ЧАЦЬКИЙ Тадеуш

 В Історія регіону

ЧАЦЬКИЙ Тадеуш (пол. Tadeusz Czacki; 28 серпня 1765 — 8 лютого 1813) — історик, економічний та освітній діяч, автор праць з історії, права та статистики, бібліофіл.

Представник шляхетського роду Чацьких гербу Свинка. Народився у Порицьку, Волинське воєводство, Річ Посполита. Син коронного підчашого Фелікса Чацького. Останній негородовий староста новгород-сіверський (1786—1792). Співзасновник Вищої Волинської гімназії, на основі якої планувалося створити університет (з 1819 року — Кременецький ліцей). Зібрав велику Порицьку бібліотеку. Помер у Дубно, Волинська губернія, Російська імперія. Похований у Порицьку.

Давній польський рід Чацьких походив із селища Чач Косцянського повіту. Шляхетство Чацькі отримали 1545 р. Засновником волинської лінії роду був прадід Тадеуша – хорунжий Войцех Станіслав, який “здібностями своїми та розумом, як і рукою лицарською, у гетьмана С. Яблоновського був у перших респектах”.

1673 р. Войцех відзначився в битві під Хотином. Згодом, одружившись у 1694 р. із Катажиною Захаровською, він став власником містечка П6-рицьк Володимирського повіту (нині с.Павлівка в Іваничівському р-ні Волинської обл.), яке було частиною посагу його дружини. Їх старший син – Міхал Геронім (єдиний сенатор у родині) – був дідом Тадеуша.

Тадеуш Чацький народився 28 серпня 1765 р. у Порицьку, ставши четвертою і наймолодшою дитиною у сім’ї. Мати, Катажина з Малаховських, померла, коли йому було всього три роки. Батько, Щенсни Чацький, «один із найпопулярніших людей того часу, побожний до фанатизму і водночас пристрасний прихильник шляхетських традицій», за агітацію проти запровадження в Польщі рівних прав для іновірців п’ять років перебував під домашнім арештом у Бродах.

Сестри Розалія й Антоніна провели цей складний час в Угорщині під опікою їхнього родича Міхала Вельгорського, а малолітній Тадеуш і його брат Міхал — у домі стрия Францішка у Гданську. Імовірно тоді ж розпочалося їх навчання. Першими наставниками були єзуїт Ф. Гродзицький, колишній учитель їхнього батька у Львівському колегіумі, та М. Гербер, викладач німецької мови.

Т. Чацький здобув досить ґрунтовну домашню освіту з класичної літератури, права, латини, німецької та французької мов. Він, не навчаючись у жодному університеті, лише завдяки наполегливій праці й бажанню став одним із найосвіченіших людей того часу.

За часів короля Станіслава Августа був членом Казначейської Комісії. Популяризатор ремесел та торгівлі, досліджував можливості торгівлі з Туреччиною та Молдавією. Працював над створенням точної гідрографічної карти Польщі та Литви, необхідної для регуляції річок.

Він був призначений продовжувачем написання Історії польського народу Адама Нарушевіча. Його праця Про литовськe та польськe правo, т.1-2, 1800-01 є першою у Польщі історичною спробою інтерпретації права.

Чацький пропагував збір народних пісень та переказів, як джерел історії дохристиянської епохи. З 1803 у якості інспектора шкіл Волинської, Подольської та Київської губерній, сприяв розвитку освіти, значно збільшуючи кількість шкіл, пов’язуючи це з економічною необхідністю.

Улітку 1787 р. Т. Чацький організував дослідження Дністра, яке з групою інженерів виконав Я. Мехлер. Результатом цієї праці стала мапа під назвою «Течія річки Дністра від міста Ушиці до Бендер, що на 13 картах складена для з[наменитої] к[омісії] с[карбу] к[оронного] з волі ясновельможного Чацького, старости новогродського, комісара скарбового 1787 р.».

Проведені виміри підтвердили достовірність перших досліджень ріки, здійснених трьома роками раніше князем К. де Нассау-Зігеном, і довели можливість судноплавства Дністром. З огляду на перспективність, Т. Чацький пропонував створити не тільки річковий, але й польський морський торговельний флот, адже, на його переконання, «не часто зустрінеш країну, де сама природа наполегливо запрошує до торгівлі».

Т. Чацький склав проекти розвитку міст і ремесел, висунув ідею створення «генеральної мапи» всієї країни, адже «хто прагне керувати краєм, той має його знати». Її створення «згідно з правилами геометрії та астрономії» передбачало детальні обміри всіх провінцій, воєводств і повітів держави.

26 липня 1802 р. Т. Чацький, С. Солтик, Ю. Джевецький і М. Валіцький заснували торгівельне судноплавне товариство, яке займалося торгівлею збіжжям. Подільське зерно, завантажене на спеціально придбані річкові судна, Дністром доправлялося в Одесу, а звідти морем товар потрапляв на європейський ринок. Однак незабаром спілка зазнала краху, а судно «Тадеуш Чацький» стало останнім польським кораблем на Чорному морі.

Досягненням його життя було створення Кременецького Ліцею (1805).  У 1803 р. Т. Чацький погодився на посаду візитатора (інспектора) шкіл Волинської, Подільської та Київської губерній. Необхідно було заснувати якомога більше парафіяльних шкіл, збільшити кількість повітових училищ, знайти здібних учителів, оновити і привести у відповідність до тогочасних вимог систему викладання, забезпечити гідні умови проживання наставникам, полегшити навчання дітям із незаможних родин і заснувати у краї такий навчальний заклад, де б усі охочі могли здобути вищу освіту.

Від початку діяльності на новій посаді Т. Чацький уже мав чимало недоброзичливців. Однак усе пояснювалося рішучістю й безкомпромісністю візитатора при виявленні різних неподобств. Так, у Вінниці Т. Чацький без вагань звільнив директора школи «як злочинця», а під час перевірки ніколи в Кам’янці-Подільському він побачив там викладачів і учнів, яких, за його словами, «могли створити тільки глупство та злочин».

Разом із Г. Коллонтаєм Т. Чацький підготував «Проект гімназій у Волинській та інших губерніях для хлопчиків і дівчат», «Проект Волинської гімназії та всіх інших шкіл, що будуть створені у Волинській губернії», а також написав доповідь «Про загальний стан освіти у Волинській губернії та центри поширення наук».

Проте головні зусилля Т. Чацького були скеровані на відкриття гімназії у Кременці. Вибір під новий навчальний заклад Кременця був обумовлений зручним географічним розташуванням, низькими цінами на продукти харчування й будівельні матеріали та наявністю відповідних капітальних споруд.

29 липня 1805 р. імператор Олександр І висловив йому подяку за старанність у справі заснування гімназії, а у серпні того року підготовлені спільно з Г. Коллонтаєм статути вийшли під назвою: «Рескрипт його імператорської величності Олександра І до Тадеуша Чацького, таємного його імператорської величності радника, інспектора шкіл губерній Волинської, Київської і Подільської, кавалера ордена Білого орла і Св. Станіслава, і статути для Волинської гімназії».

Навчальні корпуси розмістилися у величних будівлях колишнього єзуїтського колегіуму, зведених у 1731 — 1753 рр. у стилі пізнього бароко архітектором П.Гіжицьким. 1 жовтня 1805 р. відбулося відкриття гімназії. Від 6-ї до 7-ї годин ранку били костельні дзвони у супроводі гарматного салюту.

Після служби у присутності волинського губернатора, двох єпископів і майже всього дворянства Волині був зачитаний указ імператора. Від дворян виступив граф О. Ходкевич, від Віденського університету — Я. Вілежинський, від Варшавського товариства приятелів наук — Я. Лернет. Проте найбільш ефектним був виступ Тадеуша Чацького.

Хоча спочатку й бракувало викладачів та підручників, ще не було бібліотеки, друкарні і ботанічного саду — справи все ж ішли вгору. Уже протягом першого навчального року кількість учнів досягла 280.

Розпорядок дня, шкільний статут, запроваджений учнівський суд, ретельний підбір викладачів, організація навчального процесу та особисті зусилля опікуна гімназії створили умови для систематичного навчання. Вільними від науки були тільки дні карнавалу і свят. Запізнення до школи без поважних причин могло мати наслідком відрахування.

Учням заборонялося все, що відволікало від навчання. Не дозволялось утримувати котів, собак, птахів, і навіть грати у шашки. Аби статки батьків не впливали на відносини між учнями, Т. Чацький застерігав, що «не вважатиме за доброго учня» того, кого помітить у розкішному вбранні з дорогого сукна. Водночас вихованців усіляко заохочували до науки. За успіхи в навчанні вручалися похвальні листи, кращих учнів відзначали срібними медалями, а найкращих — золотими.

Уже за кілька років після відкриття про Кременецьку гімназію заговорили навіть в Австрії та Пруссії. Подібної гімназії на той час не було більше ніде в Російській імперії. За короткий час Т. Чацькому вдалося створити зразковий навчально-виховний заклад, який із легкої руки міністра П. Завадовського отримав назву «волинських Афін». Про популярність гімназії свідчило постійне збільшення кількості вихованців: 1806 р. їх було 422, 1810 р. — 612, а 1812 р. — 69 336.

Невеличкий Кременець ожив, став центром не тільки освіти, а й громадського, інтелектуального і культурного життя. У колі польських аристократичних родин стало модним проводити зими не в Парижі, а у Кременці.

У гімназії діяли наукові й учнівські товариства, літературний клуб. Багато відомих у краї родин оселилося у Кременці тільки задля того, аби їхні діти змогли здобути тут освіту. Поряд зі своїм дітищем у скромному будинку жив і Т. Чацький.

Неповторну атмосферу гімназії створював інтернаціональний колектив талановитих педагогів і вчених: перший її директор Ю. Чех, И. Лелевель, А. Міцкевич (брат поета Адама Міцкевича), Г. Гречина, А. Лідль, А. Фелінський, Е. Словацький (батько Юліуша Словацького), брати Ярковські, А. Осінський та ін.

Першою знаменитістю «волинських Афін» був австрійський дворянин, член кількох наукових товариств, доктор медицини і ботанік Віллібальд Бессер. Саме завдяки його зусиллям закладений майстром-садівником Діонісієм Макклером ботанічний сад став візитною карткою Кременця.

Про масштабність діяльності В. Бессера можуть, наприклад, свідчити витрати гімназії на ботанічну, кореспонденцію, які 1812 р. склали 75 руб. У цій флористичній оазі зростало 12 тис. видів рослин, серед яких були і тропічні.

При Кременецькій гімназії діяли друкарня, астрономічна обсерваторія, метеорологічна станція. У гімназійних колекціях зберігалися живописні полотна Рубенса, Рафаеля, Гвідо Рені, Леонардо да Вінчі. Цінну мінералогічну колекцію передав Г. Коллонтай. Особливою гордістю школи Т. Чацького була бібліотека, основу якої складало зібрання книг Станіслава Августа Понятовського (15 680 томів).

Найцінніші інкунабули і 2 246 томів подарувала гімназії княгиня Т. Сапега. Раритетами кременецької книгозбірні були Острозька Біблія, «De officiis et paradoxa» Цицерона (1465), Литовський статут (1588). Окрім польських і російських, книгозбірня отримувала 9 періодичних видань із Франції, 5 — з Німеччини, 1 — з Англії.

Проте, чи не жоден рік не обходився без підозр у зловживаннях, скарг і доносів. Так, у січні 1807 р. тодішній київський військовий генерал-губернатор М. Кутузов запідозрив візитатора у симпатіях до Наполеона, від якого двома роками раніше зазнав нищівної поразки під Аустерліцем. Відтак, він «порадив» йому «для уникнення підозр» виїхати до Харкова для перевірки тамтешнього університету.

Т. Чацький прибув на Слобожанщину, де, слід зазначити, на нього ніхто не чекав. Тоді він листовно звернувся до імператора з проханням розібратися в його справі. Підозрюваному веліли прибути під охороною до столиці, де вже було створено комісію для розслідування його діяльності.

Пояснення довелося давати міністрові внутрішніх справ В. Кочубею, міністрові юстиції П. Лопухіну і таємному радникові імператора М. Новосильцеву. Справу було «знищено» особистим рішенням Олександра І, який запевнив Т. Чацького у своїй особистій прихильності, підтвердив його заслуги в «поширенні народної освіти» і висловив надію, що він «новими справами примножить користь для краю».

Самодержець запропонував візитаторові крісло сенатора, посаду віце-міністра народної освіти та висловив бажання нагородити його орденом Св. Анни. Від усіх пропозицій Т. Чацький відмовився, попросивши натомість, як про найбільшу ласку, аби імператор підписав указ про парафіяльні школи, який мав затвердити підготовлений ним і Г. Коллонтаєм проект. Нарешті через два місяці після від’їзду до Харкова Т. Чацький повернувся до Кременця.

27 липня 1807 р. надійшов указ про відкриття шкіл землемірів і «практичної механіки», які розмістили у приміщеннях василіанського монастиря, що також перейшов у власність гімназії. Вихованці цих шкіл навчалися і проживали за рахунок гімназії та особливих фундушів (фондів).

Окрім цього, було засновано конвікт (інтернат) для бідних. На проживання, опалення, освітлення, триразове харчування, репетиторство та медикаменти для кожного учня гімназії залежно від статків родини щорічно виділялося від 22 до 62 руб 50 коп.

Намагаючись перетворити Кременець на центр освіти трьох губерній, Т. Чацький планував заснувати в місті хірургічне, акушерське, ветеринарне училища, а також школу гувернанток, училища землеробства та садівництва. Проте, він встиг заснувати тільки школи садівництва та сільських вчителів.

У вересні 1810 р., згідно з найвищим розпорядженням, у Житомирі було створено спеціальну комісію для вивчення таких питань: чи відповідає «викладання наук» попереднім сподіванням; чи правильно використовуються кошти; чи зручно розміщено навчальний заклад? У своєму поясненні Т. Чацький відповів на всі питання, що цікавили комісію, і обгрунтував витрати, відтак, обвинувачення були зняті.

Настав 1812 рік, виникли нові звинувачення, украй загострилися стосунки з волинським губернатором М. Комбурлеєм, який був головним недоброзичливцем візитатора.

Довелося докласти немало зусиль, аби зберегти колекції і бібліотеку та не допустити їх перевезення до Харкова. З грудня 1812 р. до Кременця надійшло повідомлення, що імператор дозволив залишити гімназію на тому ж місці.

На початку 1813 р. Т. Чацький, отримавши звістку про приїзд в округ князя А. Чарторийського, виїхав на зустріч із ним у Дубно. Там він раптово захворів і 8 лютого помер. Уже 9 лютого делегація викладачів гімназії звернулася до його дружини з проханням дозволити поховати серце її чоловіка в гімназійному костелі.

Незабаром серце засновника навчального закладу було поховане біля вівтаря в урні з написом: «Де скарб твій, там і серце твоє» («Ubi thesaurus, ibi et cortuum»). Тіло ж небіжчика, згідно з його волею, знайшло вічний спокій у рідному Порицьку.

Директор гімназії М. Сціборський оголосив жалобу до кінця навчального року. У підготовленій ним відозві зазначалося: «8 лютого 1813 р. ми втратили Тадеуша Чацького, якому голос правди святої і голос вдячності визначив місце поміж найвидатніших діячів вітчизни і віку. Наша школа — результат праці і турбот без спочину, яку він підняв до сьогоднішнього рівня, для добра якої жив і здоров’я своє поклав. … Його чиста душа пробуджувала і надихала молодь, учителів, урядовців. Упродовж восьми років розквіту школи боролися упередженість із користю, заздрість із заслугами, слава зі стражданнями, труднощі з витривалістю. Судом власного сумління він визначив свій життєвий шлях. Прекрасним доказом його величі є все, що постало перед нашими очима й оточує нас».

Усе своє майно Т. Чацький заповів дітям. Однак виявилося, що, попри високий суспільний статус, активну громадську діяльність і щедрі пожертви для гімназії, власні його справи були цілком занедбані. Майже всю свою платню він віддавав на потреби гімназії, тож після його смерті родина опинилася у борговій скруті.

Князь А. Чарторийський звернувся до повітових маршалків із проханням допомогти Чацьким, відтак, сімейству видатного земляка не довелося жебракувати. Допомогла й сестра померлого — власниця Дунаєвець на Поділлі Антоніна Красінська, яка передала родині брата понад 14 тис. руб.

Кременецька гімназія — апогей діяльності Т. Чацького. При відзначенні четвертої річниці з дня відкриття гімназії (1809) весь її колектив одностайно підтримав ініціативу князя А. Чарторийського про встановлення у залі гімназійної бібліотеки мармурового погруддя засновника навчального закладу та вручення йому пам’ятної золотої медалі з написом: «На пам’ять від вдячних волинських громадян».

У 1818 р. учень професора В. Бессера А. Анджейовський назвав відкритий ним новий вид рослин на честь Т. Чацького — Czackia. Жалобні заходи в гімназії у пам’ять її засновника проводились щороку (навіть у Парижі, де волею долі у 1850-х рр. опинилися деякі вдячні випускники кременецької alma mater).

Вихованцями Кременецької гімназії (у 1819 — 1833 рр. — Волинський ліцей) були відомі вчені, письменники і поети: Ю. Словацький, А. Мальчевський, Т. Олізаровський, К. Сенкевич, М. Вишневський, М. Гославський, Г. Олізар, Т. Щеньовський, Ф. Бернатович, Ю. Коженьовський. Кременець став ще й центром «української школи» в польській літературі, найбільш видатними представниками якої були Юліуш Словацький і Тимко Падура (сам Тадеуш Чацький свого часу написав працю «Про назву України і початок козаків»).

Т. Чацький є автором кількох десятків праць:

  • «Картина панування Зигмунта Августа»
  • «Польська статистика»
  • «Про десятину»
  • «Чи було право римське основою права польського?»
  • «Про монетну справу в Польщі та Литві»
  • «Про циган»
  • «Про євреїв»
  • «Про татар»
  • та ін.

Головною ж його працею став трактат «Про литовське і польське право», в основі якого лежав рукопис І Литовського статуту 1529 р. Не маючи юридичної освіти, лише завдяки широкій ерудиції, Т. Чацький створив монументальний твір, джерело корисних відомостей для істориків, правників, економістів і нумізматів. Польський історик права О. Бальцер назвав 1800 р. (коли вийшла праця Т. Чацького) роком народження історії польського права.

Коли у 1803 р. Т. Чацький обійняв посаду візитатора, у Подільській, Київській і Волинській губерніях було всього 5 навчальних закладів, а у 1813 р. — уже 127.  Доходило до того, що окремі російські чиновники навіть нарікали на «надмірну схильність до навчання» у західних губерніях.

За сприяння Т. Чацького у 1812 р. відкрилася восьмирічна гімназія в Києві. А вже після його смерті, 24 жовтня 1814 р., у Вінниці розпочала роботу Подільська гімназія. Обидва навчальних заклади створювалися за кременецьким зразком.

У грудні 1818 р. імператор Олександр І підписав указ про створення на базі Кременецької гімназії Волинського ліцею: «Беручи до уваги, що Волинська, Київська і Подільська губернії дуже віддалені від Вільно і потребують навчального закладу вищого типу, який міг би, бодай частково, замінити університет для шляхетської молоді, наказуємо перейменувати гімназію в ліцей і якнайшвидше реалізувати це відповідно до статуту та на основі фондів, виділених для освіти».

Реорганізацією гімназії займався особисто князь А. Чарторийський. За планом розвитку Волинського ліцею передбачалося розширити бібліотеку, збудувати лікарню, ветеринарну школу, механічну майстерню, школу гувернанток, новий манеж і стайню, створити кафедри архітектури, агрономії, хірургії, німецької літератури, акушерства, тригонометрії та астрономії. Однак через різні причини, головною з яких, вочевидь, була відсутність гідного наступника Т. Чацького, уся реформа обмежилася перейменуванням — статут ліцею так і не був затверджений.

Восени 1830 р. у Варшаві спалахнуло чергове польське національно-визвольне повстання. Росія придушила цей виступ, а уряд імперії розпочав ліквідацію осередків «польського духу» (костелів, монастирів, шкіл, училищ). У 1831 — 1832 рр. було закрито 245 навчальних закладів Поділля, Волині та Київщини. Не уникнули цієї долі навіть приватні польські пансіони.

На відміну від Віденського університету, де тривалий час діяли осередки таємних польських патріотичних організацій, Волинський ліцей залишився поза їх впливом. І все ж восени 1831 р. до Кременця був відряджений куратор Харківського навчального округу В. Філатьєв, який одразу ж виявив «серйозну прогалину» у діловодстві, адже всі папери тут писалися польською мовою.

Відтак, було наказано негайно запровадити російськомовне діловодство. За деякий час В. Філатьєв доповідав київському генерал-губернатору В. Левашову, що «у ліцеї нічого не може статися небезпечного або шкідливого для внутрішнього спокою».

Подальшу долю ліцею було вирішено навесні 1832 р. Під час перебування імператора Миколи І у Харкові той самий В. Філатьєв висунув пропозицію про переведення Волинського ліцею до Києва. І вже в липні того року в розпорядженні міністра освіти про ліцей згадувалося як про заклад, запланований для переведення з Кременця до Києва.

Заняття в ліцеї тривали до 31 травня 1833 р., а вже 8 листопада вийшов сенатський указ, де зазначалося: «Звертаючи безперервно увагу нашу на успіхи загального, істинно народного виховання у державі, визнали ми за благо після переведення Волинського ліцею із Кременця до Києва перетворити його на вищий навчальний заклад».

Проект статуту та штат Київського університету було затверджено 25 грудня 1833 р. Урочисте ж відкриття нового навчального закладу відбулося 15 липня 1834 р., у день св. Володимира. Відтак, знамените дітище Т. Чацького припинило своє існування.

Сам проект університету в Києві вперше розглядався 1803 р. 31 жовтня 1831 р. Микола І погодився щодо необхідності відкриття тут університету, потреба «південно-західного краю» в якому зросла ще більше після закриття у травні 1832 р. Віденського університету.

До того ж згадали про 50 тис. руб. сріблом, пожертвувані П. Демідовим для його заснування ще 1803 р., котрі з того часу значно зросли за рахунок відсотків. Тож і було вирішено скористатися навчальною базою Кременця.

До Києва з Волині перевезли:

  • бібліотеку (34378 томів)
  • хімічну лабораторію (540 апаратів)
  • гербарій (1500 видів флори)
  • мінералогічний (15538 експонатів)
  • фізичний (251 інструмент і прилад)
  • зоологічний (20487 експонатів)
  • нумізматичний (понад 17 тис. монет, майже половина з яких були античними) кабінети
  • кабінет образотворчого мистецтва (450 предметів).

Крім того, на Київщину вирушила навіть найкраща частина Кременецького ботанічного сад:

  • 8 тис. рослин
  • 50 екзотичних дерев у горщиках
  • 15 тис. живих рослин
  • 10 тис. видів насіння
  • 300 різновидів засушених фруктів

Першим директором ще не існуючого саду був призначений В. Бессер. Волинський ліцей було переведено на нове місце разом із майном, училищем землемірів, конвіктом (інтернатом) для бідних та більшістю викладачів. У доповіді міністра народної освіти, затвердженій імператором, говорилося, що «переведений із Кременця до Києва Волинський ліцей … у новому своєму складі названо університетом св. Володимира».

1834 р. громадськості нав’язали думку про Київський університет як «подарунок» Миколи І. Ім’я ж Т. Чацького коли й згадували, то тільки як «підступного полонізатора», який, спекулюючи довірою влади, робив усе можливе для ополячення «південно-західного краю», перетворивши Кременець на розсадник «польського фанатизму».

Олександр І не раз заявляв про бажання відновити Польщу в її колишніх кордонах. Росія у західних губерніях робила ставку на польську шляхту. Переважна більшість учнів також походила зі шляхти. До 1831 р. Волинь, Поділля і Київщина офіційно називались «польськими провінціями», де залишалося чинним польське цивільне право, в обігу використовувався польський злотий, а навчання провадилось польською мовою.

Що ж до українців, то вони, були тільки тлом цих подій. На анексованих після поділів Речі Посполитої землях православним селянам не стало краще. Можна тільки уявити, якого розквіту сягнув би Кременець, якби Т. Чацький прожив довше.

Т. Чацькому вдалося підняти рівень освіти трьох губерній на якісно вищий щабель. Хоч вона й мала польський характер, проте стала доступною для широкого загалу, а «ті 6 чи 7 тис. хлопських дітей, які вчилися читати й писати польською в парафіяльних школах, стали піонерами національних культур – литовської, білоруської, української».

Явні й приховані недоброзичливці називали Тадеуша Чацького «підступним полонізатором», «ворогом російської держави і всього православ’я». Прихильники першого інспектора шкіл Волинської, Подільської та Київської губерній дотримувалися протилежної думки, називаючи його «вченим» і «генієм».

Саме про нього Тарас Шевченко писав у повісті «Варнак»: «Пером земля тобі, благородний Чацький! Ти любив мир і просвіту! Ти любив людину так, як заповів нам любити Христос».

Вшанування пам’яті

Біля Кременецької гуманітарно-педагогічної академії імені Тараса Шевченка у 2015 році відкрито пам’ятник-погруддя Тадеушу Чацькому. Меморіальні таблиці Чацького відкрито в місті Дубно на будинку, де він проживав, а також на приміщенні бібліотеки Кременецької гуманітарно-педагогічної академії імені Тараса Шевченка (2002).

Джерела:

Даниляк, П. Г. Тадеуш Чацький та його роль у розвитку освіти на Правобережній Україні  [Текст] / Даниляк, П. Г. // Український історичний журнал. — 2009. — № 2. — C. 51—66.

Енциклопедія українознавства [Текст] : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк : Молоде життя ; Львів ; Київ, 1955—2003.

Коляденко, С. Кременецький ліцей у системі освіти Волині (XIX – 30-ті рр. XX ст.) [Текст] / Коляденко, С. — Житомир, 2003. — С. 106.

Поліщук, Ю. Чацький Тадеуш [Текст] /Ю.  Поліщук // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 488.

Роллє, М. Афіни Волинські: Нарис з історії освіти у Польщі = Rolle M. Ateny Wołynśkie [Текст] : репринтне відтворення видання 1923 року / Роллє, М. — Київ, 2007. — 309 с.

Чацький Тадеуш [Текст] / Моліцька Г., Ткачов С., Ханас В., Чернихівський Г. // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль, 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 584.

Рекомендовані публікації

Залишити коментар

Цей сайт захищений reCAPTCHA і застосовуються Політика конфіденційності та Умови обслуговування Google.

The reCAPTCHA verification period has expired. Please reload the page.