Будка Микита

 В Видатні діячі регіону, почесні громадяни регіону

Світоч української церкви

(До 130-річчя від дня народження Микити Будки)

Примхлива доля, на жаль, не часто приводить у цей світ людей, які зосереджують у собі найкращі чесноти і якості рідного народу, успадковують його таланти і обдаровання, своєю особистісною яскравістю й самобутністю вражають і захоплюють. Вони несуть у собі добротворче світло, у щоденній праці виконують шляхетну місію служіння ідеалам Істини й Добра, Любові і Честі.

До таких людей по праву можна віднести нашого земляка Микиту Будку, релігійного діяча, першого українського єпископа в Канаді. Преосвященний Кир Микита Будка за свою п’ятнадцятирічну душпастирську діяльність залишив помітний слід у житті наших краян за рубежем. Він зробив вагомий внесок у згуртування українських емігрантів, збереження греко – католицького обряду, створення просвітницько-культурних товариств і об’єднань, розвиток шкільництва й культури.

Микита Будка народився 7 червня 1877 року в селі Добромірка на Збаражчині в селянській сім’ї. Родичі були побожними і виховали свого сина в релігійному дусі. Великий вплив на формування його характеру мала мати, працьовита і енергійна, товариська і дбайлива.

Початкову освіту здобув у родинному селі. Батьки, побачивши хист дитини до навчання, віддали його у Тернопільську класичну гімназію. У1897 році закінчив її з відзнакою. Після цього відбував військову службу. Опісля студіював право у Львівському університеті. А щоб поліпшити матеріальне становище, став домашнім вчителем дітей князя Павла Сапіги у містечку Більче Золоте Борщівського повіту.

Однак студії права не були його покликанням. Він вирішив стати священиком, щоб своє життя присвятити служінню Господові Богові, Церкві й своєму народові. У. 1905 році, після закінчення теологічних студій у Відні та Інсбруці, отримав священицький сам із рук митрополита Андрея Шептицького.

У липні 1912 року Апостольська столиця іменувала його єпископом для українців-католиків у Канаді. Єпископська хіротонія відбулася 14 жовтня 1912 р. Прибувши у Канаду, Владика Микита Будка розпочав жваву діяльність. Він відвідував поселення українців у різних провінціях Канади, нової набутої ними батьківщини. Він навчав, просвіщав народ словом і письмово, обороняв у судах й державних установах. Будував церкви, школи, бурси, інститути, заснував часопис «Канадійський українець», надрукував молитовник. Він подбав про легалізацію церкви в державі.

У 1920 році в Бойтуні, а згодом у 1925-му у Мондері відкрито зразкові сиротинці. З його ініціативи створювалися українські патріотичні, освітньо – культурні товариства «Просвіта», «Народні доми», «Допомогові товариства», а при церквах у містах і містечках – рідні школи.

Владика працював до повного виснаження своїх фізичних і розумових сил, забуваючи про відпочинок. Звичайно, це не залишилося без наслідків, підірвало його здоров’я. У 1928 році повертається до Львова й стає генеральним вікарієм митрополичої архієпархії. Окрім своєї діяльності Владика взявся за відбудову відпустового місця у Зарваниці на Тернопіллі. У літній період він багато уваги приділяв цій роботі. З часу більшовицької окупації західноукраїнських земель Єпископ Микита Будка пережив усі принади радянського «раю». Перша більшовицька окупація була короткотривалою, змінилася фашистською, не менш свавільною і жорстокою. З другим приходом червоних військ у Галичину комуністичні можновладці розпочали ліквідацію Української Греко-католицької Церкви.

Останні роки життя у Львові Владики-ісповідника  були дуже важкими. Він жив і працював в атмосфері морального гноблення, будучи фізично хворим.

11 квітня 1945 р. НКВС провів масові арешти ієрархів УГКЦ, професорсько-викладацького складу Богословської Академії. Незважаючи, на те, що Владика мав канадське громадянство, був хворим, його арештували. В ході слідства він зазнав неймовірних тортур і знущань. За сталінськими драконівськими «законами» його засуджено на тривалий термін ув’язнень (8 років) у концтаборах особливого режиму. У Караганді виконував непосильну важку фізичну працю. Постійне недоїдання, відсутність належних санітарно-гігієнічних умов й медичної допомоги прискорили кінець земного життя Владики.

Помер 1 жовтня 1949 року в концтаборі Караганди.

Література

  1. Головин, Б.  Мученики та ісповідники Української церкви ХХ століття :  нариси. Статті. Дослідження – Т.: Просвіта, 2000.- С. 77-81.
  2. Література до знаменних і пам’ятних дат Тернопільщини на 2002 рік: бібліогр. покажчик – Т.: Підручни-ки і посібники, 2002.- С. 47-48.
  3. Головин, Б., Комариця, М. Будка Никита  (Микита)  Михайлович 17.06.1877, с. Добромірка, нині Збаразького району – 01.10.1949, м. Караганда, нині  (Казахстан) – політичний діяч // ТЕС.- Тернопіль, 2004.- Т.1. А-Й.- С. 194  фотогр.
  4. Література до знаменних і пам’ятних дат Тернопільщини на 2007 рік: бібліогр. покажчик – Т.: Підруч-ники і посібники, 2006.- С. 64.
  5. Реабілітовані історією : книга пам’яті Збаразького району.– Т.: Збруч, 2006.- С. 22-24.
  6. Кульпа, Т. Світоч української церкви :  [До 130-річчя від дня народження Микити Будки ] // Народне слово.- 2007.- 15 черв.

 

 

Recent Posts

Залишити коментар

Цей сайт захищений reCAPTCHA і застосовуються Політика конфіденційності та Умови обслуговування Google.

Contact Us

We're not around right now. But you can send us an email and we'll get back to you, asap.

Not readable? Change text. captcha txt