ДЖУС Володимир Іванович

 В Діаспора, Доброчинність, науковці | винахідники | раціоналізатори
ДЖУС Володимир Іванович (William Dzus, 05.01.1895, Галичина, с. Чернихівці, тепер Збаразький район Тернопільської обл., — 1964, м. Вест-Айсліп, штат Нью-Йорк, США) — промисловець, винахідник, меценат.

Володимир Джус народився 5 січня 1895 р. у с. Чернихівці на Збаражчині. Там же закінчив початкову школу. У 1914 р. разом із батьками емігрував до США. Під час Першої світової війни емігранти з українських земель охоче осідали у Вест-Айсліпі, містечку, розташованому неподалік від Нью-Йорка.

Ще замолоду Володимир (який взяв собі друге ім’я — Вільям) проявив виняткові здібності в технічних галузях: й хоча він і не одержав диплом про вищу освіту, та постійно цікавився науковими досягненнями.

Невипадково його увагу привернула авіапромисловість, розвиток якої у ті роки збуджував уяву багатьох представників нової генерації винахідників. Джус починає працювати над простим, але дуже важливим елементом вдосконалення механізму замка до капоту літаків.

Винахіднику вдається стати одноосібним автором замка-закріплювача, названого ним «Джус Фестенер». Це відкриття з часом зробило його ім’я відомим, почало приносити стабільний дохід — і в 1933 р. він вже спромігся профінансувати будівництво власної фабрики «Джус Фестенер Коінк».

З початком її роботи було відкрито сотні робочих місць, тож сюди потягнулися, поряд з іншими робітниками, й вихідці з України. Підприємство ставало великим і прибутковим.

Перші 16 закріплювачів виготовив за 4 долари для Амфібен Ейкрафт Компані. Нові моделі літаків цивільної та військової авіації гостро потребували інновацій, які щедро пропонувало новостворене підприємство.

У 1935 році ним були захоплені зовнішні ринки збуту. Наступного року у новому приміщенні корпорації працювало 16 механіків, три службовці й адвокат-скарбник Френсіс Кларк.

У 1938 році запрацювали новозбудовані фабрики у Канаді, Франції та Великобританії з річним прибутком в 100 тисяч доларів, потім – 500 тисяч (1940). Уряд США у 1939 році замовив у нього технічне обслуговування 50 тисяч літаків.

З початком військових дій на островах Тихого океану й вступом США у ІІ світову війну співпраця з Пентагоном лише поглибилася, що стимулювало швидку розбудову ще однієї фабрики в Глендейлі, штат Каліфорнія.

Наприклад, у 1943 році підприємства Джуса працювали цілодобово, працевлаштувавши більше 1000 робітників лише у США, випустивши за місяць 30 мільйонів закріплювачів.

Стабільна фінансова незалежність дозволила інвестувати в розробку нових технологій й винаходів, розвинути інші напрямки виробництва: замки для трамваїв, закріплювачі для пошкоджених кісток (медицина), закріплювачі для комп’ютерної техніки, медичних приладів, автівок, кораблів, залізничних вагонів.

У 1948 pоці у Великобританії технічним директором Dzus Fastener Europe став син гетьмана Скоропадського, пластун Данило Скоропадський. Познайомились вони у 1937 році в Чикаго під час посвячення українського літака “Київ”.

Найближчі родичі бізнесмена, залишившись в Україні, зазнали репресій: брат став вояком УПА й загинув в бою, матір, братова дружина разом з донькою відбули 5-річне ув’язнення в сибірських таборах. Меценатська і благодійна діяльність Джуса мала кілька векторів:

  • підтримка Наукового товариства ім. Т. Шевченка, Української вільної академії наук;
  • видавництво україномовних газет, журналів, книжок;
  • організація і матеріальне забезпечення українських шкіл, курсів української мови, дослідницьких студій з українознавства в університетах;4) фінансування культурних пізнавальних заходів – візитівок про Україну;
  • пожертви на працю Міжнародного Червоного Хреста, Карітаса, для медичної допомоги потребуючим землякам;
  • утримання бібліотек, музеїв, гранти на професійно-технічну освіту у місцевостях, де існували його фабрики;
  • заснування 3 травня 1948 року Українського Інституту Америки (УІА) – потужного культурно-інформаційного, громадсько-політичного, наукового центру українців Північної Америки. Спочатку провід УІА перебував в нью-йоркському офісі Червоного Хреста, а потім переїхав у домівку Парквуд в Вест Айсліпі, придбану за 25 тисяч доларів благодійником з Тернопілля.

28 жовтня 1953 року на перших загальних зборах делегати від 20 авторитетних українських родин обрали управу Інституту:

  • президент – Вільям Джус ;
  • заступник – Платон Стасюк;
  • скарбник – Павло Чорнома;
  • заступник скарбника – Теодор Джус;
  • секретар – Микола Кузьмович;
  • заступник секретаря – Даніель Кейн.

Департамент фінансів у 1954 році надав Інституту статус неприбуткової організації, захистивши УІА від сплати податків.

1 серпня 1955 року Віл Джус уклав кредитну угоду з банком. Вже у вересні цього року УІА отримав в постійне безстрокове користування будинок у центрі Нью-Йорку, на розі 79-ї вулиці та 5-ї авеню за 225 тисяч доларів.

Цю історичну пам’ятку у 1899 році збудував архітектор Чарльз Гілберт, будівничий перших хмарочосів, на замовлення банкіра Айзека Дадлі Флетчера, котрий у 1917 році подарував свій дім разом з безцінними картинами художників голландської школи Метрополітен-музею, який знаходиться поряд.

Нафтовий магнат Гаррі Сінклер у 1920 році викупив будівлю у музею й жив у новій оселі 10 років. У 1930 році аристократ Август ван Хорн Стайвісон-молодший придбав у нього це житло і мешкав тут до кінця свого життя (до 1953 р).

Тоді й поклав око на безгосподарну нерухомість кмітливий галичанин. У 1962 році кредит був повністю виплачений і будинок перейшов у власність до УІА. Щорічно утримання архітектурної пам’ятки коштує близько 500 тисяч доларів.

Після відходу батька у Вічність, 19 червня 1964 року, вже його син Федір-Теодор Джус (Theodore Dzus, 1918 , Лонг- Айленд, шт. Нью-Йорк – березень 1998, похований у Вест-Айсліпі) успадкував Dzus Fastener Corporation, посаду президента Фундації УІА й став керівником Інституту в 1964 – 1982 роках.

Коли Федір-Теодор вийшов на пенсію у 1987 році, то через рік продав корпорацію своєму англійському дочірньому підприємству Dzus International Limited, згодом управління корпоративними правами перейшло до DFCI Solutions, Inc, також заснованої у 1936 році Джусом-батьком (головний офіс розташований в Орландо, штат Флорида).

Підприємницьку династію Джусів продовжив Теодор-молодший, онук фундатора родинної справи. Пам’ять про відомого американця українського походження тепер глибоко закарбована в світовій, американській та українській історії.

У 1991 році Український Інститут Америки відзначив нагородою “Українець року” Романа Попадюка (народився 30 травня 1950 р. в Австрії), пластуна, майбутнього першого посла США в Україні (липень 1992 – липень 1993). Цю подію громадськість української діаспори сприйняла з великим ентузіазмом. У статуті новоствореного Інституту було чітко визначено:

розповсюджувати, підтримувати й поширювати всілякі прояви української політичної та культурної діяльності шляхом влаштування та підтримки громадських зібрань, тематичних обговорень і професійних доповідей, наукових конференцій та симпозіумів, а також різноманітних освітніх заходів, мистецьких виставок, концертів, театральних вистав, літературних вечорів.

Серед інших статутних завдань передбачалося зміцнювати зв’язки з інтелектуальними колами американського світу, сприяти вихованню молодого покоління українських науковців, винахідників та інших творчих сил у формі різного роду заохочень і стипендій, а ще — допомагати емігрантам з України.

У 1955 р. Володимир Джус провів плідні переговори з банкірами і надав фінансову дотацію на придбання одного з історичних будинків у Нью-Йорку.

Ця будівля (розташована на П’ятій авеню) — архітектурна пам’ятка, збудована в 1898 р. видатним архітектором Чарльзом Гілбертом у стилі еклектичного ренесансу, стала справжнім центром життя для української громади на еміграції.

Змінивши свою адресу, Український інститут Америки спільно з іншими важливими установами — такими як УВАН (Українська вільна академія наук), відділення славістики багатьох університетів, редакції радіостанцій «Свобода» та «Голос Америки».

Володимир Джус продовжував надавати підтримку своїм співвітчизникам-емігрантам — мешканцям Вест-Айсліпа, всебічно поглиблював зв’язки між культурними «осередками України» в Америці.

Володимир Джус до останніх днів свого життя брав активну участь у діяльності Інституту та фабрик, і найкращим пам’ятником йому стало продовження його послідовниками усіх напрямів започаткованої ним роботи.

З 1991 р. УІА визнано усіма офіційними організаціями незалежної України; крім того, в останні роки налагоджено співпрацю Інституту з українським представництвом ООН, генеральним консульством України в Нью-Йорку та міською мерією.

Джерела:

Абліцов, В. Галактика «Україна»: видатні постаті  [Текст] / В. Абліцов. — Київ, 2007. — С. 132—133.

Берн, Р. Л. Становлення американця : Біографія винахідника Володимира Джуса [Текст] = An american in the making : The Biography of William Dzus, Inventor / Р. Л. Берн ; [пер. з англ. за вид. 1961 р.] ; [передм.: Ю. Джус, В. Шендеровський]. – Київ, 2005. – 127 с : фот., рис.

Мельничук, Б. Джус Володимир Іванович [Текст] / Б. Мельничук // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. – Тернопіль, 2004. – Т. 1 : А – Й. – С. 488.

 

Рекомендовані публікації

Залишити коментар

Цей сайт захищений reCAPTCHA і застосовуються Політика конфіденційності та Умови обслуговування Google.

Contact Us

We're not around right now. But you can send us an email and we'll get back to you, asap.

Not readable? Change text. captcha txt