БУДАНІВ | Теребовлянський район | Тернопільська область

 В Адміністративно-територіальний устрій, ДОВІДКОВІ РЕСУРСИ, Історія регіону

БУДАНІВ — село в Україні, в Теребовлянському районі Тернопільської області, центр сільської ради, якій підпорядковане село Папірня. До 1940 р. – Будзанів. Розташоване в долині р. Серет (ліва притока Дністра), за 22 км від районного центру і 15 км від залізничної станції Деренівка. Територія – 5,73 кв. км. Дворів – 613. Населення – 1461 особа (2014).

Поблизу Буданова виявлено поселення трипільської і давньоруської культур, а також знайдено римські монети 2 ст. н. е. Під час розкопок В. Деметрикевича у 1890-х рр. виявлено рештки жител, в яких знайдено уламки розписної кераміки і крем’яні знаряддя. Матеріали зберігаються у Краківському археологічному, Львівському історичному і Тернопільському краєзнавчому музеях.

За однією з версій, на місці, де нині розташоване село, в давнину були розлогі пасовища, на яких довколишні мешканці випасали отари овець і стада худоби. З овечого молока вони виготовляли сир – “будз”, від цього слова й назва села – Будзанів.

До середини 16 ст. тут було поселення Скаморось – дідичне село Катерини із Золотників. Перша згадка про Буданів датована 1549 р., у зв’язку з переходом тутешніх маєтностей до галицького воєводи Якуба Будзанівського. Тоді король Сиґізмунд-Август дозволив дружині воєводи Катерині перейменувати село Скоморохи на місто Бодзанів. Проте Скоморохи залишилися неперейменовані, а північніше розбудували місто Будзанів. У 1549 р. місто отримало маґдебурзьке право, і його жителів на 20 років звільнили від сплати податків.

1550 р. новий господар поселення, для захисту від татарських набігів, на одному з пагорбів звів дерев’яний форт, його разом з містом обвели високим валом; до міста можна було дістатися лише через одну з чотирьох брам, що мала рухомий залізний міст. У 1575 р. татари напали на замок, захопили і спалили його, забравши у полон жителів. Тривалий час замок лежав у руїнах, і, щоб знову відродити місто, тодішній власник Будзанова Вільчек переселив сюди частину своїх селян із Мазовії (Польща). Проте у 1624 р. містечко було знову розгромлене.

На початку 17 ст. Іван і Мартин Ходоровські на місці дерев’яного звели кам’яний замок. У 1631 р. фортеця передана у володіння Олександра Сєнінського, потім – родини Левочинських. Історик Томашівський у своїй праці “Хмельниччина в Галичині” зазначив, що восени 1648 р. повстанські загони розгромили фільварок у Будзанові. Згодом селянсько-козацькі полки кілька разів брали приступом замок.

У 1672 р. замок знову знищили, проте фортеця через кілька років піднялася з руїн; тоді нею володів Томаш Лужицький. У 1675 р. твердиню знищила турецька армія Ібрагіма-паші; оборонців фортеці місцеве населення поховало на сусідній горі Погибниця. Після цього від замку залишилися руїни; військова комісія визнала недцільним відновлювати весь фортифікаційний ансамбль.

У 1705 р. власник міста А. Щука переселив сюди частину ремісників із свого Білгорайського маєтку, і вони об’єдналися в цехи – шевський, гончарський, рільничий, кушнірський, ситярський. Щороку відбувалося 12 ярмарків. У 1771 р. від холери загинуло кілька сотень жителів, а через деякий час пожежа знищила майже половину міста.

У 1765 р. тодішній власник Будзанова Євстахій Потоцький на прохання своєї дружини Марії подарував замок черницям у “вічне користування”. Коштом Євстахія і Марії Потоцьких частину замкових мурів перебудували на костел і помешкання для пароха, а згодом північне крило – на монастир Сестер Милосердя зі школою та шпиталем. У 1846 р. монастирські приміщення було реконструйовано, добудовано шпитальний корпус.

1799 р. місто з прилеглими землями (1750 га лісу та орної землі) купив польський поміщик Баворовський. Окрім костела і монастиря, в Буданові було три дерев’яні церкви, які до наших днів не збереглися. Під час двох світових воєн зазнали руйнувань будівлі костелу і монастиря, а в 1956 р. тут відкрили психіатричну лікарню. Саме в Буданівській лікарні радянські богоборці утримували Преподобного Амфілохія Почаївського.

Хоча нині костел віддали місцевій римо-католицькій громаді, в приміщенні замку й досі діє лікарня. Залишки фортеці височать на Замковій горі, підступи до якої утруднюють природні перешкоди. Збереглися дві наріжні конусоподібні вежі з двома ярусами гарматних амбразур, що сягають висоти п’ятиповерхового будинку. Поряд з баштами – фраґменти замкових мурів і старі келійні корпуси, переобладнані із замкових казарм, що тягнуться до костелу.

У 1880 р. населення Будзанова становило 4667 осіб. У власності поміщика було: 729 морґів орної землі, 199 – луків і городів, 458 – пасовищ, 2234 – лісу; в селян: 216 морґів орної землі, 234 – луків і городів, 56 – пасовищ, 11 – лісу. 1898 р. засновано ткацьку школу. 1900 р. проживали 5600 осіб; діяли початкова і чотирикласна школи. Протягом 2-ї половини 19–початку 20 ст. у Будзанові помітно розвивалися ремесла, зокрема гончарство, ситярство; працювали також шевці, ковалі, каменярі.

В УГА воювали Степан Драбик (1895 р. н.), Василь Дюк (1898 р. н.), Яків Кобельник (1889 р. н.), Микола Полівчак (1883 р. н.), Теодор Полівчак (1891 р. н.), поручник Михайло Староселець (1894 р. н.), Яків Шкварок, Василь Шкрибайло (1892 р. н.) та інші. Після війни всі вони стали активними членами українських організацій. Осип Мартинчук (1894 р. н.) був інтернований у таборі в Йозефові (Чехословаччина).

1921 р. у місті проживало 4453 особи. 1932 р. насипана символічна могила Українським Січовим Стрільцям. Протягом 1934–1935 рр. спільними силами в центрі містечка побудували Народний дім із великою залою для глядачів, сценою, читальнею, хором. До 1939 р. діяли філії товариств “Просвіта”, “Сокіл” (1903), “Рідна школа”, “Будучність”, “Луг” (1939–1940 рр., належали тільки дівчата під керівництвом Лесі Стецій) та інших, Повітовий союз кооператив.

За даними перепису 1936 р. в містечку було 5990 жителів, із них – 2080 греко-католиків, 2125 римо-католиків, 1785 євреїв; діяли міський суд, поштовий уряд, станція поліції і семикласна школа з польською мовою навчання, три бібліотеки (1650 книжок), кілька приватних українських крамниць із мануфактурою, шкірою, м’ясом, галантереєю та іншими товарами.

Від вересня 1939 р. Будзанів – під радянською владою. Почалися арешти “неблагонадійних”; першими постраждали М. Земський, лісник Корнель Тригук (із маленькими дітьми), Ч. Островський. 1940 р. радянська влада надала Будзанову статус села, змінивши назву на Буданів, й утворила Буданівський район із центром у Буданові. Того ж року в селі примусово утворили колгосп (перший голова правління Іван Шозд).

Від 6 липня 1941 р. до 22 березня 1944 р. село – під німецькою окупацією. На околицях міста нацисти розстріляли 1200 мирних жителів. Із 325 чоловіків, мобілізованих на фронти німецько-радянської війни, 86 загинуло, 51 – пропав безвісти, подальша доля одного невідома.

У повоєнний період у Буданові продовжувалася боротьба проти окупаційних властей. До підпільної групи ОУН і УПА, яку очолив Іван Цвігун (“Кармелюк”), належало більше 20 мешканців, серед яких надрайоновий провідник Антін Королюк (“Крук”), Богдан і Олег Герасимчуки, Дем’ян та Мирослав Драбики, Євстахій Луціцький, Михайло Маринчук (“Іскра”), Антін Овчарик, Євген і Петро Полівчаки, Марія Солтис, Петро, Роман (“Довбуш”) та Степан Солтиси, Зиновій Стецій, Альфред і Степан (“Хмара”) Шкрибайли, Дмитро Шумигора, Михайло Яценяк. Майже всі підпільники загинули у сутичках, або в тюрмах; членів їхніх та інших родин, запідозрених у зв’язках з УПА, вислано на каторжні роботи у Сибір.

Протягом 1948–1949 рр. у селі насильно створили три колгоспи, які 1961 р. об’єднали в одне господарство (25 р. незмінним головою правління був Петро Муравка). Нині селянські паї орендує ДСП “Буданівський Бровар”. У 1953–1954 рр. в селі діяла націоналістична організація “Молода Україна” (керівник Володимир Крушельницький) до якої належали Марія Бобрик, Катерина Копко, М. Павлишин, Б. Поперечний, В. Скубицький та інші; організацію розкрили, її членів засудили на різні терміни позбавлення волі.

У 1952 р. студент Володимир Андрушко (протягом 1979–1981 рр. – викладач Буданівського ПТУ) нелеґально вивісив український національний прапор на Чернівецькому університеті, за що був відрахований з нього і 5 років відбував покарання у концтаборах. У 1959 р. Буданівський район ліквідовано, Буданів із довколишніми селами приєднали до Теребовлянського району. 1992 р. в селі відроджено товариство “Просвіта”.

ПАМ‘ЯТКИ:

  • пам’ятка історії – келії монастиря (18 ст.),
  • церква Покрови Пресвятої Богородиці (1852, УПЦ КП),
  • церква святого Юрія (2001, УГКЦ; у якій є ікона св. Юди-Тадея і його реліквії),
  • римо-католицький костел Воздвиження Святого Хреста (1765, перебудовано західне крило замку; діє від 1994, 1997 проведено ремонт),
  • синагога (нині не діє),
  • каплиця Божої Матері (2002),
  • “фіґура” Божої Матері (200),
  • два хрести на місцях, де колись були храми, три хрести на честь скасування панщини. На Замковій горі, на одній з могил донедавна стояв дерев’яний хрест, на якому була таблиця з написом “Тут поховані оборонці віри від турків і татар (1575)”,
  • пам’ятники воїнам-односельцям, полеглим у німецько-радянській війні (1968), діячам ОУН і воякам УПА (2007 р.); насипано символічну могилу з написом “Вічна слава Героям!” (1990 ),
  • встановлено три меморіальні дошки:
    • воїнам-інтернаціоналістам,
    • при вході на цвинтар воїнів Червоної армії (42 могили, з яких 29 – братські),
    • на будинку, де в 1939–1950 рр. була тюрма-катівня НКВС (2000).

У селі функціонують Буданівський професійний ліцей (1959), ЗОШ 1–3 ступенів, дитячий садочок, Будинок культури, бібліотека, обласна психоневрологічна лікарня, амбулаторія загальної практики та сімейної медицини, аптека, цегельний завод, два кам’яних кар’єри.

У селі народилися:

  • правник, підприємець, громадський діяч у США Ярослав Бернадин (1914–1996),
  • священик Омелян Гадзевич (1914–1993),
  • журналістка Стефанія Гошовська (1960 р. н.),
  • мистецтвознавець, журналістка, громадська діячка Стефанія Гулик-Гнатенко (1946 р. н.),
  • педагог, громадський діяч Володимир Долинний (1954 р. н.),
  • діяч ОУН Антон Королюк (псевдо “Крук”; 1924–1951),
  • підприємець, культурно-освітній діяч у Канаді Антін Ласько (1866–1928),
  • педагог, хореограф Андрій Медецький (1961 р. н.),
  • єврейський письменник, журналіст, критик у США Сома Морґенштерн (Соломон; 1890–1976),
  • журналіст, літератор Богдан Проник (1938 р. н.),
  • польський лікар-офтальмолог Ян Радзівоньський (1796–1866),
  • лікар-хірург, науковець Вадим Рудик (1958 р. н.),
  • лікар-хірург вищої категорії Ольга Рудик (1937 р. н.),
  • громадський діяч Олександр Стадник (1962 р. н.),
  • театральний діяч, режисер, педагог, актор США Лі Страсберґ (справж. – Ізраїль; 1901–1982).

Проживали:

  • художник-керамік Євген Овчарик (1957 р. н.),
  • поет, журналіст, довголітній в’язень сталінських концтаборів, автор кількох книг Борис Павлівський (1906–2004).

Навчалися:

  • учений-біохімік, доктор біологічних наук, професор Степан Костишин (1932 р. н.),
  • краєзнавець, публіцист, поет, громадський діяч Михайло Ониськів (1941 р. н.).

На околицях Буданова є корисні копалини: червоний камінь-пісковик, вапняк, граніт, гончарні глини, пісок.

Джерело

Буданів [Текст] / Г. Івахів, Б. Лакомий, М. Ониськів, В. Уніят  // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. Т. 3. — Тернопіль, 2014. — С. 229—231 : фот.

Рекомендовані публікації

Залишити коментар

Цей сайт захищений reCAPTCHA і застосовуються Політика конфіденційності та Умови обслуговування Google.

Contact Us

We're not around right now. But you can send us an email and we'll get back to you, asap.

Not readable? Change text. captcha txt