АНТОНІВЦІ | Шумський район | Тернопільська область

 В Адміністративно-територіальний устрій, Історія регіону, Меморіальні об’єкти | Пам'ятники | Пам’ятки

Антонівці — село Шумського району Тернопільської області. Входить до складу Шумської ОТГ. Розташоване на річці Ілавка, на півночі району.  До Антонівців приєднано хутори Козаччина, Антоновецьке Гутисько, Будки, Підсоснівка. Розташоване на берегах р. Іловиця (лівий витік р. Тартацька, права притока Ікви, басейн Стиру, сточище Прип’яті) за 29 км від районного центру та 25 км від найближчої залізничної станції Кременець. Дворів – 11. Населення – 11 осіб (2014). Біля Антонівців виявлено археологічні пам’ятки ранньозалізного віку і давньоруської культури. Поблизу села розташована ботанічна пам’ятка місцевого значення — Антонівецький сосняк.

Біля Антонівців тривають розкопки давньоруського городища Уніас ІХ-ХІІІ ст. (досліджував О. Гаврилюк; див. Уніас-городище), виявлено археологічні пам’ятки ранньозалізного віку. Перша писемна згадка датується 1540 роком.

Перша письмова згадка – 1544 р.; за присяжною грамотою належало князеві Матвієві Четвертинському. Назва походить, очевидно, від імені Антон. У деяких історичних документах ще побутує назва Онтонівці. Протягом різних років власниками села були Януш Збаразький, Радзивіли, Ходкевичі.

У ХVI ст. Антонівці належали князю М. Четвертинському, згодом відійшли до князів Збаразьких, пізніше — до Вишневецьких. Були млин, фільварок. Олександр Цинкаловський у І томі краєзнавчого словника — від найдавніших часів до 1914 року «Стара Волинь і Волинське Полісся» (Вінніпег, 1984) писав:

АНТОНІВЦІ, с, колись Онтоновці, Крем’янецький повіт, село над р. Єловицею, притокою р. Ікви, 24 км. від м. Крем’янця. В кінці 19 ст. було там 113 домів і 1,031 жителів. Церква дерев’яна з 1795 року на місці старої. Була тут у 19 ст. скляна гута і тартак. Селяни тут займалися крім рільництва гончарством і бондаркою. В 1545 р. село належало до кн. Василя Четвертинського, а пізніше до кн. Матвія Четвертинського, котрий був зобов’язаний до утримування 1 городні крем’янецького замку. По його смерті належало до його жінки Авдотії і її другого чоловіка кн. Івана-Януша Збаразького. В 1631 р. А. переходить до кн. Януша Вишневецького, потім до кн. Радзивилів, а по них до Ходкевичів, які мали там 1,850 дес. (вкінці до Косаковського) разом з с Іловицею. (Пам’ятник т. 4 від 2 стор. 208 і 223) Стецький, Волинь, сер. 2. стор. 84267). Церква Рождества Богородиці з 1795 р. збудована на місці, де була віддавна дуже стара церква, дворів 158. В околиці села зустрічаються часті знахідки з періоду неоліту і епіпалеоліту, а також виступають печери, земляні і римські монети. (с. 60)

Наприкінці 19 ст. в Антонівцях діяли поштова станція, гута (склоробна майстерня), тартак; було 113 дворів, 1031 житель. В Армії УНР під орудою С. Петлюри у 1918–1921 рр. воювали Дмитро Кравчук (1898 р. н.) і Григорій (“Клопіт”).

До 1939 р. діяли народна школа, дві церкви і кредитове товариство, медпункт, філії “Просвіти”, “Сільського господаря” та інших товариств. У роки польської окупації активними націоналістичними діячами були:

  • Геннадій Литвинович,
  • Михайло Музика,
  • Павло та Яків Островські,
  • Григорій, Дмитро, Федір і Юрій Польові,
  • Данило, Максим та Петро Скорупські.

Павло Островський деякий час був старостою села, восени 1939 р. став одним із 43 депутатів Народних зборів у Львові від Крем’янецького повіту (загинув за нез’ясованих обставин у 1947 р.).

Від вересня 1939 р. село – під радянською владою. Від початку липня 1941 до кінця лютого 1944 р. село – під нацистською окупацією. Від квітня до серпня 1943 р. в селі існувала Антонівецька Повстанська Республіка.

АНТОНІВЕЦЬКА ПОВСТАНСЬКА РЕСПУБЛІКА | 1943—1944

Штаб УПА “Волинь-Південь” у лісах біля Антонівців діяв до кінця зими 1944 р. У національно-визвольній боротьбі ОУН і УПА брали участь понад 160 осіб, серед них:

  • Олександр Антонюк (1924–1946),
  • Володимир (1926–1946) і Михайло (1925–1945) Бойчуни,
  • Андрій (1922–1944), Володимир (1924–1946), Петро (1921–1946) та Яків (1892–1946) Данилюки,
  • Григорій Козарик (1914–1944),
  • Василь Кравчук (1924–1945),
  • Олександр (1921–1945), Павло (1920–1945) та Федір (1922–1945) Міньковські,
  • Йосип (1921–1945) і Микола (1921–1944) Омельчуки,
  • Федір Павлюк (1920– 1944),
  • Олександр Палійчук (1924–1945),
  • Анатолій (1931– 1948), Василь (1916–1948) та Іван (1922–1946) Польові,
  • Павло (1924–1945) і Федір (1915–1944) Радчуки,
  • Євген (1926–1943) та Йосип (1923–1946) Романюки,
  • Леонід Свідерський (1921–1945),
  • Василь (1920–1944), Володимир (1927–1944) і Володимир (1926–1945) Скорупські,
  • Володимир Тимчук (1921–1945),
  • Василь Тищук (1924–1944),
  • Семен Яворський (1905–1944)
  • та інші.

БИТВА ПІД ГУРБАМИ

Репресовано 36 сільських родин. Із мобілізованих на фронти німецько-радянської війни 18 чоловіків загинуло, 29 пропало безвісти. Після весни 1944 р. деякий час діяла Антонівецька сільська рада. В 1952 р. село перестало існувати згідно з указом Президії Верховної Ради УРСР. Жителів за участь у національно-визвольній боротьбі ще до того насильно розселили у села Михайлівського району Запорізької області, Шумщини і Лановеччини.

У 1968 р. під час чехословацьких подій уродженець Антонівців Дмитро Козарик, будучи солдатом Радянської армії, спрямував танк у прірву, щоб не наїжджати на протестуючих людей, і загинув. Дерев’яну церкву Різдва Пресвятої Богородиці, яку було збудовано 1795 р. замість ще старішої, спалили в 1978 р.

Антонівці офіційно відновлені 29 квітня 1990 р. У лісі біля села відкрито музейний комплекс на місці колишнього табору УПА  “Волинь-Південь” (1992 р.); є повстанський цвинтар, діють музей просто неба “Антонівці-округа”, фельдшерський пункт. У селі народилися:

  • педагог, заслужений вчитель України Катерина Липка (з дому – Кравчук; 1951 р. н.),
  • кобзар Богдан Островський (1943 р. н.),
  • громадський діяч, народний депутат України Федір Свідерський (1946 р. н.),
  • історик і літератор, діяч ОУН і УПА Максим Скорупський (псевдо “Макс”; 1915–1981).

Поблизу села розташована ботанічна пам’ятка місцевого значення Антонівецький сосняк. Про село написав поему Г. Петрук-Попик.

***

Від 4 квітня до 19 серпня 1943 в Антонівцях розташовувався штаб УПА “Південь”. За короткий час він став справжньою повстанською базою. Тут були пекарня, чинбарня, м’ясопереробний цех, ремонтні майстерні (зброї, амуніції, сідел), підстаршинська школа, курси медсестер.

Кілька спроб німців розгромити табір силами поліцейських частин (німецька жандармерія і польські поліцейські підрозділи) успіхом не увінчались.

З 21 по 25 квітня 1944 року неподалік від села проходив Бій під Гурбами між загонами УПА та військами НКВС. Після II світової війни указом Президії ВР УРСР 1952 Анонівці ліквідовані.

Практично знищені ще восени 1946, коли 177 родин вивезли в село Розділ та село Привітне Запорізької області, інші розселили на Шумщині та Лановеччині. Антонівці офіційно відновлені 29 квітня 1990.  У 1992 році відкрито меморіальний комплекс-музей “Табір УПА”, є повстанський цвинтар.

З початку 1990-х років збирає молодь спортивно-патріотична гра Гурби-Антонівці. Сьогодні випускники теренової гри Гурби-Антонівці – активісти волонтерської мережі “Вільні Люди”, яка діє по всій Україні та доставляє допомогу військовим.

Джерела

Фарина, І. Антонівці [Текст] / В. Уніят, І. Фарина, І. Федечко // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. Т. 3. — Тернопіль, 2014. — С. 535—536 : фот. кольор.

Рекомендовані публікації

Залишити коментар

Цей сайт захищений reCAPTCHA і застосовуються Політика конфіденційності та Умови обслуговування Google.

Contact Us

We're not around right now. But you can send us an email and we'll get back to you, asap.

Not readable? Change text. captcha txt