БІЛИНСЬКИЙ Петро Степанович

 В Діячі культури й мистецтва, Церковні діячі
Білинський Петро Степанович (19 січня 1847, с. Чернихів, нині Зборівського району Тернопільської області — 13 грудня 1916, с. Зарваниця, нині Теребовлянського району Тернопільської області) — український священик (УГКЦ), фольклорист, історик, освітній діяч.

Петро Степанович Білинський народився 19 січня 1847 року в селі Чернихів нині Зборівського району Тернопільської області. В автобіографії отець Петро зазначив, що рід Білинських є старовиним шляхетським родом гербу «Сас», який походить із Самбірщини, а його прапрадід Стефан був у Чернихові парохом.

Під час навчання в школі та гімназії у Тернополі зацікавився українською культурою, історією рідного краю. У 1868 році, будучи ще гімназистом, він опублікував в українському літературно-науковому журналі «Правда» історичні розвідки про села Глядки, Чернихів, Городище.

Навчаючись у гімназії, П. Білинський почав записувати приповідки, приказки, байки, оповідання. Після завершення 15 липня 1869 року гімназії він зібрав у Карпатах більше 400 народних переказів, кілька оповідок і приказок.

Згодом студіював богослов’я у Львівській семінарії (за іншими джерелами – в університеті). У цей період відвідав Буковину, частину Угорської Русі (сучасне Закарпаття) і всю Молдову, записуючи фольклор. У 1874-му закінчив богословські студії, цього ж року одружився з Емілією Лавринович, дочкою пароха з Великих Бірок.

Працював шкільним учителем у восьмирічній, так званій виділовій школі міста Сокаля Львівського воєводства. Обіймав посаду секретаря сокальської філії Товариства імені Качковського. Після рукопокладення 8 вересня 1876 року служив парохом у селі Залізці Нові, де проживав до 1879 року. Відтак став асистентом, а потім – адміністратором села Бірки Великі Тернопільського повіту.

Служив на парафіях у таких селах Тернопільщини: Залізці Нові, Бірки Великі, Киданові, Нестерівцях, Довжанці, Зарваниці та в містах Зборові, Підгайцях, Тернополі, Бучачі. Тривалий час обіймав парохію у селі Довжанка, нині Тернопільського району.  З 1896 року о. Петро був за пароха в селі Зарваниця Підгаєцького повіту Теребовлянського деканату.

Записи народних пісень та інших фольклорних матеріалів отець Петро опублікував у львівських журналах «Нива», «Правда», у «Записках Наукового товариства ім. Шевченка» та у збірнику «Русько-народні галицькі мелодії» П. Бажанського (1905-1912).

Також П. Білинський переслав у Львів рукописний збірник народних пісень у двох частинах, записаних на Тернопільщині, пісні з якого Михайло Грушевський опублікував у «Записках Наукового товариства ім. Шевченка» (Т. XV, Львів, 1897 р.).

Краєзнавець П. Медведик дослідив, що перші записи казок на Тернопільщині П. Білинський зробив у рідному селі Чернихові («Івасик Кутелесик», «Про космату біду», «Нема ніц злого, щоби на добре не вийшло»). Ці народні казки опубліковані у 1994 році в збірнику «Казки Західного Поділля: Антологія».

Записи фольклору о. Білинського використали у своїх працях письменник Євген Згарський, учений-філолог Омелян Огоновський, учений-мовознавець і етнограф Омелян Патрицький, чеський етнограф, дослідник Франтішек Ржегорж.

А Іван Франко у літературно-критичній статті «Етимологія і фонетика в южноруській літературі» охарактеризував Петра Білинського, ж одного з перших збирачів народних пісень, які прийняли фонетичний правопис.

Отець Петро першим із українців написав історію Тернополя. У 1894 році своє наукове дослідження «Мьсто Тернополь и єго околиця» він опублікував окремим виданням, а також – у річнику Тернопільського наукового товариства.

Друга частина цієї розвідки, присвячена селам Біла, Івачів Горішній, Шляхтинці, Глядки, Чернихів, Городище, Купчинці, Буцнів, Бірки Великі, була опублікована в третьому річнику Тернопільського наукового товариства 1895 року.

У 1885 році отець Петро завершив роботу над проповідями, котрі опублікував у Тернополі (1894) як «Десять заповьдей божихъ въ XIX проповьдяхь».  З 1903 по 1909 у Жовкві були опубліковані 4 томи його «Проповідей на свята і неділі цілого року».

Також отець Петро був активний і в громадському житті, належав до товариства «Святого Павла», Наукового товариства ім. Шевченка, «Просвіти», Товариства ім. Качковського, «Подольської ради», «Руської громади», «Товариства археологічного», «Руської бурси в Тернополі», «Руської бурси в Бучачі», «Бурси учительської в Тернополі», «Кредитового товариства в Тернополі» та інших.

Помер о. Петро Білинський 13 грудня 1916 року в селі Зарваниця. Похований на Свято-Успенському цвинтарі в Тернополі, що, на жаль був знищений разом із церквою у 1962 році. Подальша доля поховання о. Петра Білинського та його родини не відома.

Джерела:

Куницький, С. Отець Петро Білинський – священник, збирач українського фольклору, історик і громадський діяч [Текст] / С. Куницький // Літературний Тернопіль. 2016. № 4. С. 111—113. : фот.

Медведик, П. Білинський Петро Степанович [Текст] / П. Медведик // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. Тернопіль, 2004. Т. 1 : А — Й. С. 132—133.

Рекомендовані публікації

Залишити коментар

Цей сайт захищений reCAPTCHA і застосовуються Політика конфіденційності та Умови обслуговування Google.

Contact Us

We're not around right now. But you can send us an email and we'll get back to you, asap.

Not readable? Change text. captcha txt