БАГАТКІВЦІ | Золотниківська громада | Тернопільська область

 В Адміністративно-територіальний устрій, ДОВІДКОВІ РЕСУРСИ, Історія регіону

БАГАТКІВЦІ — село в складі  Золотниківської  територіальної громади Теребовлянського (до 2020; з 2021 — Тернопільського) району Тернопільської області. До Багатківців приєднано хутори Воля Глухівська (Воля-Голуховська), Ґуральня і Сіножать. Розташоване на лівому березі р. Стрипа (ліва притока Дністра), за 41 км від районного центру і 17 км від найближчої залізничної станції Денисів–Купчинці. Село межує із селами Йосипівка (Тернопільського) та Ішків (Козівського) районів. Територія – 4,37 кв. км. Дворів – 219. Населення – 567 осіб (2014).

Перша письмова згадка – 1473 р., коли Багатківці були власністю Яна Бучацького з Литвинова. Відомо кілька версій про походження назви села, але всі вони викликають сумніви в трактуванні другої частини слова “ківці”. Одні дослідники вважають, що так колись називалися стовпчики для прив’язування човнів; інші – що це рибальське знаряддя. “Український етимологічний словник” вказує, що “ківці”, або “ківка” – це рухомі дерев’яні планки біля ляди ткацького верстата. За іншою версією, первісна назва поселення – Багаткінці, від слів “багато кінців”, “багато вершників”. За переказами, у 13–14 ст. тут стояла велика татарська залога, яка започаткувала поселення.

В історичних джерелах 1561 і 1581 рр. Багатківці фіґурують як містечко. 1785 р. село належало галицькому підкоморію Постемському, з польського шляхетського роду Лотоцьких; у другій половині 19 ст. – ґрафові Бадені, перед Першою світовою війною – ґрафам Баворовським. Багатківці належать до старих поселень, про що свідчать факти: 1785 р. в селі було 138 будинків, в яких проживали 762 особи, 1804 р. – 978 осіб, 1861 – 1122 особи, 1910 – 1959 осіб.

За станом на 1897 р. 92% багатківчан неписьменні. Наприкінці 19 ст. шкільна кімната розміщувалась у приміщенні нової мурованої церкви; 1898 р. громада купила по сусідству біля діючої школи хату, в якій була кімнати для вчителя і шкільних занять. Першим учителем був о. Манзій, згодом Фенц; 1892 р. управитель школи – Євстахій Рижевський.

Упродовж 1921–1939 рр. учителем, а згодом управителем навчального закладу працював Іван Сточанський. Він організував при читальні “Просвіта” церковний хор і духовий оркестр; був головою наглядової ради кооперативи до 1939 р. У 1912 р. селяни закінчили спорудження дому читальні “Просвіта” (перший її голова – Йосиф Федак), під час будівництва активну участь брали Василь Березюк, Василь Бойко, парох о. Мирон Коритко, Григорій Рижевський, Іван Сточанський, Іван Якимець та інші. Будинок «Просвіти» зберігся донині.

На початку 19 ст. діяла ґуральня. Далі на південь була гребля, що з’єднувала територію Багатківців та Семиківців; нині там побудовано міст. Коло греблі функціонували чотири млини. У жовтні–листопаді 1915 р. в районі села Семиківці відбувалися бої УСС із російською армією. Влада все населення Багатківців вивезла вглиб Австрії. Тоді Багатківці були повністю знищені. 10 жовтня 1915 р. у селі загинув вістун Леґіону УСС Михайло Швець. В УГА загинуло 18 багатківчан.

У 1920-х рр. учитель Іван Сточанський та Григорій Чикета організували в селі філію товариства “Рідна школа”. Згодом виникла філія товариства “Союз Українок”, активістами якого були Марія Дичковська, Марія Їжак, Катерина Чиж, Євдокія Якимець. У 1938 р. молодь села гуртувалася навколо товариств “Січ”, “Відродження” та інших.

джерело

Від вересня 1939 р. Багатківці – під радянською владою. Почалися арешти, Михайло Бойко, Дем’ян Веннер загинули у катівнях НКВС. Протягом 1940–1962 рр. селоналежало до Золотниківського району. Першими бійцями підпілля ОУН були Володимир Бойко, Іван Гуменюк, Іван Кравець, Дмитро Линда, Йосип Островський, Ілько Процишин, яких разом із ще 24 патріотами розстріляли німці в Рогатині (нині Івано-Франківська область) під церковним муром. У пам’ять про 50-річчя Рогатинської трагедії в 1993 р. на цьому місці вилита з бронзи стела.

Від 4 липня 1941 р. до 21 липня 1944 р. село – під німецькою окупацією. Близько 80 людей вивезли на примусові роботи до Німеччини; частина з них повернулася додому, дехто еміґрував за кордон. Під час німецько-радянської війни по р. Стрипі пролягала лінія фронту, місцевих жителів евакуювали в населені пункти поблизу Тернополя. Внаслідок боїв 90% усіх споруд у селі було знищено. Із 142 чоловіків, мобілізованих на фронти німецько-радянської війни, 32 загинули, 30 пропали безвісти, подальша доля 6 – невідома.

Під час Другої світової війни та в повоєнні роки в селі активно діяли осередки ОУН і УПА, які нараховували близько 50 осіб, 47 з них – загинули; провідними діячами були В. Бойко, І. Гуменюк, Д. Линда, Й. Островський, брати Пронишини. На цвинтарі є братська могила, в якій поховано 17 повстанців, котрі загинули під час облав у лютому–березні 1945 р. Про них та всіх інших вояків УПА – вихідців із с. Багатківці докладно йдеться в книзі “Підгайчани в боротьбі за волю України” (2000).

1948 р. в селі організований колгосп (перший голова правління – Іван Якимець). 1967 р. споруджено приміщення школи. Після розпаду колгоспу, в 1994 р. утворено селянську спілку “Багатківська”; нині селянські паї орендують ПАП “Багал”, ПОП “Тернопільське”, ФГ “Ігровіс-2005” (голова І. Рудик), ФГ “Приймак-2005”, ПП Іван Фурт і агрофірма “Дружба”.

ПАМ‘ЯТКИ:

  • церква святого Юрія (1929, кам’яна; знищена під час німецько-радянської війни, згодом тут розмістили склад міндобрив; повністю відбудована в 1991),
  • пам’ятник воїнам-односельцям, полеглим у німецько-радянській війні (1969),
  • пам’ятний хрест на честь скасування панщини (друга пол. 19 ст., відновлений 1991),
  • символічна могила УСС (1989),
  • могила вояків УПА (1952),
  • хрест із каменю при в’їзді в Багатківці; його, за переказами, встановив молодий кріпак як символ життя селянина, котрий несе тягар кріпацького життя і праці на землі.

Нині у селі діють ЗОШ 1–2 ступенів, дитячий садочок “Барвінок”, клуб, бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт, магазин “ТеКо”.

У Багатківцях народилися:

  • учасник національно-визвольних змагань, громадський діяч Григорій Левенець (1924–2009),
  • церковний діяч, бібліотекар Ярослав Левицький (1921–2002),
  • учасник війни в Афґаністані Василь Пронишин (1966–1985),
  • педагог, громадська діячка Парасковія Стахурська (1931–2011),
  • художник, актор, педагог Григорій Цимбала (1910–1996),
  • педагог Ганна Якимець (1929–2007),
  • інженер-механік, поліграфіст-видавець Василь Якимець (1940–2011).

Проживали дириґент І. Гарник, у 1936 р. – письменник Юрій Горліс-Горський (справж. Городянин-Лісовський).


ВОЛЯ ГЛУХІВСЬКА (Воля-Голуховська; в народі Пам’ятна дошка Василеві Пронишину. назвивається “Колонія”) – хутір, розташований за 3 км від Багатківців. Поселення виникло у 1922 р. і назване так тому, що було розташоване на колишніх землях пана Ґолуховського. Від 25 листопада 1926 р. Воля-Ґолуховська стала окремою сільською громадою; війт – Колосовський. Тут мешкало близько 50 родин поляків-мазурів, але між ними було 5–6 сімей українців. На окраїні Багатківців діяла школа, де навчалися діти поляків. Протягом 1934–1939 рр. село належало до ґміни Семиківці. Польське населення належало до костелу с. Юзефівка (нині Йосипівка Тернопільського району), але ходили на Богослужіння до костелу в сусіднє с. Бенева. Від 1940 р. Воля Глухівська – хутір, який належав до с. Багатківці. У 1940 р. мазурів-колоністів вивезли до Сибіру, залишивши на хуторі тільки українців. Навесні 1945 р. на мазурські хати були поселені нові жителі з Лемківщини, родини яких проживають донині. На 1 березня 1949 р. на хуторі було 33 двори, проживало 125 осіб. Нині це вулиці Василя Пронишина і Назарія Яремчука с. Багатківці.

ҐУРАЛЬНЯ – хутір, належав до с. Багатківці; розташований за 500 м від нього. На 1 березня 1949 р. на хуторі було 18 дворів, де проживало 49 осіб. Нині не існує.

СІНОЖАТЬ – хутір, належав до с. Багатківці; розташований за 5 км на південний захід від нього. На 1 березня 1949 р. на хуторі було 20 дворів, де проживала 51 особа.Нині тут 2 двори (8 осіб).

Джерело

Івахів, Г. Багатківці [Текст] / Г. Івахів, Г. Рудик, В. Уніят  // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. Т. 3. — Тернопіль, 2014. — С. 222—226 : фот.

Рекомендовані публікації

Залишити коментар

Цей сайт захищений reCAPTCHA і застосовуються Політика конфіденційності та Умови обслуговування Google.

The reCAPTCHA verification period has expired. Please reload the page.