Замок у селі Конюхи

 В Меморіальні об’єкти | Пам'ятники | Пам’ятки
Україна. Тернопільська область. Козівський район. с. Конюхи (Koniuchy (пол.) Початок будівництва: 16 століття (?). Побутує думка, що будівля була схожа на Бережанський замок.

КОНЮХИ – село Козівського району Тернопільської області. Конюхівській сільській раді підпорядковані села Заберізки та Залісся. Знаходиться на однойменній річці (притока Ценівки, басейн Дністра), за 35 км від райцентру та за 20 км від залізничної станції Зборів. Площа 13,1 км 2.

Село Конюхи дивує протяжністю – біля 7 км. Назву його пов’язують із тим, що його жителі доглядали панських коней. Але, поряд є однойменні гора та річка і, що більш вірогідно, назва села походить від топоніму.

Чесно кажучи, до історії з княжою Корсою можна ставитись скептично. Але, виявляється, одна з частин села називається Корсів (хоча розташована не біля самої річки Корса). Воно, ймовірно, перестало існувати в період татаро-монгольської навали Батия, в 1241 році.

Можна припустити, що після татаро-монгольського погрому поселення довгий час перебувало в стані занепаду. Перша письмова згадка містечка Конюхи, що відроджується на місці давньоруського Корсіні  датується 1440. 1442 рік – ще одна письмова згадка про містечко.

У 1530 році Конюхи згадані як власність С. Вендлінского. Йому приписують будівництво в містечку замку.   А вже в 1586 році Конюхи згадано в «Поморянській хроніці» у зв’язку з так званою конюхівською авантюрою, коли С. Вендлінський вчинив збройний напад на села Ходовчик і Хоробрув (нині Хоробрів Козівського р-ну). Відтоді містечко перебуває у власності Сенявських, від 1770 – А. Любомирсь­кої, згодом – Потоцьких.

На час козацького повстання під проводом Богдана Хмельницького замок в Конюхах у 1648 році був захоплений і зруйнований повстанцями. 1626 м-ко зруйнували татари. Після поділів Польщі Конюхи входили до складу Речі Посполитої. 1772 (за 1-м поділом Польщі) відійшли до Австрії (від 1867 – Австро-Угорщина).

За часів Австро-Угорської імперії – центр округи. З 1770-го Конюхи перебувають у власності роду Любомирських, пізніше Потоцьких. Ймовірно, при Потоцьких замок ще існував.

Підтвердження наявності замку знаходимо на 341 сторінці «Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich», Том IV видання 1883 року.

Біля замку був костел, який не зберігся. Однак будівлю сільської ради місцеві мешканці називають “костелом”, значить вона перебудована з костелу, чи збудована з матеріалу храму, або стоїть на його місці (чи поблизу). Очевидно, біля сільської ради й потрібно шукати залишки замку.

Оскільки під час І Світової війни люди ховались під час боїв (Бельгійський бронедивізіон і УСС ) у довгих підвалах, розташованих в районі вірогідного замчиська. На карті ХІХ століття знаходимо замок і давню кам’яну дорогу (ніхто не пам’ятає коли її збудовано), котра веде до села Дрищів (зараз село Надрічне Бережанського району).

Влітку 1917 поблизу Конюхів і с. Куропатники (нині Бережанського району) відбувся бій УСС з російськими військами. 1919–1939 – знову під владою Польщі. До кінця 1930-х рр. діяли осередки т-в «Просвіта», «Рід­на школа», «Сільський господар» тощо.

Від 1939 – у складі УРСР. Від липня 1941 до липня 1944 – під німецько-фашистською окупацією. Під час звільнення Конюхів загинуло 143 воїни РА. До серед. 1950-х рр. діяло підпілля ОУН–УПА. Село згадують у Кресовій книзі справедливих.

Нині у Конюхах – загально-освітня школа, клуб, бібліотека. Функціонує народний аматорський хор «Корса». Збереглися церкви Зіслання Св. Духа (1607, дерев’яна), Успіння Пресвятої Богородиці (1770, кам’яна). Насипано символічні могили УСС, чл. ОУН, воякам УПА, встановлено пам’ятні хрести на честь скасування панщини та про­голошення незалежності України.

Серед уродженців – радіобіолог, еколог Г. Коваль, письменник Б. Когут, громадсько-політичний і військовий діяч О. Гасин, церковний діяч УПЦ КП Іов (В. Павлишин).

Джерела

Лаба, В. Історія села Конюхи від найдавніших часів до 1939 р. [Текст] / В. Лаба. — Львів, 2004.

Клименко, О. Конюхи [Текст] / О. Клименко, П. Таран, М. Цідило // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль, 2005. — Т. 2 : К — О. — С. 162.

 

Рекомендовані публікації
Коментарі
  • itaCag
    Відповіcти

    Ciao a tutti vengo dall’italia

  • Саранчук
    Відповіcти

    Західна частина села між лісами має назву Корсів, ще нещодавно там текла річечка Корса, на старій лісничівці я в дитинстві там ще піскарів решетом ловив. Південна частина села має назву Містечко. Оце, мабуть, з давнього містечка тільки назва лишилася. Кажуть, там колись була церква, зараз є дві каплиці і кладовище в Назаровій вулиці. Північна частина називається Кут, там стара деревяна церква. Між Кутом і Містечком – Середина. Там був костел, який я памятаю. там були довгі підвали, кажуть що це залишки підземних ходів замку. Я бачив як провалилась частина того ходу на території колгоспного гаража. За Польщі на Середині побудували лікарню, та будували дорогу з каменю на Бережани через ліс до Дрищева (тепер Надрічне), але дорогу побудували лише до лісу, Я по цій дорозі корову гнав у ліс на пасовисько, аж до Ли.Миколалика

Залишити коментар

Цей сайт захищений reCAPTCHA і застосовуються Політика конфіденційності та Умови обслуговування Google.

The reCAPTCHA verification period has expired. Please reload the page.