ГАЙВОРОНСЬКИЙ Михайло Орест Іванович

 В Військовики, Діаспора, ДОВІДКОВІ РЕСУРСИ, Історія регіону, КУЛЬТУРА | ЛІТЕРАТУРА | МИСТЕЦТВО, Митці | Мистецькі колективи | Виконавці, Музика | Хореографія, Освітяни

ГАЙВОРОНСЬКИЙ Михайло Орест Іванович (псевд. – Орест Тин; 15.09.1892, м. Заліщики, нині місто Тернопільської області – 11.09.1949, м. Нью-Йорк (США) — український композитор, диригент, педагог, скрипаль, критик, громадський діяч, творець багатьох популярних стрілецьких пісень; головний диригент та інспектор військових оркестрів Армії УНР.

Навчався у Вищому музичному інституті у Львові (1912–1914; кл. скрипки Ф. Кребса), Колумбійському університеті (1924–1927). У 1914 вступив до лав УСС. Написав низку пісень:

  • на слова Ю. Назарака — «Слава, слава, отамане», «Нема кращих в світі хлопців»,
  • на власні слова — «Пройшли гори», «Ой впав стрілець», «Їхав стрілець на війноньку», «Йде січове військо» та ін.

У 1915 році очолив військовий духовий оркестр, а також був одним із засновників струнного Квартету УСС. За часів ЗУНР – візитатор військових оркестрів при УГА, згодом – керівник оркестру Українського театру в Кам’янці-Подільському, оркестру в Театрі М. Садовського (1919). Тоді ж призначений головним капельмейстером діючої армії УНР.

Від 1920 – у Львові:

  • викладач жіночої гімназії сестер Василіянок та Вищого музичного інституту;
  • диригент хорів «Бандурист» і товариства «Боян».

1923 емігрував до США. Від 1924 – у Нью-Йорку. Разом зі скрипалем Р. Придаткевичем заснував Українську музичну консерваторію (її професор) і струнний оркестр, яким керував до 1936. У 1930 заснував і був диригентом «Об’єднаних українських хорів».

Гайворонський – один із засновників (разом з Р. Купчинським і Л. Лепким) жанру української авторської пісні.

Автор:

  • творів для оркестрів:
    • симфонічного: «На Чорному морі», «Рідна сторона моя»,
    • духового: сюїта «З Гуцульщини», рапсодія «Довбуш»,  марші, увертюри, обробки народних пісень і танців,
    • струнного: «Коляди»,
  • численних пісень на сл. Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, Б. Лепкого, Олександра Олеся та ін.
  • близько 40 стрілецьких пісень:
    • «Ой, у лузi червона калина», «Їхав стрiлець на вiйноньку», «Слава, слава, отамане», «Хлопцi, алярм», «Нема в свiтi кращих хлопцiв», «За рiдний край» та iн.
  • церковної музики:
    • 2 Літургії, 2 Херувимські, «Канти з Почаївського Богогласника», «Псалом 150»;
  • музики для дитячих п’єс:
    • «Сон Івасика» Л. Лепкого, «Лісова казка» М. Ваврисевича, «Соняшник» В. Островського;
  • музику до п’єси «Вій» М. Гоголя, драми «Гетьман Дорошенко» Л. Старицької-Черняхівської;
  • для музичного театру –
    • «Залізна острога» Л. Лісевича і А. Курдидика (1933, прем’єра відбулася в Заліщиках, Львові та ін. містах Галичини),
    • «Вдаряй мечем» (лібрето за мотивами стрілец. пісень Р. Купчинського).

Автор статей на музичні теми.

Праці:

  • Співаник для дітей дошкільного і шкільного віку. Львів, 1922;
  • Збірник українських пісень для молоді. Саскатун, 1946.

Перебуваючи далеко від рідної землі, М. Гайворонський однак не втрачав зв’язків із своїми земляками. Він листувався із видатними композиторами, музикознавцями, фольклористами, письменниками: С. Людкевичем, В. Барвінським, М. Грінченком, В. Витвицьким, Ф. Стешком, З. Лиськом, Ф. Колессою, Р. Купчинським, У. Кравченко, В. Пачовським, Л. Лепким та багатьма іншими діячами української культури.

Зв’язки з Україною не обмежувалися листуванням. М. Гайворонський намагався бути учасником подій, які відбувалися на його батьківщині: передплачував музичні журнали, які виходили в Галичині та в радянській Україні, надавав матеріальну допомогу Вищому музичному інститутові ім. М. Лисенка, товариству «Просвіта»; надсилав до часопису «Українська музика» свої статті, в яких розповідав про музичне життя в Америці, зокрема участь у ньому українців, присилав деякі свої твори, опубліковані в США.

Музикознавець Василь Витвицький вважав, що «між громадськими і культурними діячами української еміграції не було другого, хто втримував би такі безперервні, широкі й живі зв’язки з рідним краєм, як Михайло Гайворонський».

До останніх днів Михайло Гайворонський намагався бути потрібним, корисним, уболіваючи за те, щоб молоде покоління американських українців було вірне Вітчизні своїх батьків та українській музиці – двом ідеалам, яким він чесно служив впродовж усього життя.

Джерела

Герасимова Г.П. ГАЙВОРОНСЬКИЙ Михайло-Орест [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 2: Г-Д / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. – К.: В-во “Наукова думка”, 2004. – 688 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Gajvoronskij_M (останній перегляд: 28.05.2020)

Трощинський, В. ГАЙВОРОНСЬКИЙ Михайло-Орест [Електронний ресурс] /В. Трощинський // Енциклопедія української діяспори. — Наукове Товариство ім. Шевченка в Америці, 2009— . — Режим доступу: http://eudusa.org/index.php?title=Haivoronsky_Mykhailo, вільний. — Дата ост. пер.: 25.05.2020.

Філоненко, Л. П. ГАЙВОРОНСЬКИЙ Михайло-Орест [Електронний ресурс] / Л. П. Філоненко // Енциклопедія Сучасної України / Ін-т енцикл. дослідж. НАН України. — Київ, 2014. — Режим доступу: http://esu.com.ua/search_articles.php?id=28182, вільний. — Дата ост. пер.: 02.05.2020.

Рекомендовані публікації

Залишити коментар

Цей сайт захищений reCAPTCHA і застосовуються Політика конфіденційності та Умови обслуговування Google.

Contact Us

We're not around right now. But you can send us an email and we'll get back to you, asap.

Not readable? Change text. captcha txt