Жіноча чота Легіону Українських січових стрільців

20.05.2018 | Автор: | Категорія: Військовики
Жіноча чота УСС – перший військовий жіночий підрозділ у Європі. Підрозділ був створений у 1914 році – окремий підрозділ в складі легіону українських січових стрільців, який комплектувався жінками і який відзначився протягом Першої світової війни. На даний момент відомі прізвища 34 жінок, які пройшли всю Першу світову війну.

Восени 1911 р. Іваном Чмолою, студентом Львівської політехніки, був створений перший пластовий осередок. Серед двадцяти активних членів організації були дівчата О.Степанів, С.Сидорович, Г.Дмитренко, С.Древко, М.Якимович та ін.

У січні 1914 року зусиллями Романа Дашкевича було створено організацію «Січові Стрільці ІІ» (друга після «Січових Стрельців»), а при ній окрему жіночу чоту, що налічувала 33 членкині. Всі вони проходили військову підготовку на рівні новобранців армії. Після складання присяги жінки отримали стрілецькі відзнаки й фактично набули статусу українського вояка.

Спочатку жінкам, які вирішили йти у бій, навіть не дозволили прибути до місця військових дій – їх просто зняли з потяга. Воєначальник М.Галущинський так згадував “немилу пригоду з панною Степанівною”, яка намагалася виїхати на фронт: “Я не міг і не можу сьогодні погодитись із тим, щоби жіноцтво виконувало активну військову службу. До того може склонитися якийсь хоробливий наклін, а що найменше – істерія».

Відомо, що у сформованому жіночому загоні (чоті) нараховувалося 33 жінки, в основному студентки, що несли службу в різних відділах і перебували на двох посадах: стрільці і санітарний персонал.  Лише троє із них брали безпосередню участь у військових діях та отримали бойові нагороди – Олена Степанів, Софія Галечко, Анна Дмитерко. Фактично, вони були першими жінками у світі, які отримали офіцерські звання на військовій службі.

Жіноча чота легіону Українських січових стрільців брала участь у боях над Стрипою в 2015 році. У битві під Семиківцями Жіночою чотою УСС керувала хорунжа Софія Галечко, перша українська жінка-офіцер. З перших днів битви жіночий підрозділ опинився на передовій і зазнав дуже важких втрат.

Вони відзначилися у боях за гору Маківка. Прізвища дівчат фігурують у списках військових загонів, збереглися відомості про нагородження їх військовими нагородами, про присвоєння офіцерських звань. 19 листопада 1914 р. серед стрільців, що відзначилися у боях, уперше медаллю Хоробрості було нагороджено двох жінок – О. Степанів і С. Галечко.

Другий вид повноцінної військової служби, яку виконували жінки, – це військова розвідка. Використання жінок як розвідниць і зв’язкових було доволі поширеним явищем того часу. Вважали, що «жінці легше прокрастися непомітно через боєві лінії і зайти в тили ворога, ніж чоловікові». Найвідомішою розвідницею УСС була Ірина Кузь, що відзначилася у боях на горі Маківці, захопивши у полон російських солдатів та важливі документи.

Частина жінок із товариства «Січові Стрільці ІІ» несли службу в санітарних частинах. Жінкам доводилося працювати в бригадних шпиталях, фронтових лазаретах і пересувних потягах в антисанітарних умовах, без ліків та перев’язувального матеріалу. Вони виконували службу медичних сестер, помічниць лікарів, а то й самих лікарів, інколи не маючи відповідних знань і підготовки. Нерідкими серед жінок – санітарок була смерть від тифу, яким хворіли солдати.

Австрійський журналіст Франц Мольнар у виданні «Neue Freie Presse» відзначав, що «одним із романтичних чудес війни», особливістю українських військових формувань є те, що до їхнього складу входять одягнені в польову уніформу дівчата і виконують військову службу нарівні з чоловіками».

Та насправді жінки у військових умовах не відчували жодної підтримки ні від суспільства, ні від командування. Потреба в образі воюючої жінки-патріотки закінчилася разом з війною. Фактично, ще до остаточного припинення воєнних дій, несподівано у лютому 1918 року, без пояснень причин було прийнято розпорядження про звільнення жінок із дійсної служби в УСС.

Подальші їх  долі склалися трагічно: Софія Галечко покінчила життя самогубством, Олена Степанів – потрапила в російський полон і провела 7 років у радянських концтаборах, Анна Дмитерко – була змушена емігрувати.

джерело

Article Source

Автор:

Даний автор додав 2456 публікацій.

Залишити відповідь