ЗБОРІВ | Зборівська громада | Тернопільська область

 В Адміністративно-територіальний устрій, Історія регіону

ЗБОРІВ — місто Тернопільської області, адміністративний центр Зборівської громади Зборівського (до 2020; з 2021 — Тернопільського) району Тернопільської області. Знаходиться на ріці Стрипа (притока Дністра), за 35 км від обласного центру та за 3 км від залізничної станції Зборів. Площа 5,97 км2. Населення: 7339 осіб (2001).

Офіційно першу письмову згадку про Зборів відносять до 1467 року. Про це, наприклад, повідомляє Гжегож Раковський в своєму історичному путівнику «Przewodnik krajoznawczo-historyczny po Ukrainie Zachodniej», część II «Podole».  «Тернопільський енциклопедичний словник» пише трохи інше:

«Перші писемні згадки про передмістя належать до 15 ст., хоч нинішня назва не трапляється. За переказами, в добу Галицько-Волинської держави на місці Зборова було поселення ( «град») Верхостав, яке знищили чужинці».

Давній Зборів стояв на підвищенні, обнесеному валами з частоколами. Його омивала Стрипа з непрохідними плавнями, він мав підземні переходи, сліди яких виявляють й донині. За легендами, це було місто з населенням понад 10 000 осіб. Його первісна назва – Верхостав.

В історії містечка простежується цікава тенденція, коли «офіційно» засновані польськими колоністами в 15-17 століттях вони «старіли» на добрий шмат століть. Справа в тому, що виникали на місці городищ, знищених монголо-татарами в 1241-му, які буквально стерли з лиця землі все, до чого змогли дотягнутися. 

Після ординських походів життя відроджувалася на старих місцях і новим господарям  було вигідно писати історію отриманих земельних наділів «під себе», тому часто пам’ять про те, що тут щось було, здебільшого не зберігалася, або ж зберігалася в переказах /легендах.

Відродився й Верхостав, проте вже на правому березі Стрипи й під новою назвою — Зборів.  Проте, з невідомо якої логіки кривавий 1241 рік став роком заснування міста. Сюди заселялись переселенці з усіх сторін Русі, тому й виникла назва Збор, або Зборів.

Також переказ свідчить, що люди попросили освятити воду у річці Стрипі, осквернену вбитими після татарського побоїща. З того часу на другий день свята Зіслання Святого Духа щороку освячується вода у річці. Статус міста Зборова підтверджено в 1939 р.

За однією з офіційних версій, місто заснували польські шляхтичі Зборовські, за іншою – власники однойменного містечка на Півночі. Пряшівщини. У XVI ст. у Зборові постав невеликий замок.

Писемні джерела 1601 року зберегли підтвердження існування Маґдебурзького права. Через місто пролягав важливий торгівельний шлях зі Львова на Схід. Від 1642 року Зборовом володіли Собеські, від 1740 – князі Радзивілли, від 1760 – Бєльські.

У серпні 1649 поблизу Зборова козацьке військо під проводом Б. Хмельницького та кримське військо хана Іслама-Ґірея ІІІ завдали поразки польській армії, очолюваній королем Яном ІІ Казимиром. Від повного розгрому польського короля врятували політичні загравання Іслама-Ґірея ІІІ, який згодився на сепаратні переговори.

8(18) серпня був укладений Зборівський договір Криму з Польщею. Попід Зборів ходив із військом ще один гетьман – Іван Мазепа в серпні 1705 р. Польська шляхта жорстоко помстилася зборівчанам за участь у визвольній війні – місто було вщент пограбоване, більшість дворів залишилася без господарів.

У 1655 місто штурмували ординці, в 1657 через нього проходило угорське військо. Коли в Галичину в 1667 р. прийшли турки – як союзники гетьмана П. Дорошенка – зборівчани самі відчинили османам брами. Турки Зборів взяли й спалили. І сусідні села за компанію.

Нові привілеї Зборів отримав з рук Яна ІІІ Собєського в 1689 р. Міщан на десятиліття звільняли від податків, їм дозволялося брати дерево з золочівських лісів на відбудову міста. Поселення знову укріпили: викопали рови, поставили паркани. Працювали над цим не лише міщани, а й селяни з навколишніх сіл, які в разі військової небезпеки шукали захисту саме за міськими мурами.

Хоча при зборівському дворі були власні гуральня і бровар, міщани мали право самі варити пиво і виготовляти горілку для весіль і в празники. Діяли ремісничі цехи, приміром, кушнірсько-кравецький. Двічі на тиждень, по неділях і четвергах, відбувалися ярмарки.

Після 1-го поділу Польщі 1772 – у складі Австрії (від 1867 – Австро-Угорщина). З опису міста 1787 р. відомо, що Зборів тоді оточували вали й паркани, а ще була брама неподалік божниці. Зборів знову укріплено, всі мешканці були зобов’язані до праці — «шарварків» при будові фоси, палісад і парканів; помагали їм також селяни з поблизьких сіл, вони під час воєнної небезпеки шукали захисту в місті.

Міський уряд складався з бурмістра і чотирьох радних, а суд з ляндвійта і шістьох лавників. Важніші справи рішав королів­ський війт або «губернатор». Бурмістра, радних і лавників виби­рали всі міщани без різниці релігії — так грецького, як і римського обряду.

Зборівські міщани були дуже залежні від двора, під час жнив мали йти чотири дні на «толоку», мусіли сипати греблю коло ставу, під час спусту ставу мали навезти хворосту, палів, дров до сушення риби, також відвозили панську рибу до Львова власними підводами. У зборівськім дворі був також бровар і ґуральня; але міщани мали право варити собі пиво і робити горілку «по одному спусті» на весілля, празники і в задушні дні. Місто мало у своїм заряді виріб свічок і мажі.

З ремісничих цехів найважливіший був цех кушнірсько-кра­вецький, що дістав 1727 р. цехові права від королевича Якова Собєського. Цех мав виключне право купувати в Зборові сирі ба­ранячі і лисячі шкірки та продавати кожухи, сіряки й шапки.

Торг був у Зборові двічі на тиждень, в неділю і четвер. Річні ярмарки в найдавніші часи (1645 р.) були на латинські свята — Боже Тіло, Симона і Юди та Трьох Королів. В 1689 р. перенесено їх на свята грецького обряду — сиропусну неділю, св. Івана, Пи­липа і Різдво Богородиці.

У XVIII столітті важливіших подій з історії Зборова було не­багато. Мабуть 1727 р. місто ще раз погоріло через якийсь нещас­ливий випадок. В 1740 р. внучка короля Яна Собєського, Марія Каролина де Буйон продала золочівсько-поморянські добра разом зі Зборовом князеві Михайлові Казимирові Радивилові; він потвер­див права Зборова (1743 p.).

Від Радивилів Зборів перейшов в 1759 р. в руки Антона Бєльського, що володів ним ще 1770 р. Цісар Франц II 1798 р. надав місту права на ярмарки (на св. Івана, Преображення, Воздвижен­ия і 31 грудня). XVIII вік це був час розмірно високого розвитку й добробуту Зборова.

На той час в місті був ринок і три передмістя: Завальне, Золочівське і Куклинці. Окрім трьох згаданих храмів у місті був панський двір, аустерія, іудеї тримали аж 40 заїжджих дворів і вісім винниць, діяли млин, іудейська лазня й пошта.

ХІХ століття принесло місту початок занепаду, котрий, здається, продовжується й зараз. Сьогоднішній Зборів – мила, але провінція. Якийсь подорожній вже в 1823 р. жалівся, що в Зборові й пообідати ніде, в продажі були лише овочі, квасне вино і якийсь «тонкий» вишняк. Пожежа 1824 р. тільки пришвидшила занепад.

Станом на 1830 р. в місті було лише 30 мурованих споруд. Всі інші будинки були простими мазанками з хмизу чи очерету. Тому частенько Зборову дошкуляли пожежі: в 1649, 1667, 1865, 1890, 1916, 1917, 1944 рр. У 1875 р. побіля містечка пройшла залізниця. Мати власну станцію завадив чималий став – тож станцію отримали Млинівці.

Від 1904 – повітовий центр. В кінці ХІХ ст. на місці дубового лісу звели військові казарми-бараки для 4 полку драгунів, а пізніше там квартирував 13 полк уланів. Казарми вважалися одними з найкращих в Галичині: тут був водогін, гімнастична зала, тир тощо. В часи Першої світової війни дахи казарм росіяни розібрали на побудову мостів через Стрипу, а стіни вже потім довершили руйнувати місцеві жителі. Не зберігся й велетенський, чи не найбільший у краї паровий млин на ставі: він згорів у 1909 р.  

У І Світову війну під Зборовом відбувалися запеклі бої. Містечко було повністю знищене (уціліло лише 4 будинки), люди тулилися в землянках і хлівах.  З 1919 по 1939 роки Зборів перебував у межах кордонів Польщі, від 1939 – УРСР. У 1920–1930-х рр. тут діяли осередки товариств «Просвіта», «Рідна школа», «Сільський господар». Від 2 липня 1941 до 22 липня 1944 – під німецько-фашистською окупацією.

Нацисти вбили значну частину єврейського населення.  На паочаток 1939 року у Зборові налічувалось близько 10 тис. мешканців. Раптове скорочення населення практично вдвоє зумовлено його вивезенням до Німеччини, Сибіру, винищенням в гетто, участю у збройному опорі.

Ратушу розібрали в 1974 р..: це була досить скромна одноповерхова споруда з годинниковою баштою. Годинник відправили на сучасну адміністративну споруду, де він дотепер і знаходиться: от і вийшла недо-ратуша. Тоді ж, в 1970-х,  розібрали й дзвіницю Преображенської церкви.

Нині у місті діє гімназія, 2 загально-освітні школи, 2 дитсадки, коледж ТНТУ ім. І. Пулюя, Будинок культури, школа мистецтв, 2 бібліотеки, музей «Зборівська битва». Виходить газета «Зборівська дзвіниця».

Щодо святинь міста, то ще під час панування Яна Казимира і воєн Хмельницького у Зборові було дві дерев’яні церкви, але війна знищила їх. На сьогодні в місті є дві церкви: храм Преображення Господнього (1794) збудований на місці однієї з тих старовинних церков і церква Новомучеників українського народу (колишній костел, 1775) .

Встановлено пам’ятники Б. Хмельницькому, Т. Шевченку, воїнам, які загинули під час визволення міста 1944, жертвам комуністичних репресій, пам’ятний знак на місці масового знищення євреїв. На місці Зборівської битви 1649 насипано «Козацьку могилу» (1929, відновлено 1989).

Серед видатних уродженців – лікар-педіатр Т. Знаменська, лікар-невролог С. Шкробот; поетеса Н. Віргуш; громадсько-освітня діячка М. Рудницька; художники О. Косар та С. Нечай (засл. художник України). У місті працювали художник, письменник К. Устиянович, правознавець В. Левицький.

Джерело

Багрій, І. Музей Зборівської битви [Текст] / І. Багрій // Науково-дослідна робота студентів : формування особистості майбутнього вченого , фахівця високої кваліфікації : зб. тез доповідей студентів на наук. конференції. — Тернопіль, 2009. — С. 21—22.

Бігус, М. Заснування Зборова: історичні версії [Текст] / М. Бігус // Зборівська дзвіниця. — 2011. — № 29 (22 лип.). — С. 2.

Бігус, М. Міжнародний резонанс Зборівської битви [Текст] / М. Бігус // Зборівська дзвіниця. —2009. — 7 серп. — С. 1. — (До події)

Вишневецкий, О. Зборів – колиска української державності [Текст] / О. Вишневецкий // Експедиція ХХI : історико-культурологічна газета. – [Дніпропетровськ], 2009. — Спецвипуск Тернопіль. — С. 10—11 : фот.

Гуцал, П. Зборів [Текст] / П. Гуцал, М. Лукачат // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль, 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 636—637.

Зборів [Текст] / ред.- упоряд. П. Козловський. — Тернопіль, 2011. — 60 с. : фот.

Колінець, В. Велика втрата демократії [Текст] : [перебування чес. президента В. Гавела в нашому краї] / В. Колінець // Вільне життя. — 2011. — 30 груд.

Лучко, С. Зборівський договір в українській і польській історіографії [Текст] / С. Лучко // Студентський науковий вісник. — Тернопіль, 2008. — Вип. № 16. — С. 68—71.

Левицька, Л. …на місці Зборівської битви хочуть створити історичний заповідник [Текст] / Л. Левицька // Голос України. — 2011. — № 195 (19 жовт.). — С. 7.

Левицька, Л. Свобода чехів і словаків кувалася під Зборовом [Текст] : [до 95-річчя бою під Калинівкою чеських легіонерів : освячення пам’ятника на місці поховання] / Л. Левицька // Голос України. — 2012. — № 119 (4 лип.). — С. 11 : фот.

Якель, Р. Битва за пам’ять [Текст] : [про Зборівську битву] / Р. Якель // Дзеркало тижня. — 2009. — 15 серп. — С. 14 : фот.

Рекомендовані публікації

Залишити коментар

Цей сайт захищений reCAPTCHA і застосовуються Політика конфіденційності та Умови обслуговування Google.

The reCAPTCHA verification period has expired. Please reload the page.