ДУБЕНКА | Монастириський район | Тернопільська область

 В Адміністративно-територіальний устрій, ДОВІДКОВІ РЕСУРСИ, Історія регіону
ДУБЕНКА — село Монастириського району Тернопільської області. До 2008 р. – Дубенки. Від 2018 року — в складі Монастириської ОТГ. До села приєднано хутори Гута та Слобідка Долішня. У зв’язку з переселенням жителів хутори Дубовиця і Кадуби виведено з облікових даних. Розташоване на берегах річки Коропець, ліва притока Дністра, за 5 км від районного центру і 25 км від найближчої залізничної станції Бучач. Територія – 3,64 кв. км. Дворів – 210. Населення – 600 осіб (2014). Поблизу села виявлено археологічні пам’ятки пізнього палеоліту і трипільської культури.

Відоме з 1448 року. Назва походить від дубових лісів, що колись росли на околицях села. 1848 р. у селі проживало 280 українців, решта – поляки і євреї. 1867 р. в Дубенці – 816 мешканців (338 українців, 465 поляків, 13 євреїв). Наприкінці 1900 р. переважну кількість населення села (58%) становили поляки. Житлових будинків у 1921 р. – 233, 1931 р. – 274. Діяв млин Якуба Франкеля, де працював 1 робітник.

У період Першої світової війни через село деякий час пролягала лінія фронту, обстріли призвели до великої руйнації: було спалено або знищено 190 господарств, загинуло 5 осіб. Леґіон УСС поповнили кілька юнаків, серед них: Гнат Радомський, Іван та Іларій Кобзани, Гаврило Черкавський.

Під час українсько-польської війни 1918–1919 рр. молодь села влилася в загони УГА; у боротьбі за Україну загинули Іларій та Іван Кобзани і Гнат Радомський.
Діяли українські організації “Сестринство жінок” і “Братство чоловіків”, церковний хор, аматорський гурток молоді, філія товариства “Просвіта”, кооператива “Українсько-хліборобське визволення”. За станом на 1 січня 1939 р. в Дубенці проживали 1400 осіб, із них 68,8% – поляки.

Від вересня 1939 р. село – під радянською владою. Від 4 липня 1941 р. до 23 липня 1944 р. село – під німецькою окупацією, нацисти вивозили юнаків та дівчат на примусові роботи до Німеччини.
У національно-визвольній боротьбі брали участь члени ОУН та вояки УПА, серед них:

  • Ганна (1925 р. н.), Євдокія (1922 р. н.) і Марія (1927 р. н.) Білик, Михайло Волошин (1907 р. н.), Йосип Гадиняк (“Громенко”; 1923), Андрій Гала (“Трембіта”; 1921 р. н.), Анелія (1922 р. н.), Іван (1920 р. н.), Михайло (1893 р. н.), Михайло (1920 р. н.), Текля (1898 р. н.) Гриньківи, Антон Залецький (1919 р. н.), Михайло (1922 р. н.) і Михайлина (1925 р. н.) Зінькевичі, Марія Кочан (1901 р. н.), Михайло Кочерай (1930 р. н.), Антін Михайлів (1922–1941), Антон (1936 р. н.), Микола (1920–1941), Михайло (1931 р. н.), Олена (1906 р. н.) та Яків (1903 р. н.) Радомські, Петро Сабадаш (1922 р. н.), Михайло Хмарний (1922 р. н.), Василь (1905 р. н.), Костик (1907 р. н.), Панько (1922 р. н.) та Семен (1902 р. н.) Штангрети і багато інших.

Із мобілізованих у роки Другої світової війни:

  • загинули: Павло Бичак (1920–1942), Юрій Волошин (1907–1945), Матвій (1912–1945) та Степан (1907–1945) Гриньківи, Степан Демчишин (1919–1941), Василь Кирик (1901–1945), Михайло Кравчук (1920–1944), Іван Радомський (р. н. невід.–1945), Андрій Штангрет (р. н. невід.–1944);
  • пропали безвісти: Пилип Залецький (1908–1944) і Йосип Стасів (1909–1945);
  • подальша доля 6 чоловіків невідома.

Унаслідок переселення українців із Польщі село прийняло родини Амбрісів, Барткевичів, Борівців, Ванюсів, Війтовичів, Гадиняків, Галів, Горілих, Кириків, Кочанів, Лапичак, Лихацьких, Симанишиних та інших.

1946 р. організовано колгосп. Нині землі обробляє ТзОВ “Ленком ua”. Із 1949 до 1958 рр. зазнали горя і поневірянь у лісах Красноярського краю Анелія і Михайло Волошини, Марія Гриньків, Богдан Зінкевич, Ганна Сабада (1931 р. н.), родина Радомських, Анелія Штангрет та інші  уродженці села.

1957 р. внаслідок повені були підтоплені будинки, загинув один житель села. У 1979–1989 рр. служили в континґенті радянських військ у Афґаністані: Іван Дрочак, Іван Лихацький, Михайло Кавалір, Іван Парацій, Василь Фецич.

ПАМ‘ЯТКИ:

  • церкви Успення Пресвятої Богородиці (1864, кам’яна) й святих Верховних Апостолів Петра і Павла (відновлена, 1993),
  • каплиці Христа-Учителя (2004), Різдва Христового (1992) Матері Божої (1987),
  • пам’ятник воїнам-односельцям, полеглим у німецько-радянській війні (1985),
  • символічна могила Борцям за волю України (1987),
  • пам’ятний хрест на х. Слобідка Долішня на честь 2000-ліття народження Ісуса Христа (2000).

Діють ЗОШ 1–2 ступенів, клуб, бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт, 2 торгових заклади.
У селі народився богослов Львівської богословської академії Костянтин Стангет; душпастирював священик, мученик за віру Григорій Миськів (1914–2007).

Джерело

Лихацька, Т. Дубенка [Текст] / Т. Лихацька, В. Уніят, І. Федечко // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. Т. 3. — Тернопіль, 2014. — С. 53—54 : фот.

Рекомендовані публікації

Залишити коментар

Цей сайт захищений reCAPTCHA і застосовуються Політика конфіденційності та Умови обслуговування Google.

Contact Us

We're not around right now. But you can send us an email and we'll get back to you, asap.

Not readable? Change text. captcha txt