  • вчений у галузі медицини Володимир Мартинюк (1958 р. н.),
  • провідник Крайової екзекутиви ОУН на західноукраїнських землях (1934–1936), член Крайового Проводу ОУН (1940), організатор руху спротиву в’язнів “ОУН-Північ” Михайло Сорока (1911–1971),
  • письменник-мораліст, філософ, правник, громадський діяч Іван Федорович (1811–1870),
  • педагог, доктор медичних наук Анатолій Хома (1923–1978).

ВІРЛЯ – хутір, приєднаний до с. Гнилиці; розташований за 2 км на північний схід від нього. Назва походить, імовірно, від птахів – вірлів (орлів), які гніздилися у лісі. Протягом 3–10 січня 1947 р. більшовики проводили ревізії та засідки.

12 травня 1948 р. бійці саперної частини Червоної армії спорудили поблизу хутора дерев’яну вежу. У лютому 1952 р. на хуторі – 11 дворів (37 осіб); тоді ж виведений із облікових даних у зв’язку з переселенням жителів у Гнилиці.


ДУБИНКА – хутір, приєднаний до с. Гнилиці; розташований за 2,5 км на північний захід від нього. Назва походить, імовірно, від дубового лісу, який зростав неподалік. У березні 1949 р. на хуторі – 23 двори (96 осіб); у 1950-х виведений із облікових даних у зв’язку з переселенням жителів у Гнилиці.


КОЛОНСЬКІ – хутір, приєднаний до с. Гнилиці; розташований за 0,5 км від нього. Відомий від 1920-х років. Назва походить від польських колоністів, які заселили хутір. У березні 1949 р. на хуторі – 11 дворів (34 особи); у 1950-х рр. виведений із облікових даних у зв’язку з переселенням жителів у Гнилиці.


ЛІСНИЧИЙ (ЛІЩИНА) – хутір, приєднаний до с. Гнилиці; розташований за 0,5 км від нього. Назва походить, імовірно, від першопоселенця лісника; інша назва від ліщини, що тут росла. Протягом 3–10 січня 1947 р. більшовики проводили тут ревізії та засідки. У лютому 1952 р. на хуторі – 3 двори (7 осіб); тоді ж виведений із облікових даних у зв’язку з переселенням жителів у Гнилиці.


ПАСІКА – хутір, приєднаний до с. Гнилиці; розташований за 0,5 км від нього. Відомий від 1920-х років. Назва походить від заняття першого поселенця (мав пасіку). Протягом 3–10 січня 1947 р. більшовики проводили тут ревізії та засідки. У лютому 1952 р. на хуторі – 3 двори (8 осіб); тоді ж виведений із облікових даних у зв’язку з переселенням жителів у Гнилиці.

Джерело

Гнилиці [Текст] / Д. Дембіцький, Б. Петраш, В. Уніят, М. Дереш // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. Т. 3. — Тернопіль, 2014. — С. 103—104 : фот.

Рекомендовані публікації

Залишити коментар

Цей сайт захищений reCAPTCHA і застосовуються Політика конфіденційності та Умови обслуговування Google.

Contact Us

We're not around right now. But you can send us an email and we'll get back to you, asap.

Not readable? Change text. captcha txt