Залісся, село в Чортківському районі Тернопільської області

Залісся — село в Україні, в Чортківському районі Тернопільської області.  До села приєднано хутори Борухи, Колонія, Млинки. До районного центру 18 км. Розташоване на берегах річки Млинки.

Село, центр сільської ради. До села приєднано хутори Борухи, Колонія, Млинки. Розташоване на берегах р. Млинки (ліва притока Серету, басейн Дністра), за 18 км від районного центру і 5 км від найближчої залізничної станції Озеряни. Північною околицею села пролягла залізниця Чортків–Іване-Пусте. Дворів – 475. Населення – 1033 особи (2014).

Перша письмова згадка – 1561 р. як Залісне. 1785 р. в селі проживали 923 особи. 1838 р. місцеві селяни знайшли горщик, у якому були срібні вироби: чаша, діадема, орнаментована зерню грив-
на (шийна прикраса). Ці унікальні речі зберігаються в одному з музеїв Відня (Австрія) і датовані 7–8 ст. н. е.

Залісся розташоване серед лісів, що підкреслює його назва. З переказів відомо, що первісне поселення існувало за два кілометри на південний схід від теперішнього села. Татари знищили його у 17 ст., багато мешканців було взято у полон і продано на невільницьких ринках. Односельці, які залишилися, розбіглися по лісах.

Після відступу татар місцеві жителі почали повертатися до рідних обійсть. Першим повернувся з лісу житель на прізвище Бар і поселився на тому місці, де нині розташоване село. Одна з вулиць Залісся досі йменується Барською.

Першими поселенцями села були люди українського роду, і так тривало до часів Гайдамаччини, коли багато польських утікачів із-за Збруча, уникаючи гніву українського народу, діставалися околиці Залісся.

За Австро-Угорщини і за Польщі функціонувала школа з польською мовою навчання. Чимало
мешканців села виїхали на заробітки до Канади. 8 червня 1918 р. збройні сили ЗУНР зібралися в трикутнику між умовними лініями сіл Устечко–Ягільниця від заходу, Збриж–Чорнокінці–Шманьківчики з півночі й р. Збруч від сходу.

1930 р. в Заліссі відбувся страйк сільськогосподарських робітників. Тоді в селі функціонували споживча кооператива, гурток «Сільського господаря», згодом – гурток «Рідної школи», відділ
«Союзу Українок», а при читальні – хоровий, театральний та інші гуртки.

У 1930-х рр. «Просвіта» мала при церкві хату-читальню (завідувач Петро Слободян, керівник церковного та світського хорів). Діяла філія військово-спортивного товариства “Луг» (керівник Петро Данюк). На хуторі Млинки була хата-читальня.

У Заліссі діяла польська школа. Всі предмети протягом 1-го року викладали тільки польською мовою. Від 2-го року дітей вчили української мови. До 1939 р. діяли філії товариств «Просвіта», «Союз Українок», «Сільський господар», «Рідна школа» та інші.

В другій половині вересня 1939 р. у селі встановлено радянську владу. 1940 р. примусово організовано колгосп (голова правління Антон Роздольський). Почались арешти членів ОУН і
тих, кого НКВС підозрювали у приналежності до неї. Протягом 1939–1941 рр. енкавеесівці замордували у Чортківській тюрмі жителів Залісся Івана Веленковича та Йосипа Слободяна; розстріляли в Умані Павла Орлика.

У 1940 р. радянська влада виселила із села у Сибір усіх колоністів; 1945 р. на їхнє місце примусово поселили українців з Польщі. Від 6 липня 1941 р. до 7 квітня 1944 р. Залісся – під нацистською окупацією. У цей період війт села – Петро Репета. Із Залісся вивезли до Німеччини на примусові роботи Ольгу Дзиндру, Михайла Добощука, Марію Зазуляк, Михайла Копистинського, Василя Сов’яка, Павла Шумку та інших.

У селі діяла спеціальна провокаційна група НКДБ для боротьби з учасниками ОУН і УПА, яка переслідувала національно-свідомих українців, знущалася над місцевими жителями. Під час Другої світової війни посеред села було насипано могилу для вшанування жертв терору НКВС. Під час німецько-радянської війни загинули 51 мешканець Залісся.

У вересні 1948 р. примусово організовано колгосп. У 1963 р. село радіофіковано й електрифіковано.
Протягом 1950–1983-х рр. збудовано колгоспні тваринницькі ферми, лазню, будинок спеціаліста, млин, контору колгоспу, а також школу, дитячий садок, цегельний завод, приміщення сільської ради, Будинок культури.

Діють церква святого Архістратига Михаїла (УПЦ КП, 1985, мурована), богослужбова капличка св. Архістратига Михаїла (УГКЦ, 1998), дерев’яна дзвіниця (19 ст.), «фіґура» Матері Божої, пам’ятний хрест на честь побудови каплички.

У 2001 р. за пожертвування громади біля джерела (р. Млинки) збудовано капличку, де освячують воду на Водохреща. Є костел (1801 р.), котрий певний час використовували як колгоспний склад запчастин. У 1991 р. святиню повернено римо-католицькій громаді для богослужіння.

Споруджено пам’ятник (1971 р.) воїнам-односельцям, полеглим у німецько-радянській війні; встановлено пам’ятний хрест на честь скасування панщини (друга половина 19 ст.); насипано символічну могилу Борцям за волю України (1995 р.). У 2000 р. спорудили у центрі села «фіґуру» Матері Божої.

Діють ЗОШ 1–2 ступенів, дитячий садочок, Будинок культури, бібліотека, ФАП, три торгових заклади. Залісся газифіковане. Працюють фермерські господарства.

Серед відомих уродженців села: економіст, господар ник, громадський діяч Ярослав Замрикіт (1947–2010), Іван Ліщинський (1921–1952) – діяч ОУН; Михайло Росляк (1896–1950-ті) – освітянин, адвокат.

На території сільської ради розташована частина заказника загальнодержавного значення«Дача Галілея». Вісім дубів занесені до пам’яток природи місцевого значення. Під охороною унікальні, рідкісні та екзотичні дерева: горіх маньчжурський, сосна чорна Веймутова, модрина європейська, ялиця біла, дугласові дуби, ясени та модрини.


БОРУХИ – хутір, розташований за 3 км від села. У 1952 р. на хуторі – 6 дворів, 29 жителів.

КОЛОНІЯ – хутір, розташований за 0,5 км від села. У 1949 р. на хуторі – 27 дворів, 98 жителів.

МЛИНКИ – хутір, розташований за 0,7 км від села. У 1952 р. на хуторі – 120 дворів, 430 жителів.
На хуторі Млинки є геологічна пам’ятка природи загальнодержавного значення – карстова печера
(охоронна зона – 0,5 га), що вражає багатством кристалічних форм (кристалічні драпірування, друзи), структурними модифікаціями гіпсів, які виникли за рахунок вторинної кристалізації.

Майже 100 років тому біля Залісся місцеві жителі добували гіпс (алебастр) для власних потреб, вирубали в скелі величезну нішу і натрапили на щілини, що вели далеко під землю. Першим дослідником печери був учитель Михайло Біль.

Цим витвором природи дедалі більше зацікавлюються вчені й туристи з різних країн. Нині печера передана для науково-дослідних та рекреаційних робіт Чортківському спелеоклубові “Кристал”.

Довжина ходів печери – понад 44 км. Майже щороку спелеологи відкривають нові ходи, і в 2008 р. досліджено, що печера з’єднана з печерою с. Угринь того ж Чортківського району, оскільки кільцьовані кажани, які мешкають у печері Млинки, були знайдені у печері в Угрині.

Джерела

Мельничук, Б. Залісся [Текст] / Б. Мельничук, В. Уніят, М. Федечко // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. — Тернопіль, 2014. — T. 2 : Г — Л. — С. 469–471.

Лашта, В. Залісся [Текст] / В. Лашта, Т. Малиміна-Базиляк // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль, 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 607.

Article Source

Автор:

Даний автор додав 825 публікацій.

Залишити відповідь