ДРАГАНІВКА | Тернопільський район | Тернопільська область

ДРАГАНІВКА Cело, центр сільської ради. До Драганівки приєднано хутір Колонія (Квіткове). Розташоване на берегах р. Руда (права притока Серету, басейн Дністра), за 10 км від Тернополя та 4 км від найближчої залізничної станції Великий Ходачків. Площа населеного пункту – 4,01 кв. км. Середня висота над рівнем моря – 311 м. Дворів – 356. Населення – 898 осіб (2014).

Перша письмова згадка – 1501 р. як власність Генрика Міховського; наступна згадка 1504 р. – власність Яна і Вікторина Сєнінських. Назва, ймовірно, від місця розташування у болотистій місцевості – на траговині (драговинні); за іншими переказами – від драгунів, котрі перебували у селі.

Наприкінці 16 ст. у селі було близько 40 димів (будинків). 1653 р. село зруйноване під час Національно-визвольної революції українського народу; від кінця 17 ст. населений пункт інтенсивно заселяли жителі з навколишніх сіл, які через руйнування не змогли сплатити податок.

1729 р. священик Василь Глібовицький отримав призначення на парафію с. Драганівка. 1758 р. село належало до Буцнівського староства, яке перебувало у довічному володінні Антона і Людвіги з Потоцьких; 1760 р. – власність Михайла Рудзінського і його дружини Єлизавети з Потоцьких.

У 1801 р. населений пункт від Юліани Дідушицької перейшово у власність Миколая Дорогойовського, який збудував у селі палац, ґуральню і цегельню. 1836 р. Драганівка належала Марії з Дорогойовських і Станіславові Соболевському.

1840 р. працювала 2-класна школа. У 1860-х рр. маєток належав Мешулімові Еберману, від 1870-х – Владиславові і Станіславові Гарапіхам, згодом Саулові Парнассу, на початку 20 ст. – Луїзі Піцк; у 1920-х рр. фільварок купив Даніель Штокел. 1890 р. в селі 301 будинок, 1836 осіб (із них 1353 поляків); працювали фільварок, ґуральня, 2 млини і 3 корчми.

Під час 1-ї світової війни в боях за село брав участь ґенерал-полковник російської армії Дмитро Щербачов. Діяли філії “Просвіти”, “Сокола” та інших товариств, драматичний гурток, хор; польські організації. 1921 р. в селі – 347 будинків, у яких проживала 1961 особа.

Відомо, що 1933 р. в Драганівці була п’ятикласна школа. Протягом 1934–1939 рр. село належало до ґміни Янівка (нині с. Підгородне Тернопільського району). 1940 р. у Драганівці примусово створено колгосп (відновлений у 1947 р.); у 1990-х рр. розпайований.

Під час німецько-радянської війни в Червоній армії загинули або пропали безвісти 63 уродженці села. В ОУН та УПА перебували, загинули, репресовані, симпатики цих об’єднань: Іван Базар, Василь Богуцький, Ганна Боднар, Нестор Гречанюк, Микола Дідич, Ярослав Малецький, Софія Орищак, Семен Піговський, Микола Цаль.

За даними надзвичайної державної слідчої комісії, в м. Тернопіль та його околицях (Янівський та Драганівський ліси) у 1942–1943 рр. знищено більше 28 тис. осіб (євреїв), яких вивезли переважно з Тернопільського ґетто. Протягом 1945–1946 рр. більшість місцевих поляків переселили у Польщу. 1972 р. в селі проживала 1101 особа.

ПАМ‘ЯТКИ:

• церква Пресвятої Трійці (1832–1849, мурована; у розмалюванні фасаду храму 2004 р. брала участь художниця Валентина Кукурудза; використовують для почергових богослужінь громадами УГКЦ і УАПЦ),
• костел Матері Божої Сніжної (1848–1858, мурований, 1945–1990 використовували під склад зерна),
• монастир (2000-і, в приватному будинку),
• 5 “фіґур” Матері Божої (“фіґура” біля церкви – 2008 р.),
• “фіґура” св. Антонія (2005 р.),
• 2 польських хрести на цвинтарі,
• пам’ятник полеглим у німецько-радянській війні воїнам-односельцям (1985, скульптор М. Наконечний, архітектор І. Маркевич).

Діють ЗОШ І ступеня, клуб, бібліотека, ФАП, спільне українсько-польське товариство “М’ясовіта”, млин, три торгових заклади; земельні паї орендують благодійний фонд “Карітас” і ПАП “Агропродсервіс”.

У селі народилися:

• монахиня, релігійна діячка Юзефа Савка (1937 р. н.),
• релігійний діяч, пуліцист Юзеф Хромік (1932 р. н.),

Душпастирював репресований за радянської влади священик Іван Дідух, працювали релігійна діячка Стефанія Салук, доктор фізико-математичних наук Микола Цаль; перебував майбутній митрополит УГКЦ Йосиф Сліпий.

Поблизу села є ботанічна пам’ятка природи місцевого значення Тернопільська діброва (1,3 га).

Про Драганівку йдеться у книгах:

• Івана Чернецького “Острів серед українського моря” (2004) ,
• Юзефа Хроміка “Духовенство на службі костелу і вітчизни. Драганівка, Почапинці і Поділля” та “Драганівка. Люди, мова і традиції” (обидві – 2004, Польща).

КОЛОНІ Я (КВІТКОВЕ) – хутір, виведений із облікових даних у зв’язку з переселенням мешканців. Розташований за 2 км від с. Драганівка. Виник у середині 1920-х років. У березні 1949 р. на хуторі – 6 будинків, в яких проживало 33 особи; у лютому 1952 р. – 4 будинки, 12 осіб; того ж року мешканців переселили у с. Кутківці (нині мікрорайон Тернополя).

Джерело

Уніят-Карпович, В. ДРАГАНІВКА [Текст] / В. Уніят-Карпович // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. Т. 3. — Тернопіль, 2014. — С. 373—374 : фот. кольор.