ГЛЕЩАВА | Теребовлянський район | Тернопільська область

 В Адміністративно-територіальний устрій, ДОВІДКОВІ РЕСУРСИ, Історія регіону

ГЛЕЩАВА — село в Україні, в Теребовлянському районі Тернопільської області, в складі Іванівської сільської територіальної громади. Розташоване на берегах р. Тарча (один із витоків р. Голодні Стави, ліва притока Тайни, басейн р. Гнила, сточище Збруча), яка бере початок із джерел поблизу Глещави; за 15 км від районного центру і 12 км від найближчої залізничної станції Деренівка. До села приєднані хутори Стадниця та Мазури. Територія – 5,26 кв. км. Дворів – 246. Населення – 679 осіб (2014).

Поблизу села виявлено археологічні знахідки, зокрема бронзові знаряддя праці, керамічні вироби, глиняний посуд; також розкопано курганне поховання в кам’яній гробниці, де знайдено скляний посуд 2–3 ст. н. е. За переказами, Глещава заснована в 14 ст. Перша письмова згадка – 1581 р.

Про походження назви села відомо кілька версій. Під час розкопок могил було знайдено плиту про походження села і його назву. На місці нинішнього поселення було велике водоймище, в якому водилася риба (тоді її звали “глеща”). Сюди приїжджали рибалки з околиць, а потім оселилися поблизу водоймища.

Першими поселенцями були Близнюки, які й назвали село Глещава. За іншою версією, поселення розташоване у глинистій місцевості, глину в давнину називали “глей”, а місцину, де її добували – “глеїще”. Третій переказ пояснює походження назви села від того, що у давні часи навколо села росли ліси, в яких було багато ліщини. Ще й нині в окремих ближніх селах називають село не Глещава, а Ліщава.

У 1927 р. Микола Голубець у книжці “Теребовля” написав, що “… Ще перед татарськими нападами Глещава була передмістям Теребовлі”. Численні могили на полях свідчать про давні бої з наїзниками. За переказами, кілька хлопців із Глещави, зокрема з роду Стечишиних та інших, брали участь у Національно-визвольній революції 1648–1676 рр. Під час польсько-турецької війни Глещава була спалена у 1672, 1673 роках.

У 1772 р. громада села купила і привезла дерев’яну церкву з містечка Сатанів (нині смт Хмельницької області); нині діючу кам’яну церкву збудували у 1895–1897 рр. за священика П. Єзерського та війтування Василя Стечишина. Дяком тоді був Михайло Крушельницький – батько народного артиста СРСР Мар’яна Крушельницького. Від 1903 р. у селі діяв жіночий монастир святого Йосифа, де перебувало 20 монахинь. Після Першої світової війни газета “Український голос” з Перемишля зазначила, що Глещава “належить до передовіших сіл Галичини”.

1850 р. у селі засновано першу школу, фундатором якої став посол до Галицького сейму Степан Самець. На його надгробку написано, що він “Заложив школу в Глещава”. У школі навчали німецької, польської та руської мов (так тоді називали українську мову). Директорами школи працювали Іван Любинецький (заохочував селян заводити сади), Ян Кжишак, від 1902 р. – Володимир Герасимович.

1861 р. Глещаву захопила страшна інфекційна хвороба, що забрала десятки життів; селяни вирішили поставити “фіґуру” св. Миколая, й сталося чудо – хвороба відступила. За часів радянської влади пам’ятник знищили.  У 1880 р. в селі проживало 1410 осіб. 1897 р. внаслідок пожежі у Глещаві згоріло 80 господарств.

З ініціативи голови місцевої “Просвіти” о. Петра Єзерського при її читальні було створено:

  • аматорський гурток (1905, організатор Іван Пакуш),
  • один із перших у Східній Галичині духовий оркестр (1900),
  • хор “Просвіти”.

Також діяли філії товариств “Сільський господар”, “Січ” (190, перший кошовий – Михайло Тихоліз, потім Антін Левицький і Григорій Сидор), “Луг” (провідник Михайло Гой), Братство тверезості. Після Першої світової війни Степан Стечишин був одним із керівників товариств “Луг”, “Просвіта”, від 1929 р. очолював осередок УВО, проводив активну патріотичну роботу з молоддю, підтримував контакти зі земляками-еміґрантами з Канади та США, які допомогли коштами на спорудження будинку читальні.

У Леґіоні УСС та УГА воювали сільські добровольці: Михайло Василів, Дмитро Воробій, Юрій Ґой, Йосип Дерлиця, Іван Кульчицький, Ілько Садовський, Іван та Микола Самець, Михайло Подедворний, Микола, Петро і Степан Стечишини. Після проголошення у Львові 1 листопада 1918 р. ЗУНР у Глещаві українську владу очолив Михайло Подедворний.
1921 р. в селі проживало 2010 осіб. 1932 р. діяла трикласна школа.

1 жовтня 1930 р. в Глещаві поляки провели пацифікацію. З 9-го полку польських уланів, який стояв у Теребовлі, прибув ескадрон під командою поручника Юнака та підполковника Войновича. Улани вдерлися до читальні “Просвіти”, де знищили всі книжки у бібліотеці, меблі, аматорський реквізит, погруддя Шевченка, весь комплект духового оркестру; пограбували кооперативу (продукти перемішали з нафтою та оцтом) і господарства сільських українських активістів; підпалили хату Івана Коломійця (організатор товариства “Луг”), а від його будинку зайнялись інші споруди.

Пожежі лютували від середи до неділі. Активіста “Просвіти” Степан Стечишина запроторили в концтабір Березу Картузьку; звільнений у вересні 1939 р., потім висланий за націоналістичну діяльність синів у Сибір; після повернення із заслання вів літопис села; його записи лягли в основу статті про Глещаву в книзі “Теребовельська Земля”, виданій зусиллями представників української діаспори у 1968 р.

1933 р. у селі створено осередок ОУН, який очолили брати Іван і Тимко Головенки, Мар’ян Подедворний, Степан Самець (“Мартин”); першими членами були – Василь Добровицький, Богдан Кульчицький, Богдан Тихоліз, Іван Білошицький та інші.  Поляки, на противагу українським товариствам, створили власні організації. У 1930-х рр. в Глещаві існувала й підпільна комуністична організація (КПЗУ; очолював осередок Кирило Леськів).

На початку травня 1939 р. у селі відбулася велика маніфестація. Всі члени “Лугу” та інші активісти маршем пройшли навколо села. Попереду йшов оркестр, за ним – старші поважні господарі та керівники місцевої “Просвіти” Іван Білошицький, Василь Накураш, Іван Подедворний, Петро Сеньків, Іван і Федір Стечишини та інші. За ними – молоді хлопці з “Лугу” (80 осіб). Назустріч їм йшли польські “стшельці”, але сутички не було.

 

Від вересня 1939 р. Глещава – під радянською владою. У 1940 р. заарештовані більшовиками й закатовані у Тернопільській тюрмі члени ОУН Іван Ковальчук, Мар’ян Подедворний, брати Василь і Володимир Стечишини, Іван Томецький; Тимко та Іван Головенки, Василь Добровицький, Степан Самець (син Онуфрія), Степан Самець (син Петра), Ярослав Самець, Богдан Тихоліз та Іван Томецький – змушені були піти в підпілля.

Від 6 липня 1941 р. до 22 березня 1944 р. село – під нацистською окупацією. Ґестапо заарештувало Ольгу Бродяк, яка згодом загинула в німецькому концтаборі Освенцім. 103 чоловіки пішли в ОУНівське підпілля та УПА. В Ілавчому діяли курси медсестер районного проводу ОУН, якими керувала станична, а пізніше керівник районного Українського Червоного Хреста Марія Стечишин (“Зірка” з Глещави). У 1944 р. підірвали могилу-пам’ятник полеглим Борцям за волю України, яку місцеві жителі звели в 1942 р.

Протягом 1944–1950 рр. загинули 82 жителі Глещави. 14 лютого 1945 р. у селі відбувся бій між 20-а вояками УПА, якими керував районний провідник Степан Самець (“Аркас”) і 300-ма енкадебістами. Загинули 17 повстанців і 60 енкадебістів. Тіла вбитих вояків УПА енкадебісти поклали біля читальні “Просвіти”, але вночі жителі таємно поховали їх на цвинтарі. Цього ж дня внаслідок бою згоріло понад 80 хат. Після цього було вивезено 28 сімей, більш як 100 осіб, пов’язаних з ОУН і УПА у Сибір.

7 березня 1945 р. польська боївка під проводом Казіка (Матевуша) Кошовського вчинила розправу над українцями Глещави, було вбито жінку похилого віку та живим спалено 11-річного хлопця. Енкаведисти викрили на території села 2 криївки: 5 травня 1945 р. (переховувалися Василь і Михайло Стечишини, Петро Білошицький та Іван (Дзян) Самець; усі вони застрілилися, щоб не здатись живими) і 15 жовтня 1949 р. (бій тривав 2 дні поки в упівців були кулі; щоб не здатись живими ворогам, всі повстанці пострілялися). Це був останній бій глещавецьких вояків УПА.

10 лютого 1949 р. українські повстанці провели в Глещаві акцію-відповідь на терористичні дії польських шовіністів щодо українського населення в Східній Польщі – все польське населення, крім тих, хто встиг втекти в Теребовлю, було знищено. Із 210 чоловіків мобілізованих на фронти німецько-радянської війни загинули 49 чоловік, 63 – пропали безвісти, подальша доля 1 – невідома.

1949 р. у Глещаві було організовано колгосп. У квітні 2000 р. засновано ТзОВ “Глещава”; від 2001 р. земельні паї орендує ПАП “Топільче”.

ПАМ‘ЯТКИ:

  • греко-католицька церква святого Миколая (1897, реставрована 2011),
  • дзвіниця (1899),
  • “фіґура” св. Миколая (1861; відновлена 1998), а також чотири інших “фіґури”,
  • пам’ятники воїнам-односельцям, полеглим у німецько-радянській війні (1979),
  • хрест на честь скасування панщини (друга пол. 19 ст.; зруйнований у 1946, відновлений 1993), Борцям за волю України (відновлений у 1993), меморіальну таблицю (1997) на будинку, де проживав актор, режисер, педагог Мар’ян Крушельницький (1897–1963).

Діють ЗОШ 1–2 ступенів, дитячий садочок, Будинок культури, бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт, 2 торгових заклади.

У селі народилися:

  • поет, перекладач, педагог Сидір Єзерський (1847–1914),
  • єврейський громадський діяч у США Еміль Зомерштейн (1883–1957),
  • адвокат, громадський діяч Іван Кульчицький (1883–р. см. невід.),
  • науковець Галина Марцінишин (з дому – Стечишин; 1962–2003),
  • педагог, краєзнавець Михайло Михайлюк (1945 р. н.),
  • релігійний діяч у Канаді Петро Самець (1893–1985),
  • педагог, краєзнавець, громадський діяч Мирослав Смалига (1926 р. н.),
  • науковець Василь Смільський (1949 р. н.),
  • науковець, господарник Володимир Стечишин (1946–1992),
  • науковець, професор Хмельницького національного університету Мирослав Стечишин (1951 р. н.);
  • громадські діячі у Канаді, брати Стечишини: редактор газети “Український голос”, журналіст, видавець Мирослав-Ілько (1883–1947), правник, науковець, публіцист, співзасновник інституту ім. Петра Могили у м. Саскатун Михайло (1888–1964), правник, науковець, публіцист, ректор Інституту ім. П. Могили Юліан (1895–1971);
  • науковець Михайло Томецький (1940 р. н.),
  • науковець Галина Ціх (з дому – Стечишин; 1962 р. н.).

Про населений пункт видано книжку М. Смалиги та М. Михайлюка “Село Глещава” (2002).


СОФІЇВКА (ЗОФІЇВКА, ЙОСИПІВКА, ЮЗИФІВКА) – хутір, приєднаний до с. Глещава; розташований за 2,5 км на південний схід від нього. Назва – від жіночого імені Софія (Зофія). В лютому 1940 р. всіх поляків, а також частину українців, які там проживали, вивезли в Сибір. Згодом на їхні господарства поселились переселенці з Польщі. Станом на 5 лютого 1952 р. на хуторі було 16 дворів, 42 особи. Виведений із облікових даних у зв’язку з переселенням жителів до Глещави. Нині не існує, будинки розібрані, поля розорані.

СТАДНИЦЯ – хутір, приєднаний до с. Глещава; був розташований за 2 км на схід від нього. Назва походить, ймовірно, від слова “стадо” – загін, вівчарня. За Польщі поселення мало свого старосту та гербову печатку. За станом на 5 лютого 1952 р. на хуторі було 5 дворів (12 осіб). Згодом жителів переселили у села Глещаву, Перемилів та смт Гримайлів Гусятинського району; будинки залишились для потреб колгоспу. Нині на місці хутора великий став.

Джерело

Глещава [Текст] / М. Галяберда, Г. Івахів, В. Уніят // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. Т. 3. — Тернопіль, 2014. — С. 245—247 : фот.

Галяберда, М. Глещава [Текст] / М. Галяберда, В. Уніят // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль, 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 361-362.

Рекомендовані публікації

Залишити коментар

Цей сайт захищений reCAPTCHA і застосовуються Політика конфіденційності та Умови обслуговування Google.

Contact Us

We're not around right now. But you can send us an email and we'll get back to you, asap.

Not readable? Change text. captcha txt