До історії с. Вілії на Шумщині

 В Історія регіону

Село Вілія вперше згадується в акті 1545 р. в описі Кременецького замку в числі сіл, що належали цьому замку, як маєток Мукосія Денісковича Кременецького повіту, розташоване воно на 14 км. на південний-схід від Кременця. Село Вілія куплене князем Єпископом Янушем у Денісковича в тому числі й 12 чоловік (тяглих).

Поселенці села походять від слов’янських племен дулібів, які в УШ-ІХ ст. поселились на території Кременеччини. У селі Вілія в кінці ІХХ ст. було 100 домів і 809 жителів. Після 1565 року село перейшло під владу Речі Посполитої. Воно розташоване високо, а земля врожайна.

Назва села походить від назви річки Вілія. Старожили розповідають, що в роки війни залишився один віл і чоловік, тому село називається Вілія. На околицях Вілії виявлено стоянку пізнього палеоліту 10-35 тис. р. до н.е.

Село Вілія розташоване на південно-західній частині Шумського району на лівих терасах річки Вілія. Воно віддалене від районного центру на 25 км., від обласного на 87 км.. територія села лежить в межа Подільської височини.

Починаючи з другої половини XVIII ст. внаслідок занепаду Польщі проходили три поділи Тернопільської області. В результаті цього більшу частину Тернопільщини в 1772 році загарбала Австрія, а північна частина краю, в тому числі і село Вілія у 1793 року відносилася до Волинської губернії.

У січні 1918 року в селі проголошено радянську владу, а в 1919-1920рр. тривало радянське будівництво.

Територія села Вілія знаходиться між заповідними об’єктами місцевого значення – заказниками: загально зоологічним „Людвище" – і ботанічним „Цеценівський". Тому багато видів рослинного і тваринного світу, що потребують охорони зустрічаються в місцевих лісах, річках.

В урочищі „Каліновщина" популярний рідкісний вид „анемона дібровна", по народному нарциси. Поблизу гори „Лиса" – „горицвіт весняний". В околицях села водиться 26 видів ссавців і 98 птахів.

Довкола Вілії ростуть листяні дерева (дуб, граб, ясен), що утворюють ліси, які займають площу до 900 га. За 5 км. на північ від с. Рибчі розташована Верхня Вілія – це давній маєток староства Кременецького. А нижня Вілія утворює ставок, фільварок до якого входить 1079 флоринів, 6 грошей, 131,2 тис. десятин.

Річка Вілія бере початок із джерел біля с. Підлісне Кременецького р-ну. Вона є притокою Горині. Приймає річка близько 10 невеликих приток і засиляє на просторі свого бігу 36 ставків. Пливе річка в північно-східному напрямку і є довжиною до 90 км., шириною від В до 12 м. На схилах Вілії розташовані дуже старі оселі часів неоліту, бронзового періоду, римської доби, та з нашої княжої доби, яка зазначена валами і насипами.

Річка Вілія або (Вєлія) згадується в 13 ст. , коли князь Данило зустрівся над річкою з угорським королем в 1231 р.

В селі в 1797 році була побудована церква в ім’я Преображення Господнього на кошти прихожан. Церква дерев’яна, відремонтована в 1866 р. за рахунок місцевої казни. При ній кам’яна дзвіниця побудована в 1886 р. також за рахунок казни. Утварю і ризницею забезпечена. В 1888 р. дерев’яний дах на дзвіниці перекритий бляхою і пофарбований. А у 2004 р. церква повністю перефарбована. Копії з метричних книг зберігаються з 1812 р. а сповідальні відомості – з 1814 р. опис церковного майна складався в 1806 р.

Цікаву легенду переповідають старожили про те чому саме церкву побудовано в такому віддаленому від села місці. Колись давно їхав купець Вілюйською дорогою. Раптом коні зупинилися, піднялися на диби і не хотіли рушати з місця. Купець зійшов з воза, підійшов до старої груші і зупинився вражений побаченим. Між гіллям дерева сіяв лик Ісуса Христа. Тому й вирішили побудувати там церкву.

Матеріали з фондів Кременецького краєзнавчого музею „Історико статистичний опис церков і приходів Волинської Єпархії" праця М.Тедоровича, Почаїв, 1893 р.

Церкву Преображення господнього побудували з дерева без жодного залізного цвяха. У 1866 р., коли церкву ремонтували тоді вже використовували залізні цвяхи. В 1941 р. на церкву впав грім, але вона не згоріла, збіглися люди і погасили вогонь. Храм відразу відремонтували від пошкоджень. Саме в той час в селі були німці. Але вони не перешкоджали відбудові.

З 5 червня 1866 р. священиком був Кирило-Адам Копачевський (православний). Тоді було 66 дворів і 579 прихожан. З 1930 по 1954 р. священиком служив Євстахій Гвоздіховський. З 1954 по 1958 р. наступний священнослужитель був Петро Поліщук з Кременця. Його змінив Феофіл Лялякевич із Новосілок.

У 1961 служби Божі у храмі припинились. Радянська влада закривала церкви, грабувала їх, перетворювала на склади, інші господарські приміщення. Така доля спіткала і Вілійську церкву. Правда її приміщення просто закрили, не використавши ні для яких інших потреб. Люди взяли ікони додому на зберігання щоб вони не зникли, багато забрали в Тетильківську церкву.

У 1989 році громада села добилась, щоб церкву відкрили. Районна рада дала дозвіл. Після ремонту церква стала діючою. Першим священиком після відкриття був Ткачук Андрій із с. Кунинець. Він служив 4 роки. З 1993 р. по 1998 р. священиком був Бойчук Ярослав (із с. Забари). З 1998 р. і по сьогоднішній день Божу службу відправляє священик Формазюк Федір.

На сьогодні в церкві зроблено загальний ремонт, відновлено Іконостас. В центрі Іконостасу знаходиться ікона Божої Матері, яка була колись прострілена. Є ще в храмі ікона, яку принесла пішки з Почаєва у 1935 р. Головатюк Олександра. На іконі зображено як Ангел Божий явився жонам Мироносицям. В 1936 р. церкві була подарована Тарнавським Ф. ікона св. Петра.

Із спогадів Галаган В.Н. – жителя с. Вілія:

„Після війни в 1945 р. на території села зав’язався бій між воїнами Української повстанської армії та радянськими енкаведистами. Повсталі відступали заховалися у дзвіниці. Тоді енкаведисти почали обстрілювати церкву. Після бою люди побачили, що ікона Божої Матері, яка знаходилася у центрі Іконостасу, простріляна кулеметною чергою. Ця ікона й досі знаходиться в церкві.

В церкві також є декілька ікон , які відновилися. Про це розповідав житель села Гоц В.А. у нього була ікона із зображенням місця поховання Ісуса Христа. День за днем, рік за роком реліквія висіла на стіні і згодом потемніла. У родині подумали. Що вона просто вицвіла, тому зняли із стіни і повісили у комірці. З того дня пройшло багато часу. І одного разу Віктор помітив, що ікона з кожним днем світлішає. Він розповів про це людям, ікону взяли в церкву.

У 1956 році на другий день Пасхи, коли церковний хор виконував „Тебе поєм" старості Кондратюку П. явився преподобний Серафим Саровський. З того часу образ святого є у вівтарі.

В 2007 р. планується святкування 210 років з часу її побудови.

В селі Вілія є бібліотеки, ФАП, торговельні заклади, Вілійська ЗОНІ І-ІІ ст., музей історії села, також діє с/г підприємство СТОВ ім. І.Франка, а раніше це був колгосп.

До 1950 р. у с. Вілія була початкова школа. У 1951 р. було відкрито семирічну школу. Першим директором якої був Матеващук І.Г. Пізніше по 1960 р. – Ковальчук А.С., а з 1960-1964 – Якимчук П.С. у 1966 р. було відкрито середню школу. 30 років пропрацював директором Гненний Ф.С. під час його перебування на посаді директора до школи добудували 8 класних кімнат (1969-1971). У 1974-1978 рр. побудували спортивний зал, тир, їдальню. В 1969 році в школі був перший випуск 10 класу. До 1996 р. в школі зроблено 29 випусків учнів 10-х класів.

З 1996 р. і по сьогоднішній день директором працює Кукуріка СЛ. У 1997 р. в школі працював 21 вчитель. На сьогодні в школі діє краєзнавчий музей „Берегиня" ініціатором якого була директор школи Кукуріка С.Л.

Під час Великої Вітчизняної війни билося 76 місцевих жителів, 27 з них загинуло, 42 нагороджено орденами і медалями. Серед них Садовський М.І. пішов на фронт 1944 р., отримав поранення, повернувся додому інвалідом.

Галаган М.М. воював на II українському фронті, був поранений під Будапештом. Повернувся весною 1945 р. додому. Чуш Р.К. учасник війни, воював в Чехії, Венгрії, дійшов до Німеччини. Повернувся додому живим, але інвалідом ІІ групи.

Бейзим Г.Н. у 1942 р. був забраний німцями до Німеччини у табір Фонерталь, пізніше у Бельгію м. Швайцберг, працював у вугільній шахті. Поранення отримав осінню 1942 р., повернувся у 1944 р. його відправили у ряди Радянської Армії у м. Омськ. Пізніше заарештували, заслали на заслання на 10 років. Відбував покарання у Якутії (Бухта Находка), також працював на шахті. У 1952 р. звільнили додому достроково. Повернувся додому у 1962.

Сім’я Шушварів репресовані у 1947 р. були вивезені до Сибіру Кемеровської області. Працювали у шахтах. Батьки і діти (7). У 1958 р. повернулися додому.

Із спогадів жителя Села Вілія Бейзима Р.В.:

„Під час війни в урочищі „Острів" с. Вілія була ціла військова частина, яка залишила там техніку, зброю, бо не можна було її вивести. Німці робили напади на навколишні села, хто їх не зустрічав то вони палили село і вбивали людей. А жителі с. Вілія, для того, щоб зберегти себе і своє село, зустріли їх радо (хоч не до радощів було), вийшли до них з продуктами харчування, прикрасили браму сосновими гілками. Все зробили заради того, щоб німці не спалили села і не понівечили людей. Та все одно німці робили облави по селі, забирали людей до Німеччини, грабували мирний люд. Для захисту населення від німецького терору почали створюватися повстанські загони. Перші повстанці, які з’явилися в с. Вілія, були в уніформі німецьких поліцаїв. Німці поселялися в школі, а дітям не дозволили ходити до школи, тому вони вчилися підпільно.

Одного дня в селі спалили садибу Степана Салючка, а його сина Василя поранили в груди. На ранок над селом з’явився літак, після його появи горіло сусіднє село, на черзі була й Вілія. Але врятував село житель Семен Заєць, який знав німецьку мову, бо був у німецькому полоні під час Першої Світової війни. Він вийшов до них і сказав, що жителі с. Вілія у погромі с. Рибча участі не брали.

На початку березня 1944 р. фронт відійшов на захід від с. Вілія по лінії Плоске-Бонівка і тримали оборону 2 тижні. При наближені фронту Центральний Провід видав указ, щоб повстанці і жителі копали криївки. Саме завдяки криївкам, стала можлива боротьба, як відкрита так і підпільна, чоловіки переховувалися в криївках. На свято Вознесіння 1944 р. село оточила велика кількість війська. Облава пройшла через усе село. При цьому було виявлено декілька криївок і гарнізон закидав їх гранатами. Тоді загинуло багато односельців. Почастішали сутички між українськими повстанцями і енкаведистами. Так у Великодню суботу у 1945 р. в с. Вілія відбувся бій. Причиною його стало те, що під час облави „гарнізонці" викрили криївку. Один повстанець житель села Довгалюк Григорій здався в полон, а два інших підірвали себе гранатами. В цей час в лісах вілійських знаходився загін повстанців і командир прийняв рішення відвоювати побратима. Бій проходив через гору „Курган", „Жолобки" і закінчувався у районі цвинтаря, „гарнізонці" зайняли оборону по вулиці від магазину до церкви. Вони знаходились на дзвіниці, яка була пошкоджена кулями, „гарнізонці" злякались, що повстанці відіб’ють свого побратима і вбили його. Жителька с. Вілія Федорка вела гарнізон „бандерівців" у село Жолобки, щоб помститися за брата, якого вбили російські солдати..

Другий бій відбувся в с. Вілія восени 1946 року. В село приїхав прокурор з обласною групою людей. На зворотному шляху вони потрапили у засідку, яку влаштували повстанці в Каліновському лісі. Вони їхали підводами, коли повстанці з лісу відкрили на них вогонь, прокурор і вся його охорона втекли на саджавки в очерет. Найдовше протримався на Сумщині сотник під псевдонімом „Герасим". Це був Ананій Присяжнюк. Про нього ходило чимало легенд.

Восени в село приїхала група повстанців в дворі сільської ради повісили секретаря. Він був росіянином за національністю і заслали його в село з „кагебістами", як „сексота". Він вивідував, що робиться в селі, складав списки сімей, яких потім просто вивозили в Сибір".

В селі діяло товариство „Просвіта", воно знаходилося в одній із селянських хат. В тій хаті була невеличка бібліотека, молодь тягнулась до знань. Найбільш популярною книжкою, на той час, був „Кобзар". Просвіта видавала маленькі за розміром книжки під назвою „Самоосвіта".

Вихідці із с. Вілія, які проживали і проживають за кордоном:

Це Олійник Михайло 1917 р. народження. Член ОУН., виїхав з Вілії в 1943 р. у Канаду. Там жив мав сім’ю і помер. Салючок Демид 1922 р. народження житель с. Вілія, член ОУН., виїхав з Вілії в 1943 році, 9 років не було вістки. Потім прийшов лист з Канади. Батько його був селянином, також свого часу був в Америці, заробив грошей і в селі став багатим купив землю, худобу. Демид в 1930 році пішов в перший клас Тетильківської школи. Після закінчення 7-ми класів, допомагав батькам. Але потім не захотілося сидіти вдома і він подався до Америки. Там він працював на фабриці до 60-ти років. Зараз там і проживає. Має сім’ю сина, дочку і двоє онуків. Побував 4 рази на Україні за час її незалежності. Перший раз приїхав на Україну у 1992 році.

Після припинення національно-визвольної боротьби в 1949 році почалася колективізація сільського господарства, тобто створювалися колгоспи. По селу ходили ватаги оперуповноважених і примушували людей записуватись до колгоспу. Із селянських садиб почали забирати коней, інвентар, будинки.

Дуже важко було людям в перші роки колективізації. Техніки не було ніякої, все обробляли кіньми, а роботи збільшувалось втричі. Оплата праці була дуже низькою, одержували в день ЗО копійок і 300 грам зерна. Дуже величезні побори, не дивлячись на те, що землі селяни вже не мали. Лише після смерті Сталіна побори були зменшені вдвічі, а пізніше відмінені.

З появою техніки і відміною поборів, економічне становище покращилося. Для підтримки колгоспної системи були кинуті комсомольські ресурси. Почали проводити меліорацію землі, закупляти зерно за кордоном.

В жовтні 1959 р. за загальними зборами колгоспників колгосп „Червона зірка" с. Вілія був приєднаний до колгоспу ім. І.Франка с. Тетильківці. У в тому ж році колгосп в с. Вілія було перейменована на колгосп ім. І.Франка.

Згідно указу Президії Верховної Ради УРСР від 30.12 1962 р. була ліквідована назва Великодедеркальський район і територія колгоспу ім. І.Франка с. Вілія відійшла до кременецького району.

А пізніше згідно Указу Президента Верховної Ради УРСР від 04.01.1965р. Шумський район відновив свою діяльність і територія колгоспу ввійшла до складу даного району.

В 1968 році головою колгоспу був Каплун М.Г. А в 1978 році головою був Олексюк М.П. він пропрацював багато років. За час його керування в селі був побудований комплекс по вирощуванні ВРХ. В 1988 р. прибуток колгоспу становить 764 тис. карбованців. Середня кількість працюючих становила 495 чоловік, в сільськогосподарському виробництві – 488 чоловік. В колгоспі було 4303 голів худоби. На полях сіяли зернові культури, цукрові буряки, садили картоплю. В 1992 році на зборах колгоспників даного колгоспу, постановили реорганізувати колгосп ім. І.Франка шляхом перетворення його в колективне с/г підприємство ім. І.Франка с. Вілія. Очолював його на цей час Нетребчук Ю.К., який працює й на сьогоднішній час. Але колгоспу вже майже немає все занедбано, зруйновано.

В с. Вілія є бібліотека. Вона існувала з 1952 року, коли ще була хата-читальня, яка знаходилась в церковній хаті. Першим бібліотекарем був Кондратюк Олександр. Після нього прийшла Шпор тун Лідія, після закінчення культурно-освітнього училища в Теребовлі на клубному відділі. Фонд книг був невеликий близько 300 книжок.

Пізніше побудували клуб в с. Вілія. Із хати-читальні перейшла бібліотека в клуб. Зав. бібліотекою була Пасєка Тамара. Після неї прийняла Рожелюк Ганна і працювала десь до 1982 р. коли клуб розвалився то бібліотеку перенесли в сільську хату і працювала там Зоя з Тилявки.

А в 1985 році прийняла бібліотеку Галаган О.А. працює вже 21 рік. 14 років тому бібліотека перейшла в школу (1992), тому, що хата почала валитись. На даний час бібліотека знаходиться у Вілійській школі.

Фонд книг становить 10300 книжок. На даний час у с. Вілія нараховується   132  дворів і проживає 593 жителі.

Recent Posts

Залишити коментар

Цей сайт захищений reCAPTCHA і застосовуються Політика конфіденційності та Умови обслуговування Google.

The reCAPTCHA verification period has expired. Please reload the page.